Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото із сайтів театрів
Новим творчим експериментом Київського академічного драматичного театру на Подолі стала вистава “Ножиці” за п’єсою німецького драматурга Пола Портнера в українському перекладі Богдана Сторохи. Прем’єра відбулася в театральній вітальні імені Ігоря Славінського. Жанр вистави її творці визначили як “слідчий експеримент”.
Вистава зацікавить, насамперед, тих, хто любить заплутані детективні історії, володіє дедуктивним методом і має залізну логіку.
Місцем злочину стає перукарський салон на Андріївському узвозі столиці. Відому піаністку вбивають… ножицями. Під підозрою опиняються ексцентричний перукар, меркантильна асистентка, багата, але безталанна оперна діва і таємничий антиквар…
– Давно знав про цю п’єсу. Вона йде в багатьох театрах світу, але в Україні її ще не ставили, – розповідає режисерпостановник Ігор Матіїв. – Захотілося попрацювати в цьому жанрі.
Художньому керівникові нашого театру Віталію Малахову ідея сподобалася, і він дав добро.
Репетиції тривали лише місяць. Коли вперше винесли нашу роботу на суд театральної публіки, то побачили, що треба дещо змінити. Тож ми і далі будемо працювати над виставою, щось корегуватимемо.
Ми розглядали різні ситуації, які можуть виникнути під час вистави. Спочатку в ролі глядача виступав я і ставив акторам каверзні запитання. Глядач у п’єсі – важливий елемент, йому повністю належить друга половина вистави. Потім запрошував на прогони своїх студентів, щоб актори могли краще підготуватися до зустрічі з глядачем.
У нас два склади акторів, із більшістю з них працював раніше. Це Катерина Шнефельд і Катерина Вайвала, які в різних складах грають Перукарку, Кирило Карпук і Артем Штуца (Капітан), Євген Ковирзанов та Станіслав Мельник (Перукар), Василь Кухарський, який нещодавно повернувся до нашого театру, та Іван Завгородій (Колекціонер), Максим Максимюк та Ігор Ніколаєв (Майор). Вперше у моїй виставі грає заслужена артистка України Алла Сергійко (Дама).
Коли починали роботу, то не уявляли, що з цього вийде. Але Театр на Подолі – це знаний театр імпровізації. Усі актори активно включилися у творчий процес. Бачу, що глядачам наша робота сподобалася.
Художницяпостановниця та художниця з костюмів – Таїсія Карась. Це вже наша третя спільна робота. Раніше робили вистави “Наталка Полтавка” та “Імітація”. Це швидше не сценографія, а дизайн. Прагнули, щоб декорації були наближені до реалізму.
Оскільки Театр на Подолі, як і інші театральні колективи, сьогодні переживає далеко не кращий час через карантин, ми не шили спеціально нових костюмів, а використали те, що було з попередніх вистав. Але вийшло досить стильно.
Крім однієї теми, вся музика оригінальна. Її написав музичний керівник театру Тимур Полянський, який тонко відчув атмосферу і вдало відтворив її в музиці.
Ми пропрацювали багато різних запитань, моделювали різні ситуації. Під час вистав від глядачів були запитання, які спантеличували акторів. Але зрештою вони знаходили вихід з непростих ситуацій.
У нас є кілька варіантів фіналів, і саме від глядача залежить, який він обере. Коли починаємо грати, то ніколи не знаємо, чим завершиться вистава. У цьому й полягає її головна інтрига. Можливо, в одному з наступних показів винного у вбивстві поставимо на суд перед публікою і запропонуємо їй щось зробити з цим персонажем. Думаю, що цікаво дослідити, як колективне рішення відрізняється від індивідуального.
Коли починали роботу, одна з акторок сказала: “Це простий матеріал, все елементарно”. Але вже після п’ятого показу зізналася: “Боже, як цікаво, тут ще непочатий край роботи”.
Більшість своїх вистав поставив на малій сцені театру, проте люблю і велику сцену. Попередня моя постановка була у Львівському національному театрі імені Марії Заньковецької – сучасна французька комедія, політичний фарс, актуальний і смішний.
Думаю, що наступною моєю роботою у Театрі на Подолі буде українська класика. Це дуже відомий твір, назви якого поки не розголошуватиму…
