У Києві знайдеш усю Україну

Едуард ОВЧАРЕНКО
Фото автора
У Муніципальній галереї мистецтв Деснянського району Києва відкрили мультимедійну виставку італійського фотохудожника Енцо Делль’Аква “Kyiv Review”. Захід відбувся за підтримки Генерального Консульства України в Мілані, департаменту туризму міста Києва та культурної асоціації “Україна Плюс – Мілан”.

Енцо Делль’Аква народився в Мілані в 1966 році. Працює в галузі мистецтва багато років. Брав участь у престижних міжнародних виставках Venice Biennale (2018) і Art Basel Miami Beach (2019). Упродовж двох років митець спостерігав за реаліями столиці України, намагаючись зрозуміти її духовну сутність, аналізуючи міфи про неї та реальність.
Покинуті помешкання й будівлі Чорнобильської зони, як і багатоповерхівки української столиці, зберігають історію чиї­хось життів. Вони невидимою енергією своїх колишніх і теперішніх мешканців осідають на долівці, пробуджені сонячним промінням, ковзають по стінах і меблях, дівочому тілі. Вони такі ж живі, як жінка у капелюшку та квітчастій сукні, яка поспішає у власних справах, продавчині на базарі, актори на сцені, скрипка під смичком у руках скрипаля, зображення світлої пам’яті українського співака Кузьми, матір, яка втратила сина на війні. Вони запечатані кроками в асфальтовані дороги.
Ці історії з України є лише частиною художнього доробку італійського фотомитця Енцо Делль’Аква з його мультимедійного виставкового проєкту “Kyiv Review”. Над ним італієць працював у 2019–2020 роках, після численних виставок у різних країнах. Для Енцо то була не просто робота, а життя, що проникло в пори його шкіри, легені, заповнило думками його мозок, емоціями – серце.
За словами журналістки і письменниці Лесі Олендій, у проєкті “Kyiv Review” італійському митцеві вдалося відобразити минуле і сучасне України, де ніколи не втрачають актуальності поетичні рядки українського поета Олександра Олеся “З журбою радість обнялась…” На чорно-білих і кольорових світлинах Енцо Делль’Аква переплелися воєдино настрої української землі, її біль і страждання, щастя і надія.
Лише справжній митець здатний зазирнути у глибини людської сутності з її радощами та смутками і вирізнити її національну приналежність, пірнути у життя великого міста і серед метушні вловити його найтонші архітектурні деталі, серед націлених у небесний простір церковних шпилів розгледіти любов, а в заході сонця – віру в краще майбутнє…
– Я хочу спробувати розповісти про сміливих чоловіків і жінок, про народ, який дуже нагадує мій, – зізнався Енцо Делль’Аква. – Україна – це молода демократія, повна світла і надії, яку можна знайти в очах її жінок, у величавій ході, в умінні жити сповненими гордості.
У Києві знайдеш всю Україну. На ринках просто неба або в крамничках у “підземках”, проходячи через великі площі до парків, місто то зникає, то з’являється знову. Так само, коли починаєш спускатися по улоговині, що веде з пагорбів до річки, шлях здається похилим. І раптом постає рівнина, і відстані, які долаєш пішки, здаються нескінченними.
Ви можете побачити нечисленні церкви із золотими банями. Закриті, як укріплені поселення, вони протистояли іконоборній люті комуністичного періоду. Символічні місця православної традиції.
Життя позначене історією та сучасними подіями. Період Радянського Союзу дотепер залишив живі сліди в людських душах. Хоча його й називали “народним”, але насправді Союз був диктатурою. В умовах диктатури невідступно панує страх помилитися, сказати щось недоречне, бути маргіналізованим і вигнаним навіть за підозрою. Цього прихованого страху важко позбутися, потрібен час. Я думаю, що цей страх присутній і тепер.
Символічним знаком “страху”, що змушує мовчати або принаймні говорити якомога менше, для мене став Чорнобиль. Про великі трагедії часто мовчать, приховують, забувають, бо вони лякають нас, особливо коли ці трагедії є наслідком людських дій. Ось чому ми мовчимо про голодомори, депортації, несправедливість, яка пофарбувала площі помаранчевим кольором і кров’ю багатьох патріотів, або про ту кров, яка все ще тече у війні на Донбасі.
Чорнобиль – це урок для всіх. Він дає нам зрозуміти: те, що десь відбувається, навіть далеко, стосується нас, бо рано чи пізно дійде до нас, і ми зазнаємо його наслідків. Люди часто мене запитують, чому я захотів розповісти про Україну. Думаю, причина в тому, що історія і сучасні події в Україні стосуються нас усіх і нашого майбутнього.
Я не маю права судити, а лише можу передавати власні враження. Українці спершу видаються замкнутими, мало говорять, часто швидко ходять і не усміхаються. Але коли ти пізнаєш їх ближче, то вони по-справжньому розкриваються.
Якщо запросять вас поїсти, то наїдків вистачить на два дні. Чоловіки здалися мені рішучими, небагатослівними, але готовими пожартувати і гостинними. Українки прекрасні. Можливо, вони більш прямолінійні та відверті, ніж в інших країнах.
Я обрав вродливих дівчат, які б уособлювали всіх українок. Звичайно, зовнішній вигляд важливий, але нерідко за непримітним входом ховається чудовий затишний будинок, а за блискучими парадними дверима криються холодні та самотні кімнати. І нам належить навчитися виважено оцінювати те, що бачимо, і те, що хочемо побачити.
В кінці серії світлин, якими я спробував передати відчуття, породжені в моїй душі відвіданням України, я поставив фото красивої дівчини в українському народному вбранні. На обрії було сонце. Мене запитали: “Це схід чи захід сонця?”. Я відповів: “Ось це найважливіше питання!”

У публікації використані матеріали видання “Kyiv Review”

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment