Поговоримо про Сковороду

4 червня в Будинку письменників Національної спілки письменників України відбулася презентація нової збірки Наталі Дзюбенко-Мейс “Сковорода”. До збірки увійшли філософські поезії, що торкаються історичного контексту та суголосні із сьогоденням. Тематичний діапазон поетичної збірки досить широкий. На сторінках книги читач знайде рецепцію трагедії Чорнобиля, жахіть Голодомору, образи славетних княжих часів і золотого віку Козаччини… Кожен вірш – переосмислення нашого непростого сьогодення, в них – несмиренна душа самотньої, але сильної жінки – спостерігача, філософа.
Як зауважила Наталя Дзюбенко-Мейс, співавтором книжки став художник Валерій Франчук, репродукції його картин органічно оселились серед поетичних текстів.
Зацікавленими співрозмовниками стали Валерій Франчук і його дружина Поліна, актриса Лариса Кадирова, літературознавець, поетеса, прозаїк Алла Диба, письменниця Ніна Шаварська, літературознавець Юрій Ковалів, письменниця і видавець Лілія Максименко, письменниця, радіожурналістка Лариса Недін та інші.
Від себе зазначу, що епічно-лірична поезія Наталі Дзюбенко-Мейс відзначається потужною мускулатурою, тобто значними темами і глибоким образним осмисленням оповіданого. Вона і справді “за часом йде, як за плугом” (Ліна Костенко).
Кожен поетичний рядок – переосмислення минулого й сьогодення нашої держави, утілений у відгомін авторського чуття, спостережень і життєвої філософії. Відкриває збірку поема про Григорія Сковороду, на тлі постаті якого авторка осмислює та інтерпретує життя великого українського філософа, його роль і знаковість у подальшій долі України.
Напередодні презентації ми поговорили з Наталею про нову книжку і торкнулися її найважливішого твору – поеми про нашого видатного філософа, письменника, провидця.

