Славко ПОЛЯТИНЧУК,
голова Кам’янець-Подільського об’єднання ВУТ “Просвіта”
ім. Тараса Шевченка
Щоб відчути атмосферу Української революції 1917–1921 року, яка вирувала в Кам’янці-Подільському 100 років тому, варто почитати спогади очевидців тих подій, імена яких залишила історія.
Наше місто відіграло важливу роль в історії визвольних змагань за незалежність 1917–1921 рр. Саме Кам’янець чотири рази ставав центром українського політичного і військового життя – столицею УНР.
Дмитро Дорошенко писав: “Тихий Кам’янець дуже пожвавився і наповнився людьми, всі приміщення в місті переповнилися”.
Осип Мегас також згадує у своїх спогадах: “Кам’янець-Подільський – це одне з найкращих міст. Під час осідку правительства УНР, Кам’янець мав понад 100 тисяч людності і українського війська понад 30 тисяч. Тут містились від червня 1919 р. до 17 листопада 1919 р. головна військова квартира галицької армії, столиця Директорії, головний уряд диктатора Петрушевича і всі головні департаменти українських міністерств. В Кам’янці виходили в той час три денні українські часописи, кілька тижневиків, були друкарні української держави, головний державний український банк, головна військова квартира головного отамана Симона Петлюри і різні дипломатичні посольства європейських держав”. Тут розмістилися Директорія УНР на чолі з головним отаманом Симоном Петлюрою і диктатором Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Євгеном Петрушевичем. З усіх тимчасових столиць Кам’янець пробув у цьому статусі довше за всіх. Ще з кінця лютого 1919 р. тут працювало Міністерство народної освіти УНР. Михайло Грушевський виступав тут з лекціями і редагував газету “Життя Поділля”.
Однією із важливих подій для всієї України, які відбувалися у місті, можна назвати дату 14 жовтня 1919 р. Саме в цей день відбулася перша спроба об’єднати весь український народ під однією присягою на вірність УНР. І сьогодні ми вкотре переглядаємо в Центральній міській бібліотеці імені Костя Солухи та в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка відеофільм нашого режисера Андрія Зайця “Присяга 1919” про період кам’янецької доби Директорії УНР, коли з червня по листопад 1919 року Кам’янець-Подільський перебував у статусі тимчасової Соборної столиці України і вперше офіційно складали присягу на вірність Україні: Висока Директорія на чолі з Симоном Петлюрою, міністри, судді, державні службовці та українське військо. Адже Кам’янецька доба Директорії була важливим періодом боротьби за Українську державність у часи національно-визвольних змагань.
Осип Мегас пише: “Головний отаман Симон Петлюра заявив, щоб усі центральні установи та організації української держави склали присягу лояльності і вірності Українській Народній Республіці. Отаман Петлюра прагнув до побудови української держави на принципі дисципліни та порядку не лише в українській армії, але також в українській цивільній і державній службі. Петлюра висказував тверду віру і надію в непоборимість українського народу, який у своїй орієнтації дозрів до цього ступеня, що крім української влади він іншої не хоче. Ця постанова головного отамана й Директорії була конче необхідною з погляду на тодішнє становище в Україні, де різні політичні і військові групи підпадали стороннім впливам ворожої агітації, особливо зі сторони денікінців, більшовиків, поляків, румунів і т.д. Крім того, в Українській галицькій армії (УГА) під впливом диктатора Петрушевича і його військової управи, ходили чутки про можливий перехід військ УГА на сторону Денікіна, який обіцяв Петрушевичу вивезти з Італії в Україну 50,000 українських полонених”.
13 жовтня 1919 р. виходить “Закон про урочисту обітницю Директорії, міністрів, урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Народній Республіці”, в якому був викладений текст урочистої обітниці Директорії, а також присяги для міністрів, суддів та війська. Також 13 жовтня 1919 р. Українське Кирило-Мефодіївське братство звернулося до Директорії Української Народної Республіки про прийняття церковної присяги на вірність українському народу. Тут же зазначалось, що присяга Високої Директорії повинна мати велике значення для всієї української людності та все для того, щоб об’єднати українську владу з народом та селянством, яке являє із себе головний ґрунт Української державності.
14 жовтня 1919 р. Директорія УНР видала текст промови до народу України, в якому серед іншого повідомлялось: “Віддаючи сили свої на боротьбу, за долю рідного краю, сьогодні ми приносимо прилюдну урочисту обітницю вірно служити своєму народові не припиняючи боротьби, доки не звільнимо нашу Україну від усіх ворогів, доки знеможений народ наш не стане на певний шлях спокою і добробуту, доки під захистом міцної республіканської влади не стане він вільним господарем рідного краю й доки не закріпить здобуту землю і волю”.
Ад’ютант Симона Петлюри Олександр Доценко згадує: “День 14-го жовтня 1919 р. був днем відпочинку, забуття і марення про кращу долю… Місто прибрало святковий вигляд: скрізь квітки і килими – перший раз за час усієї боротьби Уряд, співробітники і військо присягали на вірність УНР. Настрій піднесений”. Було складено порядок свята.
Павло Шандрук згадує: “Головнокомандуючий Петлюра відвідав нас перед святом Божої Матері 14 жовтня та повідомив, що на святу неділю відбудеться “Священна присяга” і полк має підготуватися. До того часу ми навіть організували свій оркестр. 14 жовтня проходила присяга. Я привів полк, що вишикувався по батальйонах. Озброєний полк, що крокував на Центральну площу (сьогодні Вірменський ринок) під оркестр, справляв надзвичайне враження. Іноземні військові агенти спостерігали за подіями, що відбувалися. Церемонія підняла нам настрій, особливо чудова промова головного капелана вельмишановного Павла Пащевського”.
Газета “Україна” від 15 жовтня 1919 р. так писала про перебіг присяги: “Зранку місто прийняло святковий вигляд. Будинки Високої Директорії, міської управи, губерніального земства, національного клубу, державних та інших громадських установ і приватних осіб були вбрані килимами, ялиною, національними прапорами. Новопланівський міст був уквітчаний кленом. Вулиці весь день були переповнені народом, який приймав участь у великому святі”.
Уся площа, де мала відбутися присяга, була заповнена військами, представниками урядових і громадських установ та громадянами. Посередині площі був збудований великий павільйон, весь викладений килимами, оббитий матерією та оздоблений українськими, гербами та прапорами. Біля павільйону поставлена почесна варта з прапором.
За військовим парадом, проведеним того дня, спостерігали присутні на урочистій церемонії військові представники Польщі, Румунії та Чехословаччини.
Прем’єр-міністр УНР Ісаак Мазепа у своїх спогадах писав: “Кам’янецька доба – одна з найтрагічніших в історії наших визвольних змагань за революцію. Це була доба, коли українські збройні сили вперше за кілька століть зійшлися з усіх українських земель для спільної боротьби за незалежну Україну”.
Саме події у Кам’янці-Подільському найяскравіше відображають моменти найбільшого піднесення українського війська та національної ідеї в цілому, із якого ми маємо винести правильні висновки для того, щоб не повторювати їх у майбутньому. Тому ми маємо пам’ятати свою історію. Кам’янецька доба УНР стала чи не найважливішою віхою в історії української державності, де, окрім всіх зовнішніх і внутрішніх згод і негараздів, відбулася перша спроба об’єднання українського народу, який на той момент був розділений як географічно, так і ідеологічно. І урочиста обітниця якнайкраще віддзеркалює не стільки конкретну подію, як саму епоху столичного Кам’янця – центру політичного і культурного життя України, до якого була прикована увага всієї Європи та світу.
