Наталя ГУМНИЦЬКА,
Львів
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
(Із “Заповіту”
Тараса Шевченка)
Ці рядки програмного вірша нашого геніального поета, націєтворця знайшли свою реалізацію не лише на материковій Україні, а й у глобальному українському просторі, який охоплює п’ять континентів і близько 50 країн світу. Популярність Тараса Шевченка у світі можемо порівняти хіба що з популярністю Вільяма Шекспіра, хоча долі та можливості поширення творчої спадщини кожного з цих геніїв різняться кардинально.
Цей короткий виклад присвячено лише дещиці вдячних шевченкознавців. Розпочнемо з поширення віршової захалявної книжечки “Кобзар”, яка мала могутню магічну дію. Вона розбудила заколисану, забиту імперськими утисками колись могутню українську націю. Історія світової літератури дотепер не знає такого революційного впливу рідного слова. Хіба що великий Данте.
Саме цим можна пояснити масовий переклад “Кобзаря” понад 150 мовами світу. В Україні над виданням “Кобзаря” працювали і працюють багато видавництв. Одначе варто звернути увагу на публікацію цієї української Біблії у Львівському видавництві “Апріорі” Юрія Николишина у 2020 році. Видане на текстовому матеріалі з репринтного празького видання “Кобзаря” 1941 року вирізняється насамперед ретельно підібраним ілюстративним матеріалом і втілює задум Тараса Шевченка про альбом “Живописна Україна” і другий “Кобзар”, до якого встиг написати передмову. Задум за браком часу і фінансів Шевченко не встиг здійснити.
Книга містить полотна найвизначніших художників з усієї України (і не лише), серед яких: Тарас Шевченко, Василь Штернберг, Опанас Сластіон, Ілля Рєпін, Архип Куїнджі, Сергій Васильківський, Володимир Орловський, Микола Самокиш, Микола Пимоненко, Теофіл Копистинський, Олена Кульчицька, Іван Труш, Фотій Красицький, Іван Айвазовський, Костянтин Трутовський, Корнило Устиянович, Осип Курилас, Микола Мурашко. Упорядники вдалися саме до празького видання, бо воно, на думку шевченкознавця зі Словаччини, академіка НАНУ Миколи Мушинки, є найменш цензурованим через те, що видано коштом української еміграції. Передмову до цієї унікальної книги написав знаний шевченкознавець Євген Сверстюк під символічною назвою “Зоря над українським вертепом”, у якій роздумує над покликанням, призначенням і національним фатумом появи найбільшого і найзагадковішого генія нашого народу.
До постаті Тараса Шевченка зверталося багато літературознавців минулого і сьогодення, зокрема, Валерій Шевчук, Іван Дзюба, Григорій Клочек, Євген Сверстюк, Оксана Забужко, Юрій Барабаш, Володимир Мельниченко, Дмитро Наливайко, Василь Пахаренко… Когорту сучасних талановитих шевченкознавців доповнює особистість Леоніда Ушкалова, який нещодавно у розквіті творчих сил покинув земне життя. Його глибокий шевченкознавчий доробок включає такі монографічні дослідження: “Тарас Шевченко”, “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання”, “Сковорода, Шевченко, фемінізм…”, “Шевченко від А до Я”. На особливу увагу заслуговує “Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання”, яка містить близько 300 невеликих есеїв про світ ідей та образів Тараса Шевченка – поета, художника, мислителя, музиканта. Автор розглядає постать Шевченка в контексті української та світової культури, підкреслюючи його універсалізм, за висловом Сковороди “всенавсе” (так понашому філософ перекладав з латині слово universum).
Леонід Ушкалов трактує свою енциклопедію як “абетку світу” Тараса Шевченка, з якої постає образ людяної особистості Генія, який живе і творить у тому самому “лісі речей”, що й звичайна людина. У передмові автор наголошує на світовому визнанні Шевченка через риторичне запитання Джона Стейнбека: “Чи можна вплести ще якісь слова у вінок Шевченкової слави – слави, яку беззаперечно визнає весь світ? – Той, хто шукає плодів людської діяльності, що житимуть вічно, може знайти їх у Шевченка”. Підтвердженням цих слів американського письменника є мільйонні тиражі творів нашого поета у багатьох країнах світу різними мовами, а також рекордною кількістю пам’ятників нашому Кобзареві, яких, за твердженням шевченкознавця Руслана Теліпського, налічується понад 1400. Його проєкт “Монументальна Шевченкіана” вражає дослідницькою послідовністю і прецизійністю. Прискіпливий шевченкознавець упродовж двадцяти років побував і зафіксував постаменти Тарасові Шевченку не лише в Україні, а й у всьому світі. Його ґрунтовні лекційні шевченкознавчі виступи і виставки знайшли широке визнання серед поціновувачів українського слова у світі.
До вінка Шевченківської слави доклалися також художники та музиканти. Серед художньої Шевченкіани варто назвати доробок художникаграфіка, лавреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Євгена Безніска, який складає понад 300 пастельних полотен на тему “Кобзаря”. Особливою художньою силою відзначаються ілюстрації художника до поеми “Гайдамаки”. Євгенові Безніску вдалося глибоко проникнути у сенси творчості Кобзаря, поєднати класичний і модерний підходи в художній інтерпретації поетичної спадщини поета.
За різними даними дослідників музична Шевченкіана перевищує дві тисячі різножанрових творів: монументальні кантати, ораторії, опери, симфонічні поеми, балети, солоспіви, хорові твори малих і розгорнутих форм, інструментальні твори. Проте вагому частину серед них посідають вокальнохорові твори, основою яких є “Музика до “Кобзаря” Миколи Лисенка, яка нараховує майже сто творів різних жанрів. Цікавим є факт, що музична Шевченкіана нашого творця національної класичної музики розпочалася із музики до “Заповіту” Тараса Шевченка на замовлення Львівського музичного товариства. Одночасно (1868) з’явилася музична інтерпретація “Заповіту” галицького композитора Михайла Вербицького. Згодом, у 1870 році полтавчанин Гордій Гладкий створив мелодію “Заповіту”, яка сподобалася Миколі Лисенку і до сьогодні лунає в усіх куточках світу. Відомо понад 60 музичних варіантів “Заповіту”, серед яких хорові обробки Якова Степового, Кирила Стеценка, Порфирія Демуцького, Олександра Кошиця, а також музичні твори великих форм Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського, Рейнгольда Глієра. Причиною такої популярності віршів Тараса Шевченка серед композиторів і виконавців є не лише їхня близькість до народної пісеннопоетичної творчості, а на думку Євгена Маланюка творчість поета являє собою “органічний згусток нашої нації аж до майже повної герметичності для не українця”. Тому музична Шевченкіана слугує мистецьким містком до розуміння сутності універсальних ідей Шевченка у світовій культурі. На відміну від надзвичайної популярності пісенних творів музичні твори великих форм виконуються сьогодні рідко, серед них опери: “Тарас Шевченко” Г. Майбороди, “Катерина” М. Аркаса, “Наймичка” М. Вериківського, “Назар Стодоля” К. Данькевича, а також балет “Лілея” К. Данькевича. Варто згадати і про сюїту Бориса Лятошинського до кінофільму “Тарас Шевченко”. Творчість поета надихала й класиків російської музики, зокрема М. Мусоргського, П. Чайковського, С. Рахманінова.
Вершинним вкладом у вінок пошанування поетичного слова Шевченка є унікальне чотиритомне видання “Конкорданції творів Тараса Шевченка”, яке вийшло у 2001 році у Видавництві Канадського інституту українських студій (КІУС) спільно з Науковим товариством ім. Т. Шевченка (НТШ) в Америці обсягом понад 3200 сторінок. Текст Конкорданції підготовлений у співавторстві професором Олегом Ільницьким і доктором Юрієм Гавришем, співробітниками Альбертського університету у рамках Програми української мови та літератури за підтримки федерального уряду Канади. Цей особливий тип словника є повним азбучним покажчиком усіх слів, які вживаються в україномовних і російськомовних віршах і поемах Шевченка із зазначенням не лише місця їх знаходження, а й точного контексту речення, де вони виринають. Всього авторами зафіксовано 18401 лексичну одиницю і подано 83731 випадок їхнього вживання. Опрацювання здійснено з використанням комп’ютерних програм, проте сам словник доступний лише у паперовому варіанті. На сьогодні електронні варіанти такого типу словника отримала творча спадщина В. Шекспіра, Дж. Джойса, Ф. Достоєвського і Г. Сковороди в опрацюванні науковців Альбертського університету й Харківського національного університету ім. Г. Сковороди. До пошанування творчого генія Тараса Шевченка поза всяким сумнівом належить ціла низка академічних видань Інституту літератури НАН України під проводом академіка Миколи Жулинського та цілого грона науковців, насамперед Сергія Гальченка.
Завершити цей вельми короткий огляд вдячної Шевченкіани слід дивовижним монографічним виданням малярської спадщини Шевченкахудожника у надзвичайно глибокому опрацюванні закоханого у художню творчість Пророка мистецтвознавця й неперевершеного лектора Володимира Овсійчука. Його “Мистецька спадщина Тараса Шевченка у контексті європейської художньої культури” – високомистецький зразок представлення малярської величі Кобзаря в усій його повноті, осмисленні історичної пам’яті народу та визначенні національної ідеології й національної свободи. Особливе місце у монографії належить величному задуму Шевченкаромантика підготувати альбом “Живописна Україна”, який, на жаль, так і не вдалося реалізувати в силу фінансових труднощів і браку часу. Але шість офортів із цієї серії вдалося видати, а два краєвиди – “Видубецький монастир” і “У Києві” – стали альфа і омегою усієї серії. З вдячністю слід згадати про видання альбому офортів “Живописна Україна” громадським і політичним діячем Миколою Томенком. Насправді за висловом Івана Дзюби: “…Шевченко належить не лише Україні – всьому людству, хоч кожне його слово – про Україну”.
