Поки живе Шевченківське слово

Богдан ВІВЧАР,
головний редактор просвітянської газети “Галицька Просвіта”

У 160-ту річницю перевезення з Московії та перепоховання в Україні праху Тараса Шевченка біля його першого пам’ятника – погруддя в міському парку Івано-Франківська – зібрались шанувальники Поета і Пророка – просвітяни, члени Ради і Правління обласної “Просвіти”.
Під мелодію пісні “Думи мої…” учасники зібрання поклали квіти до монумента. Організаторка і ведуча дійства Михайлина Боднар нагадала присутнім спогад очевидця повернення Батька Тараса в Україну 160 років тому:
– Травень. Був рясний дощ, як і тепер. Це Вкраїна плакала за своїм Кобзарем, як удова за най­улюбленішим первістком. Але між дощами, коли проглядало сонце, буйно розцвітали квіти, яскраво зеленіло зілля, а дерева вкрилися пишним білим цвітом. Звідусюди, з усіх сторін стягались до Києва люди. Ані на Великдень, ані на храмові свята не бачив Київ стільки людей. Бо вже від села до села, від міста до міста лунала звістка: “Батько Тарас повертається в Україну”. І не казали “везуть”, “ховають”, а казали “повертається”, як про живого. З усього Києва вийшли цехові ремісники, їхні цехові знаки й корогви височіли над труною. Труну знову несла молодь. І знову лунали промови до самого причалу, до пароплава, на якому востаннє плив Тарас до Києва. Була неділя, 7 травня. Зночі ще прибув народ. Не тільки в церкву, на майдан не можна було протиснутись. Вранці почалась панахида. У церкві промов не було. Вони лунали на кожному кроці надзвичайного походу. Читали його вір­ші, говорили промови, сердечні й палкі, клялися в них нести в серці своєму його заповіт – любов до народу, любов до правди, любов до рідної України…
Отець Ігор (Тузик) підніс молитву за упокій душі Тарасія і наголосив, що Україна й українці житимуть, допоки в наших серцях буде жити Шевченко і його слово.
– Сьогодні тут я маю честь представляти найдавнішу громадську патріотичну організацію, яка не тільки носить ім’я Тараса Шевченка, а й більш як 150 років несе в українське середовище слово, ідею і дух нашого Пророка, – звернулась до товариства заступниця голови ОО ВУТ “Просвіта”, депутатка обласної ради Євгенія Бардяк. – Він повернувся в Україну, щоб ми могли прийти до нього, вклонитись, щоби пройнялись його безсмертним духом боротьби, бунтарства, волі, які допомагають нам у нинішні непрості часи стояти в обороні Незалежності…
Євгенія Бардяк поділилась і своїм душевним, бо, йдучи на цю розмову, оповіла своєму малолітньому синові, хто такий Шевченко і для неї, і для кожного українця.
Доктор мистецтвознавства Ганна Карась заспівала давню пісню про перепоховання Тараса Григоровича “Спи, Тарасе, батьку рідний”, про українську тугу за сонцем його дум. Пані Ганна три десятиліття керує хором с. Микитинці, у репертуарі якого чільними є пісні на слова Кобзаря.
А просвітянка Поліна Дідух прочитала виступ Василя Стефаника, стоп’ятидесятирічний ювілей якого нині відзначаємо.
– Наш Пророк вийшов з народу, жив з народом, був з ним кровно пов’язаний обставинами життя. Та як би йому не було важко, “караюсь, мучусь, але не каюсь”, він не пускав сльози, рішуче й безкомпромісно закликав: “поховайте та вставайте, кайдани порвіте…”, – наголосила заслужений журналіст України, член Ради обласної “Просвіти” Ольга Бабій. – А нині він запитує нас: чи добре нам у “сім’ї вольній, новій”?.. Чому ми допускаємо поганьблення українства, коли навіть на знакові лауреата Шевченківської премії немає його портрета! Тарас зобов’язує нас не мовчати в таких обставинах: “кайдани порвіте”, говорить він нам. Хай вони сьогодні й духовні, але діймо!..
Про велич Кобзаря, його віч­не бунтарство задля утвердження вільної України говорили також члени Ради обласної “Просвіти” – професор Микола Лесюк, науковиця Любомира Калуська, громадський діяч, керівник громадсько-просвітницького товариства “Світовид” Олег Полівчак, заступник голови обласної “Просвіти” Ярема Петрів та інші.
Виступи промовців перемежовувались піснями у виконанні тріо членкинь “Жіночої громади” з Микитинецького Народного дому “Ґроно калини”, заслуженої артистки України Світлани Суховій, просвітянок Галини Мельничук, Раїси Романюк…
А на завершення пошанування Тараса Шевченка всі присутні спільно заспівали його “Заповіт”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment