- Хоумскулінг
Популяризація видатних постатей нашого українського світу – справа необхідна, добра і похвальна. Проте чи прийнятні будь-які методи і форми цього просвітництва? Цьогоріч відзначаємо 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Найбільшим надбанням до її ювілею стало повне нецензуроване видання творів Лесі Українки у 14 томах – це, за Оксаною Забужко, “здійснена декомунізація Українки” (у Києві 25 лютого до 150-річчя з дня народження Лесі Українки відбулася офіційна презентація повного нецензурованого видання творів письменниці у 14-ти томах). Це означає, що є з чого вчитися і про Лесю, і Лесиної мови. Але є й инші, дрібні та вторинні видання, розраховані на невибагливого читача.
Купила й моя донечка популярне видання про Лесю Українку, привабливе ззовні, інстаграмне всередині й безлике мовно. Леся, мабуть, від такого стилю зомліла б. Я ж вихоплю лише фокус словесного абсурду через слово хоумскулінг. Один із розділів цього попсового “шедевру” про Лесю Українку має назву: “Лесина освіта. Або хоумскулінг кінця ХIХ століття”. Ось такий собі черговий “тизер байопік” про Лесю Українку, про що ми вже писали в проєкті ПРОТИАНГЛІЗМ.
То як це називала перша жінка-націоналістка і поліглотка Олена Пчілка, що, власне, й організовувала для своїх дітей оте хоумскулінг від теперішніх зачумлених чужиною нащадків?
Щоб не змосковщувати власних дітей, Олена Пчілка організовує для них початкову домашню освіту, а Леся, що опанувала десять иноземних мов, й надалі не навчається в жодному офіційному закладі: “Повинна я сказати, що хоч українських книжок для дітей майже не було, але все ж і не так і мало було в сім’ї, де хотіли мати їх; це тим більше, що тоді у нас не розрізняли ще дитячої і недитячої книжки. Діти з великою охотою читали Кулішеві твори, оповідання Марка Вовчка. “Пана Твардовського” Гулака-Артемовського знали напам’ять. Великим вкладом в лектуру дітей були Андерсонові казки в перекладі Старицького і сербські пісні в його ж перекладі, що дуже любила Леся” (Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. Львів: Академічний експрес, 1999, с. 82–83).
Натомість батько спілкувався російською мовою: “Від батька вони не могли б навіть навчитися української мови, бо він нею не уміє говорити. Власне, я “наважила” і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому… Училися обоє перше зо мною (йдеться про Михайла і Лесю – І.Ф.), потім до них ходили учителі і вчили їх по гімназійній програмі з деякими одмінами. Леся учила вкупі з братом теж латинь і грецьку мову (вона внаслідок того може вільно читати Гомера у первотворі – тож і перекладає єго по-українському… …Зо мною она виучила німецьку й французьку мови, сама вивчилась ще по-польськи і по-італьянськи. Отже, перекладає зо всіх сих мов і, як Вам звісно, пише оригінальні речі (все то по-українському)” (Там само, с. 22–23).
Отже, під керівництвом матері – цього “ректора” домашнього університету – за програмою чоловічої гімназії Леся опанувала грецьку, латинську, російську, французьку, німецьку мови, а згодом вивчила італійську та англійську.
Сама про своє знання европейських мов без “жадних” дипломів Леся Українка писала в листі до М. Павлика 27 березня 1903 року, коли йшлося про її бажану можливість переїхати до Львова і жити саме з викладів чужих мов у галицьких гімназіях: “Французьку і німецьку мови я знаю далеко порядніше, ніж звичайно знають “перші учениці” різних гімназій та інститутів в Росії, знаю і теоретично, і практично остільки, що можу статті в тих мовах писати, а листи і поготів (навіть вірші німецьким білим віршем перекладала), говорити мені по-французьки, що по-російськи сливе все одно. Італьянську мову знаю тепер, у всякім разі, ліпше, ніж скільки треба, наприклад, в консерваторії співу, розмовляю тепер плавко і досить, щоб провадити ділову кореспонденцію. Англійську знаю теоретично (все-таки можу і вголос читати, не тільки очима) і можу без словника перекладати з неї. Якби мала учеників поляків, то знаю по-польськи стільки, скільки треба, щоб пояснити при лекціях. Російську мову знаю не менше, ніж кожний українець, що перейшов російські школи (хоч я їх не переходила), але вимову маю в російській мові гіршу, ніж у французькій, характерну для українки, і менше всього була б охоча, власне, сю мову викладати (Леся Українка. Зібр. творів у 12 т. К.: Наукова думка, 1978–1979, т. 12, с. 57–58).
Чи десь Ви в цій соковитій мові матері й доньки про домашнє навчання і виховання чули цей дивогляд хоумскулінг, який, з огляду на фонетичне пристосування в нашій мові, мав би геть иншу фонетичну оболонку: говмскулінг, бо англійське h в апелятивах українською слід передавати як г, а не х, як у російський, бо в них г просто нема, що відображає наш навіть далекий від досконалости в розділі чужослів Правопис-2019: “Звук [h] переважно передаємо буквою г”: госпіс, Гельсінкі та ін.? (Український правопис. Харків: Фоліо, 2019, с. 150).
Понад то, для нашої мови не характерний збіг голосних не на стикові морфем, тобто говм, а не хоум!, геловін, а не хелоуін, вікенд, а не уікенд, Гемінґвей, а не Хемінгуей, Гавптман, а не Гауптман. Пощо нам посередництво московської мови в переданні чужих слів? Так ми засвідчуємо свою вторинність.
На жаль, чинний правопис у переданні чужих буквосполучень au, ou дуже нелогічний і непослідовний, бо пропонує або паралельне передання буквосполуки au: лауреат / лавреат, пауза / павза; або лише через ав: автомобіль; або лише через au: Фауст, аутсайдер (Там само, с. 156).
В англійській мові слово home не лише багатозначне з основним значенням “дім, житло, оселя, господа” та ін., але й омонімне home v (past i p. p. homed, pres p. homing) 1. повертатися додому (особл. про голуба); 2. посилати, направляти додому; 3. перебувати, жити (десь); to home with smb мешкати у когось (спільно з кимсь); 4. надавати притулок, улаштовувати в себе (АУС 2006, с.648–649).
Відтак homeschooling – як визначення домашнього навчання, утворене способом складання (home+school, де school без артикля “заняття, навчання”, АУС 2006, с. 1230) й ускладнене формантом -ing.
Отже, як засвідчує наш історичний досвід, і зокрема домашнє навчання Лесі Українки, своє на ноги ставить – а чуже з ніг валить, травинка ж кожна лише на своєму корені росте. Бажаю зростати саме з власної мови і власними словами плодоносити. Як Леся. Вона з творчости своєї створила Дім нашої мови. - Хомінг
У підручнику за 7 клас з біології читаємо таку тему: “Способи орієнтування тварин. Хомінг. Міграції тварин”. У зошиті для робіт з біології завдання двічі містить цей непотрібний новоанглізм:
Чи вірите ви, що…
1) усі тварини здатні до міграції?
2) найбільш відомими мігруючими тваринами є птахи і риби?
3) хомінг – це інстинкт повернення додому?
4) добова міграція притаманна перелітним птахам?
10) хомінг проявляється в ластоногих?
11) найяскравіше інстинкт повернення додому проявляється в голубів? (Презентація до уроку з біології “Способи орієнтування тварин. Хомінг. Міграції тварин”).
Що ж таке хомінг на думку “европейських просвітителів” (вибачте: коучів, тьюторів, менторів і ще всякого варварства), що засліплюють нас “современними вогнями?”. Виявляється – це споконвіку відома нам здатність тварин повертатися додому. Ось що пишуть про це полонені чужинством, що видають себе за освітніх новаторів:
“Наявність власної території для так званих територіальних тварин має величезне значення. Саме тому у таких тварин хомінг розвинутий найсильніше. Здатність розпізнавати та знаходити свій дім побудована на складній взаємодії вроджених (інстинктивних) та набутих форм поведінки ˂…˃.
Хомінг може здійснюватись із значних віддалей (вугрі, лососеві риби, морські черепахи, перелітні птахи). Осідлі територіальні тварини, як правило, не відходять далеко від свого “дому”. ˂…˃. Хомінг забезпечують вроджені реакції, пам’ять, зовнішні та внутрішні подразники. Як зовнішні подразники-орієнтири можуть виступати характерні особливості місцевості, звукові, смакові подразники, запахи, розташування сонця, місяця чи зірок, електромагнітні поля. До внутрішніх подразників слід віднести м’язові відчуття та рухову пам’ять. Найбільш вражаючою є здатність до орієнтування у птахів” (Хомінг – це здатність тварин повертатися додому).
В англійській мові це слово вживають як іменник і дієприкметник: homing n 1. повернення додому; зворотний шлях; 2. здатність знаходити шлях додому (в голубів); 3. ав. зазначення посадки; приведення (літаків); homing a 1. що повертається (прямує) додому (назад); 2. що нудьгує за домівкою (АУС 2006, с. 649–650).
Пригадуєте, як з нудьги, туги, журби (а не від хомінгу) за рідним домом, рідною батьківщиною помирає в дикій Московщині героїня драми Лесі Українки “Бояриня” Оксана?
У німецького філософа Ганса-Ґеорга Ґадамера є характерна стаття про тяжіння до батьківщини як мови. Він слушно зазначає, що Батьківщина – це щось споконвічне, а споконвічність полягає саме в мові, бо саме “в рідній мові струменить уся близькість до свого, у ній – звичаї, традиції й знайомий світ” (Герменевтика і поетика. К., 2001, с. 188). Таке враження, що до рідної сторони птахи та звіри тяжіють більше, як деякі люди до рідної мови.
Словом, щастя – це повернення додому, до своєї мови, своїх звуків та інтонацій. Часом потрібна чужина, аби відчути сенс рідности: “…у реальному вимірі батьківщина – це передусім мовна батьківщина” (Там само, с. 189). - Афіліація
Пощо називати словом афіліація дані про автора? Пощо творити підміну понять, а то й думати, що чуже слово принесло в нашу мову нове поняття і розширило горизонти нашого мовомислення? Пощо гра в переназивання звичного, зручного, очевидного? Хіба для демонстрації власних комплексів та неповноцінности.
Грізне слово афіліація я почула на свою адресу, коли в базу моїх наукових публікацій не дозволили внести моєї статті, де поряд із моїм авторством не зазначено додаткових даних про мене, зокрема місця праці та посади.
Звідки ж узялася ця афіліація з невластивим для української мови збігом голосних іа (правильним було б фонетичне пристосування через звукосполуку ія афіліЯція за аналогією до питомої лексики: діЯльність, а не діАльність, що, на жаль, у словах чужомовного походження зруйновано сталінським Правописом 1933 року, що й досі чинний у цій псевдонормі).
В англійській мові affiliation [ɘˌfɪlɪˈeɪʃ(ɘ)n] n 1. приєднання; приймання в члени; ~ fee внесок при вступі до організації; 2. юр. встановлення батьківства; авторства (у суді); ~ order судове рішення, що встановлює батьківство й визначає розмір аліментів; 3. офіц. зв’язок, контакт; business ~s ділові зв’язки; political ~s політичні зв’язки; to have few ~s with the local population мати мало контактів з місцевим населенням; 4. юр. усиновлення (АУС, с. 63).
Попри те, етимон цього слова сягає грецької лексичної одиниці affiolio ʻприв’язаністьʼ, що спричинило виникнення психологічного терміна на позначення “соціально-психологічних феноменів, які лежать в основі побудови взаємообумовлених відносин” (Купрій Т. Г. Соціальна афіляція студентської молоді як чинник організаційного розвитку вищої школи).
Уперше це як термін ужив американський психолог Генрі Мюррей у другій половині ХХ ст., розуміючи афіліацію як основну потребу людини в процесі суспільної взаємодії: “Заводити дружбу і відчувати прихильність. Радіти іншим людям і жити разом з ними. Співпрацювати і спілкуватися з ними. Любити. Приєднуватися до груп”. На думку психологів, загальними чинниками афіліації є: 1) необхідність порівняти себе з іншими, позбавитись невпевненості; 2) необхідність отримати позитивну стимуляцію завдяки цікавому живому спілкуванню; 3) потреба в отриманні схвалення, уваги; 4) потреба в емоційній підтримці (Купрій Т. Г., там само).
Термінного значення набуло це слово і в інших галузях знань. Зокрема, в математичній термінології та інформатиці, фізиці та споріднених науках афіліація – це приєднування / приєднання, приймання / прийняття у члени; в економічній термінології – приєднання на правах філіалу.
То до чого ж афіліація в зазначенні даних про науковця (прізвище, ім’я, по батькові автора; дані про організацію, де працює вчений; факультет, підрозділ; місто, поштовий індекс, країна)? (див. Що таке афіліація, і чому вченому так важливо правильно її заповнювати? ©Наука та метрика).
У цьому контексті термін абсолютно невмотивований, недоречний, безглуздий. Його поширювано через згубну для нас космополітизацію нашої науки, що виявляється у визначених Міністерством освіти та науки від часів С. Квіта – Л. Гриневич (і досі) перевагах й престижі публікуватися в закордонних виданнях (зокрема базах даних Scopus та Web of Science). З огляду на теперішню політику Міносвіти, публікування наукових досліджень у вітчизняних фахових виданнях визнано вторинним, другорядним. Пріоритет надано закордонним виданням, як і чужим словам. Коли нема національної свідомости та гідности, то і слів власних не вистачає, то самовідчуження і самозречення видають за благо, корисну новизну та поступ.
На щастя, мені до таких не “афіліюватись”.