– Чим ближчі ми до 300-річчя від дня народження Сковороди, тим пильніше намагаємося розгледіти його постать. Наталю, розкажи, як наважилася ти – адже літературних творів, в яких осмислюється це видатне ім’я, є чимало в нашій літературі. Чому ти обрала цю тему для своєї книжки?
– Для мене це етапний твір. Велика і складна тема. Великий тягар відповідальності. Адже мова йде про центральну постать нашої історії і культури 18 століття. Звісно, хвилююся, як сприймуть його читачі, та ще більше мене тривожить зміст дискусії, яка розгортається напередодні його 300-ліття, адже рівень осмислення життя і творчості Григорія Сковороди прямо залежить від душевного здоров’я суспільства.
Така особливість філософського і літературного дару мандрівного філософа, який протягом століть був постійним транслятором глибинних етичних і естетичних постулатів, безпосередньо впливав на процеси національної і культурної самоідентифікації. А те, що його основні філософські трактати протягом століть не перекладалися, не вивчалися, перебували під негласною забороною царської, а потім радянської цензури, призвело до закономірного нашарування різноманітних домислів, які від частого повторення перейшли у розряд доконаних фактів.
Нині його ім’я оповите легендами, народними переказами, йому приписують думки, які він не висловлював, ідеї, які він не підтримував, наміри, які неможливо довести. Нині Сковорода – це зазвичай набір коротких ємких висловлювань, повчань. Іноді вони вихоплені з його творів та листів, та здебільшого – взагалі неможливо з’ясувати їхнє походження. Я по крихтині визбирувала з достеменних наукових джерел, спиралася лише на ті факти його біографії, в яких певна. Мала за мету осмислити життя і творчість Григорія Сковороди з погляду людини XXI століття. А ще я знаю, як непросто нині викладачам творчості Сковороди у вишах, учителям-словесникам, адже, щоб хоч трохи пояснити роль і значення цієї видатної постаті в нашій культурі, потрібно провести декілька спецкурсів з історії України, української церкви, богослов’я, книговидання. А Григорій Савич прочитується за один-два уроки. Кілька коротких текстів. “Всякому городу нрав і права”. Все.
Сподіваюся, що моя поема стане бодай якоюсь підмогою, мій поетичний життєпис Сковороди вийшов не таким простим, як я планувала, надто багато пластів довелося підняти, та все ж хто захоче, наважиться, матиме змогу помандрувати стежками Сковороди, заглянути разом зі мною в його потаємні мрії і замисли. Наш великий мудрець вартий наших інтелектуальних і душевних зусиль.
Та, аналізуючи колосальні інтелектуальні здобутки філософа, поета, ми не можемо не враховувати і його найбільш досконалого мистецького твору – самого його життя, яке він не просто прожив, а створив з великим терпінням і надзвичайною мудрістю і мужністю. Непростого життя, спов­неного борінь, катаклізм, гірких розчарувань. І не раз, не два затерпнеш від здивування – то ж хто він, який він? Стоїк чи сибарит? Людина, яка ніколи не брала до рук жодного гроша, прожила в неймовірних злиднях, чи витончений естет, що випрохує заморського сиру, дорогого вина?
Богошукач чи богоборець? Людина, яка знайшла власний шлях до Христа і прославила його у своїх творах, чи залюблений у язичницькі вірування і античну філософію нігіліст, який відкинув головні постулати християнського вчення. І спрямував основні свої зусилля, щоб виховати просвітлених, освічених своїх послідовників тут, на землі.
Лев Толстой якось зазначив: “Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я нещодавно ще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори”. Лев Толстой таки написав нарис про Григорія Савича Сковороду. Втім, як наукове джерело його сприймати складно, як і чимало з наукових чи псевдонаукових розвідок, а їх уже десятки тисяч, нагромаджених російською інтелектуальною думкою. Для російських філософів і богословів Сковорода довго був свій, “исконный”. Вся великорусская філософія вийшла з його дірявої свитки. І Лев Толстой, а за ним десятки, сотні російських богословів, письменників, дослідників, філософів щосили намагалися припасувати його творчість до своїх власних філософських концепцій.
Не вийшло. Сковорода так і не потрапив у ці лукаві сіті, бо за своєю природою, органікою він спадкоємець саме української культури і української ментальності. Без усвідомлення цього збагнути його неможливо. Дуже неохоче, але це визнають зараз і більш-менш притомні росіяни. Я не зачіпаю тут глибинні пласти його філософських ідей – це мова не для короткої розмови. Підкреслю лише, що син чорнухівського козака Лубенського полку Григорій Сковорода ввібрав у себе не лише мудрість народу, а й велетенський пласт саме книжної культури і освіти України, яка має свою тяглість від часів Київської Руси, підґрунтям для якої слугувала церковнослов’янська мова, і Гетьманщина, в канцеляріях якої культивувалася уже староукраїнська мова. Сковорода був, може, найосвіченішою людиною свого часу. Старогрецька і латина, якими від володів досконально, були на той час мовами всіх освічених людей Європи, в Києво-Могилянській академії це була мова спілкування. Природно, що Сковорода ними послугувався при написанні своїх творів. Він усвідомлював свою роздвоєність і намагався у своїх піснях, байках самостійно розвинути українську мову, трансформувати її для наукового вжитку. Проте не вистачало термінології, лексичного запасу, можливо – відваги, бо за своєю природою він був консерватором, неоплатоністом, містиком.
Ці громіздкі коди невдовзі розірве його учень Іван Котляревський, який в умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови своєю сонячною “Енеїдою” розпочне новий етап української літератури, притому зв’яже її тугою ниткою спадкоємності і буквально вплавить у європейську культуру.
А Великий Тарас ставився до Сковороди у різні періоди по-різному. Не сприймав містицизм і “латину та московщину” творів Сковороди. Проте аналіз творчості Кобзаря свідчить про колосальний вплив, який протягом всього життя на нього справляла творчість українського філософа. Він жалкував, що Україна могла мати свого Бернса, коли б не його “затемненість”. У своїй поемі я намагалася прояснити поетичними засобами природу цієї дилеми, описати стан тогочасного українського суспільства, яке після поразки Мазепи, потрапило в криваві лабети московського самодержавія.
Як авторка, яка довгий час мандрувала слідами Сковороди, я, звісно ж, не могла не полюбити цього унікального чоловіка, закономірно, що я на його боці, усвідомлюючи який немислимий тягар взяв на себе Григорій Савич у своєму прагненні просвітити народ і світлом знань звільнити його від московського рабства.
Звісно, я знаю твори українських поетів, серед яких є генії української літератури, які зверталися до постаті Сковороди. Я їх люблю за філософську насиченість, образну і емоційну наснаженість. Здається, що нового можна сказати після класиків?
Мене ці сумніви також терзали і вимучували. Та не спробувати я не змогла, бо усе ж перебуваю у зовсім інших часових координатах. І переконана, що кожне покоління має право на свій погляд, на своє осмислення того, кого називали українським пророком, Перворозумом. Чимало подій його життя так тісно переплітаються з нашим сьогоденням, чимало проблем, які стояли перед ним, у всій своїй трагедійності і незворотності стоять і перед нами, що тільки через повернення до власних джерел, можна побачити той божественний сад Духу, який посадив в українських душах Сковорода.
А якщо зовсім коротко – я писала “Сковороду”, бо полюбила його. І через свою любов спробувала зрозуміти натхненного осяйного юнака, славетного музИку, видатного педагога, стражденного величного мудреця, мого Сковороду.
– Ти стверджуєш, що зосередилася на життєписі…
– Не все так просто. Я насамперед зосередилася на його текстах. Звідси такі розлогі цитати Григорія Савича. Саме від нього я відштовхувалася, намагаючись проникнути у його творчу лабораторію, його світогляд. А вже потім у його многотрудне життя. Світ Сковороди дивовижний. Він складний і водночас простий, виразний, зрозумілий. Це велич і геніальна простота. У своїх трактатах він постійно звертається до біблійних образів, переосмислює, трансформує. Це час, який кінечний, проминальний і водночас безкінечний. І людина, яка і є божественним началом і Божим храмом, але часто відходить під цього стрижня, звідси – марнославство, гординя, погоня за земними благами. Звідси і чортополох марновірства, яким заростає душа, – малість, нікчемність. Бо справжнє призначення людини – її реалізація у труді, в тому, що він називав “сродною” працею. І ще одне відкриття, яке мені висвітлила робота над поемою – духовні пошуки сенсу життя, просвітлення, духовної свободи. Усе це Сковорода, чистота помислів якого є для нас точним і вічним орієнтиром у наших духовних шуканнях.

– Попробуй сформулювати післямову до нашої розмови.
– Я вже говорила, що сприймаю саме його життя як високохудожній твір, який він створив через болісні втрати, страждання. І є у цьому творі чимало таємниць, які потребують окремого дослідження і переосмислення. Наприклад, він серйозно думав про розвиток народної освіти, фактично є для нас першою народною академією. Саме його учні та послідовники створили власним коштом Харківський університет. Взагалі після нього освіта в Україна набула якісно нового розвою. Ми ж не можемо забувати, що саме спадкоємці козацької старшини, старих козацьких родів у перспективі стали національною культурною елітою. І це вплив Сковороди, трактати якого розходилися по Україні, переписувалися від руки, транслювалися, пронизували весь наш інтелектуальний простір. Втім загадка тут інша. Саме його учні були в найближчому оточенні останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, “Історія русів” написана під його безпосереднім впливом. Він жив і творив у часи лютого покріпачення українських селян, нещадної русифікації, головним інструментом якої була московська православна церква, проти догматизму, схоластики, темного марновірства якої він пристрасно виступав. Це був нещадний конфлікт видатного просвітителя і імперського Левіафана, світла і мороку. Та я не вповні зрозуміла, який політичний вплив Сковорода мав на своїх учнів, адже ясно з його творів, як високо він цінував діяльність Богдана Хмельницького, втрата державності Гетьманської України була для нього особистою трагедією. Я відчуваю, читаючи документи, що спротив був, що він був значним. Імператриця Катерина провела тотальну зачистку людей і архівів, вона ненавиділа все “малоросійське”. Але відчуття якоїсь таємної української спільноти явно простежується. Тож шукати сліди діяльності Сковороди треба у петербурзьких, московських архівах, в особистих паперах царедворця Безбородька. Якщо я це питання колись для себе з’ясую, обов’язково повернуся до цієї поеми і значно її розширю. Бо Сковорода був не тільки видатним просвітителем, який вважав головним для кожної людини її власне самотворення, а й видатним державником, політичним мислителем.

Запитувала
Любов ГОЛОТА

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment