35 років Чорнобильської катастрофи

Ми атомні заложники прогресу,
Вже в нас нема ні лісу, ні небес.
Так і живем від стресу і до стресу,
Абетку смерті маємо – АЕС.
Ліна Костенко

У всьому світі при плануванні будівництва атомних станцій виконується одна з основних умов: установка атомних станцій повинна бути безпечною для населення.
Створена державна комісія СРСР, яка мала займатися вибором місця під будівництво АЕС в Україні, не була некомпетентною – вона була підлегла рішенням верхів та партії… Комісія обстежила 16 пунктів у Київській, Вінницькій та Житомирській областях.
Майданчик було вибрано за 4 км від села Копачі Чорнобильського району на правому березі річки Прип’ять (у верхів’ї трьох річок, які несуть свої води у Дніпро, а далі – в Чорне море), за 15 км від міста Чорнобиль, поблизу станції Янів залізничної лінії Чернігів – Овруч. За підсумками обстеження земля, на якій потрібно було розмістити АЕС, була визнана малопродуктивною і відповідала вимогам водопостачання, транспорту і санітарно-захисної зони.
Не треба “далеко сягати думками”, а просто подумати, щоб переконатися, скільки помилок у виборі самого місця спорудження АЕС, які потім розглядалися як причини Чорнобильської катастрофи.
У висновках комісії лунало: малопридатна, малопродуктивна територія. А насправді – серце України, голубооке Полісся з лісами та заводями, родюча земля, яка славилася своїми картопляними полями, годувала не тільки СРСР, а і зарубіжжя. Земля, багата історією, пам’ятниками культури, з характерним етносом та говіркою. На цій мальовничій землі було багато зон відпочинку, санаторіїв, піонерських таборів.
Вибір майданчика “у верхів’ї трьох річок…”, що несли свої води не тільки по Україні, а й далі у Чорне море!!! Територія мала високе стояння ґрунтових вод, що не бралося до уваги.
Станція побудована у сейсмічній зоні?! Історикам про це місце можливих природних катастроф було відомо. У 1530 році в Чорнобилі був зафіксований один із руйнівних підземних поштовхів як підтвердження тому, що станція знаходиться у зоні геологічних розломів. При будівництві станції майданчик вирівнювався, тому що було багато западин. Після аварії були проведені аерофотознімки, які показали, що пісок пішов униз у геологічне середовище. Цю думку підтверджує академік НАНУ – геолог Вячеслав Шестопалов.
При будівництві таких об’єктів як АЕС потрібно наперед передбачати небезпеку, яку можуть створити природні катаклізми, безпечність, можливі диверсії тощо.
Про вибір майданчика під будівництво АЕС на території України комісія прозвітувала державному керівництву. І вже 2 лютого 1967 року під грифом “Цілком таємно” з’явився документ:
“Звернення Ради Міністрів Української РСР до ЦК Компартії України про погодження проекту будівництва Центрально-Української електростанції біля села Копачі Чорнобильського району Київської області”.
У 70-ті будівництво Чорнобильської АЕС стало наймасштабнішим в Україні і в СРСР. Їхала молодь з усіх усюд: планувалося, що Чорнобильська атомна стація забезпечить електроенергією не тільки всю Україну, а й частину Російської РСФР.
В Україні раніше не будували таких могутніх об’єктів. І українські кваліфіковані будівельники, незабезпечені на рідних теренах роботою, роз’їжджалися по всьому Союзу, шукаючи собі місця для праці. А тут такий шанс: повернутися додому, в рідну Україну. Звичайно ж, поверталися!
Окрім усього, таке будівництво давало можливість зростати професійно і від роботи отримувати задоволення, адже будували не “що-небудь”, а могутню атомну станцію! На паперах вона вже була наймогутнішою в світі!..
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 29 травня 1969 року був затверджений кошторисний розрахунок на будівництво першочергових об’єктів Чорнобильської АЕС.
Очолили будівництво станції і міста-супутника Прип’яті начальник управління Кизима В. Т. і головний інженер Луков І. П.
Наказом міністра енергетики і електрифікації СРСР від 17 грудня 1969 року з 1 січня 1970 року організовується дирекція Чорнобильської АЕС, а з квітня 1970 року директором Чорнобильської АЕС ім. В. І. Леніна призначається Брюханов В.П.
Розпочалися активні будівельні роботи. Була створена комісія з прийому об’єктів Чорнобильської АЕС.
“У День будівельника, 15 серпня 1972 року, об 11 годині дня, був урочисто покладений перший кубометр бетону в основу деаераторної етажерки головного корпусу першої черги станції, здійснена закладка нержавіючої капсули з листом до майбутніх поколінь” (Вікіпедія).
Конструкції усіх будівель АЕС повинні відповідати основним вимогам: зручність для виконання основного технологічного процесу, функціональна цілеспрямованість будівлі); надійність при дії оточуючого середовища, міцність і довговічність (технічна цілеспрямованість будівлі; економічність, але не на шкоду довговічності (економічна цілеспрямованість); естетичність (архітектурно-художня цілеспрямованість).
За виконанням цих вимог чітко стежила комісія з прийому об’єктів АЕС!
Роки будівництва атомної станції – то період напруженої праці будівельників усіх рівнів. Були проблеми, і в основному – це проблеми з постачанням матеріалів і обладнання. Але все йшло згідно з державним планом, із незначними відхиленнями, які вирішувалися в робочому порядку.
Перший енергоблок був введений в експлуатацію 26 вересня 1977 року. Другий енергоблок почав працювати з 16 листопада 1978 року. Третій енергоблок був запущений 3 грудня 1981 року.
Четвертий енергоблок був виведений на проектну потужність 28 березня 1984 року. Міністерство енергетики СРСР вирішило використати на станції реактор типу РБМК-1000. Чорнобильська АЕС стала третьою в СРСР із реакторами такого типу, після Ленінградської та Курської АЕС. (Активна зона РБМК складалася із графітової кладки. Кладку пронизували вертикальні канали із цирконієвого сплаву. Знизу в реактор надходила через канали вода.
Там вона нагрівалася, і пара надходила в турбіну).
Згідно з проектом потужність ЧАЕС повинна була досягти 6000 МВт. У квітні 1986 року станція виробляла 4000 МВт. Після запуску 5-го та 6-го енергоблоків цифра 6000 МВт була б досягнута…
“Завершальний рік одинадцятої п’ятирічки був для Чорнобильської АЕС незвичайний – тут діяли на повну потужність одразу всі енергоблоки. Подібного ще не було за всю історію експлуатації атомного богатиря”, – писала газета “ИЗВЕСТИЯ” 6 січня 1986 р., за 3,5 місяці до трагедії.