Рейтари і стрільці. Хто вони?

Анатолій ГАТНЕНКО

Історія нашого просвітянського тижневика невіддільна від життєписів наших авторів. Сьогодні вітаємо з 85-річчям Анатолія Гатненка, який не лише активно пише для “Слова Просвіти”, але й бере участь у просвітянських акціях. Зокрема пан Анатолій передав для бійців Східного фронту найкращі екземпляри своєї домашньої книгозбірні. Також сформовані ним біб­ліотечки надійшли в Музей Т. Г. Шевченка, Дипломатичну академію, київські бібліотеки імені Лесі Українки, Євгена Плужника, Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка.
Любов до книги, до української літератури вирощувалася в душі ювіляра як дорогоцінна перлина: після закінчення факультету журналістики КДУ ім. Т. Г. Шевченка Анатолій Гатненко працював у газеті, видавництві, а потім 25 років – у Головній редакції літературно-драматичного мовлення Українського радіо.
Вже й завершивши професійну кар’єру, пера не полишав, друкувався в багатьох столичних виданнях, зокрема й “Слові Просвіти”.
Вітаємо сердечно нашого автора і дарувальника книг Анатолія Гатненка з 85-річчям, бажаємо здоров’я, творчої снаги і повносилля!
А читачам пропонуємо нову кореспонденцію А. Гатненка та раритетне фото з його журналістського архіву.

Для багатьох поколінь киян ці поняття стали звичними, хоч вони, принаймні більшість їх, не знають, яке смислове навантаження несуть слова, винесені в заголовок. Безперечно, усі ми стикаємося з похідними значеннями їх, адже саме від них утворилися назви київських вулиць – Рейтарська і Стрілецька. Знаходяться вони в самому центрі міста, неподалік стародавніх Золотих воріт і Софійського собору. Спитаєте: за що їм така честь? Спробуємо розібратися.
Скористаємося для цього енциклопедичним довідником “Київ”. У статті “Рейтарська вулиця” читаємо: “Простягається від Золотих воріт до Львівської площі. Одна з чотирьох вулиць, що сходилися за плануванням 1037 року до Північних воріт (Львівська площа) Ярославового міста. Первісна назва невідома. Рейтарською почала зватися з кінця XVII століття, оскільки тут були розміщені кінні частини російської армії – рейтари”.
Читаємо статтю “Стрілецька вулиця”: “Простягається від Великої Житомирської вулиці до вулиці Ярославів вал. Назва походить від так званої Стрілецької слободи, де оселилися після народно-визвольної війни 1648–54 років російські стрільці…” (Не плутати із січовими, українськими, стрільцями!).
Народжена з Переяславської угоди, “дружба” України з Московією недовго перебувала в стані ейфорії. Богдан Хмельницький, побачивши прояви насильства і брехливості московитів, дійшов висновку, який блискуче сформулював німецький державник Отто Бісмарк. Пригадуєте: “Угода з Росією не варта того паперу, на якому вона написана”? Тож видатний гетьман вирішив вивести Україну з уготованої їй пастки. На жаль, йому не вдалося цього здійснити через передчасну смерть, що настала, як свідчать деякі джерела, не без допомоги московських “братів”.
Протягом більш як трьох століть Україна, за словами великого француза Вольтера, “завжди прагнула волі”, намагаючись вирватися з “братніх” обіймів Московії. Та, на жаль, сили були нерівні. Одразу після Переяслава Московія почала засилати свої війська у міста і села України. Серед них був, звичайно, й Київ. Рейтари і стрільці грабували населення, ґвалтували жінок, забороняли будь-який самовияв духовної і культурної діяльності українців.
То, спитаєте, навіщо нам зберігати ці назви-привиди страшного минулого? Згоден з вами: нам це не потрібно. Що ж, забути? Ні, забувати не можна. Це ми запишемо в історію України, аби наші нащадки були уважнішими при виборі справжніх друзів. Але в назвах вулиць вони не мають бути, оскільки, будучи виявом повсякдення, вони принижують людську гідність українців.
Видатний грузинський письменник Константіне Гамсахурдіа свого часу відвідав кілька українських міст і написав надзвичайно цікаве есе “Українська Феміда”. Звичайно, не оминув він і Києва, побував у різних музеях, походив вулицями міста, спілкувався з киянами. Ходив центром столиці, зокрема, там, де поставали у пам’яті не лише герої давньої України, а й “петровські рейтари чи єкатерининські стрільці”. Любив околиці, де більше чулося української мови.
Ось як письменник сприйняв наше місто: “Київ – Рим Східної Європи, колиска, безперечно, великої культури… Усюди сліди минулого, крові, сліди вправлянь меча. І хоча виконком міста постарався винести в назви вулиць міста імена революціонерів, народних вождів і трибунів не лише самої України, але й усього Союзу, із вуст консервативних та забудькуватих киян вряди-годи таки зірветься “Рейтарська”, “Стрілецький провулок”…”. Зауважте, це було написано 1931 року. А як звучить актуально! Цікаві думки заклав письменник у свій твір, тож познайомимося бодай з деякими з них. Сподобався авторові наш історичний музей: “Тут містяться найцінніші колекції української передісторії…
Бронзова скульптура “Українська Феміда”. Колись і вона тримала в руках ваги і меч, а тепер схожа на жебрачку…
Дуже важкі асоціації викликає в душі моїй “Українська Феміда”, пограбована нещадним жалом віків. А колись вона володіла власними вагами і мечем. Та Україні, як і Грузії, випало стояти на межі…”
Автор не втрачає оптимізму щодо долі України, бо ж “обнадійливо дивиться з неба Марс на українську Феміду, якій правосуддя історії знову повинно повернути розбиті в нескінченних війнах ваги і меч”*.
Хіба зараз не за це воюють українці? Хіба не є нонсенсом існування в незалежній Україні назв вулиць, залишених Росією, яка упродовж усього свого існування як держави сповідує ідеологію агресії і поневолення інших народів?
А щодо перейменування Рейтарської та Стрілецької не повинно бути жодних проблем. Адже на цих вулицях відбувалися значні події, жили і творили видатні українці. Тут, зокрема, мешкали М. Лисенко (зберігся, до речі, будинок, де він зустрічався з П. Чайковським), вчений М. Максимович, у якого гостював Т. Шевченко, жила Леся Українка, свої сліди залишили видатні художники Г. Нарбут і Ф. Кричевський. В одному з будинків збирались члени Кирило-Мефодіївського товариства. Як бачимо, тут гідні імена і події. Тож слово за Інститутом національної пам’яті та Київською міськрадою. Страшні привиди минулого мають зникнути з географічної карти столиці України!

————————

  • Цитати з есе К. Гамсахурдіа “Українська Феміда” подаються в перекладі Ії та Рауля Чілачави
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment