Розтоки дивують і нині

Володимир ВОЗНЮК,
письменник, культуролог, м. Чернівці

У листі до Ольги Кобилянської від 1 серпня 1901 року Леся Українка писала: “Раз заїхали високо на гору Німчич і бачили звідси при заході сонця щось таке гарне і срібне, як мрія, – кажуть, що зветься Розтоки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би”.
Так геніальна поетеса змальовувала побачене з перевалу Німчич, який на межі Вижниччини та Путильщини нашої Буковини. Звідси видно гуцульські села ІваноФранківщини та Чернівеччини, а фраза “щось таке гарне і срібне, як мрія” стосується буковинських Розтік. Вони свого часу дивували геніальних кіномитців Івана Миколайчука та Богдана Ступку, композитора Володимира Івасюка і, без сумніву, десятки інших митців та тисячі шанувальників Буковини.
Останніми десятиліттями дивують Розтоки неповторними літературними творами землячки, лавреатки премії імені Т. Г. Шевченка Марії Матіос, неординарністю осмислення гуцульської душі та мислення, журналістом і письменником Анатолієм Томківим. Розтоківчани дивують світ і нині – у Вижницькому видавництві “Черемош” побачила світ книга Марії Кінаш “Синиччина кичера. Поемалегенда” (2021, 147 с.).
Авторка народилася і здобула середню освіту в рідному селі, відтак опановувала українську філологію в Чернівецькому університеті, учителювала на освітянських нивах Кіровоградщини, Буковини, Прикарпаття, врештірешт наважилася на книгу. Сприяв виданню її земляк, розтоківчанин, генеральний директор ТОВ “Інвестиційнобудівельна компанія” Ігор Яків’юк.
Збагачують книгу малюнки юної розтоківчанки, студентки Вижницького фахового коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка – Оксани Гремаляк. Переднім словом супроводив видання Анатолій Томків. Він пише: “Сама авторка, талановитий педагог, викладач української мови та літератури, ніяк не позиціонує себе з письменницею. Власне кажучи, це її перший літературний твір у зрілому віці… У дитинстві Марічка – надзвичайно вразливе розумне дитятко, навчене читати ще до шкільного віку. Найближчим її другом був дідусь – паламар у церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Розтоках. Від нього чула багато казок, легенд, із ним спілкувалася саме у тому художньому стилі, коли предмети стають образами, а події – сюжетами. У віршованому спогаді про дідуся авторка пригадує:
…На ганку під вікном,
На древній дерев’яній лаві,
Я слухала історії цікаві.
Дідусь придумував казки –
Такі особливі, такі кольорові:
І спів пташок, і шум ріки,
І подих вітру чула в його слові.
Мені, уродженцю гуцульського села, не звикати, що довколишній світ – це по суті твоя родина, що про гори, скелі, окремі місцини оповідають легенди, перекази, пісні, котрими неодноразово сам користувався, творячи поезію та прозу. Анатолій Томків стверджує: “Для гуцула природа є живою, одухотвореною, і без цієї єдності уже немає самого гуцула. Той, хто народився тут, уже несе в собі ген первісності”. А далі продовжує: “Автору цих рядків легко розмірковувати на цю тему, бо він також розтоківчанин, вчився у школі, у якій вчилася Марічка. Усі ми, школярі, вибігаючи на перерву, потрапляли під пильний сторожовий догляд скалистої гори “Синиччина кичера” – природного логотипу Розтік. Вона приховувала у собі щось живе і пристрасне (так нам здавалося). Пам’ятаю, називали її “горою кохання”. Була й традиція: після останнього дзвоника сюди піднімались випускники, ніби готувалися до лету у велике життя. Відчуття святковості, особливого душевного стану чекає тут на кожного і тепер. Твір Марії Кінаш розшифровує ці відчуття долями дійових осіб, захоплюючим сюжетом і навіть цікавою побутовою деталлю… З’ясовується, хімічний склад скали особливий – це так званий “глемей” сіросинюватого відтінку. Ним розтоківчани прикрашали помешкання, підфарбовуючи, скажімо, печі, підмазуючи “святковою глиною” стіни. І це надзвичайно поетично, бо в “Синиччиній кичері” глемей є застиглими сльозами одного із головних персонажів…”
Святошністю огортаєш душу, прочитавши поему Марії Кінаш. Переплетіння поетичних і прозових рядків у стилі гуцульських оповідок спонукає мислити, дивуватись і дякувати авторці.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment