Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ,
к. філол. н., Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ,
член Правління НСПУ
У 2021 р. Національна спілка письменників України відзначає 30-річчя в умовах Незалежності. 24 червня у стінах НСПУ відбулася наукова конференція “Українська література доби Незалежності”, покликана привернути увагу до найбільш гострих питань, пов’язаних із місією НСПУ в сучасній Україні. Організатори конференції – Національна спілка письменників України та Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Співмодератори – голова НСПУ Михайло Сидоржевський і директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік Микола Жулинський.
30 років тому саме в стінах Спілки письменників точилися дискусії, пов’язані з творенням незалежної України. Спілка письменників стала осередком Народного руху України, утвердивши курс на Незалежність України та розбудову української державності. Микола Жулинський згадав, що активну участь у РУХівській перебудові політичного життя відіграли й співробітники Інституту літератури. Спілка була епіцентром політичного життя, а письменники створили перші державницькі документи незалежної України, які стали основоположними для політичного життя нової держави. Голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка Павло Мовчан у виступі “Спілка письменників України – синонім Народному Рухові України” запропонував найближчим часом встановити пам’ятну дошку на пошану цих подій. Михайло Сидоржевський як очільник НСПУ підтримав цю пропозицію й обіцяв звернутися до Київської міськдержадміністрації з такою ініціативою, попередньо розглянувши її на засіданні Секретаріату.
Спілка письменників – це не лише клуб за інтересами, не лише творче об’єднання, у якому відбувається обговорення літературних проблем, а й важливий чинник суспільного життя, значуща в політично-державницькому плані інституція, яка формує україноцентричну гуманітарну політику. Література для української нації завжди була чинником формування національної свідомості, важливою формою духовного опору й інструментом переформатування дійсності на засадах свободи, поваги до іншого, любові до української культури. Без перебільшення можна стверджувати, що саме письменники в 1990-ті роки були підґрунтям української незалежності, форпостом державності. Їм доводилося дискутувати з учорашніми комуністами, щоб переконати тогочасних політичних керманичів у тому, що шляху до комуністичного минулого не існує. Майбутнє можливе лише за умов відродження України. І все це відбувалося в стінах сьогоднішньої НСПУ. Подолавши непрості періоди, Спілка залишається платформою творчого діалогу між митцями й чинником україноцентричної державницької політики.
Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік Микола Жулинський у доповіді “Місія письменника в сучасній Україні” звернув увагу на гуманітарну кризу в Україні. На його думку, криза гуманітарної політики представлена на кількох рівнях: нерозуміння важливості Спілки як історичного явища, яке й сьогодні реалізує важливу державницьку місію з розвитку культури; загальний духовний занепад і зацикленість на матеріальних вимірах життя; недостатній розвиток української мови, яка хоч і лунає з екранів, проте має вихолощений, “дистильований” вигляд. Така мова лише почасти реалізує комунікативну функцію й жодним чином не забезпечує реалізації естетичних проблем українського суспільства. Важливо й надалі підтримувати українське письменство, яке є джерелом вітальності українського слова й чинником збагачення мовних практик.
Голова НСПУ Михайло Сидоржевський у доповіді “Гуманітарна політика як стратегічний чинник національної безпеки” наголосив на загальному засиллі форм культури, які знищують уявлення в суспільстві про високе художнє слово, плекаючи дух філістерства, сприяючи духовній деградації, розмиваючи межу між мистецтвом і не-мистецтвом. М. Сидоржевський із гіркотою наголосив на тому, що сучасні медіа, окуповані олігархами з антиукраїнською позицією, виконують функцію підриву цінностей української державності. Отже, боротьба за українську державність триває досі.
Важливим був виступ професора Інституту філології КНУ ім. Т. Г. Шевченка Михайла Наєнка, який представив свої наукові напрацювання: “Інтервал” (літературно-критичні дослідження); “Іван Драч – лідер шістдесятництва”; “Юрій Мушкетик: обраний дорогами”; “На сторожі людяності. З пам’яті про Бориса Олійника”. У виступі йшлося про низку монографій, у яких висвітлено життя й творчість видатних представників українського письменства, зокрема, Івана Драча, якого науковець розглядає як одного з найяскравіших представників шістдесятництва. Новаторство І. Драча стосується утвердження нової якості художньої метафори, яка засвідчила інноваційні можливості українського слова. Справді вражає огром виданих праць, які під час конференції представив професор М. Наєнко.
Доктор наук із соціальних комунікацій, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Ігор Павлюк у доповіді “Новітня українська публіцистика: традиції і тенденції” зупинився на розгляді української публіцистики як важливого чинника суспільних перетворень. Публіцистика має здатність викликати дискусії, формувати громадську відповідь, визначати морально-етичні орієнтири в суспільстві.
Харківський письменник Леонід Тома в доповіді “Сучасна проза: виклики часу і відповіді нації” зупинився на аспекті знецінення письменницької майстерності. Сьогодні можна натрапити на художні твори, у яких і охоронці, і професори університетів послуговуються однаковим стилем мовлення. Але це викликає подив у читача. Така “література” шкодить формуванню адекватного естетичного смаку.
Політичний експерт, письменник Володимир Цибулько запропонував учасникам виступ “Розпрощання із соцреалізмом”. У дистанційному форматі на конференції виступила літературознавиця Ольга Слоньовська (м. Івано-Франківськ) з доповіддю “Мегамодернізм як європейська ознака сучасної української літератури”.
Автор цих рядків у доповіді “Творчість українських письменників періоду Незалежності, представлена за кордоном” здійснив огляд найважливіших видань, які впродовж останніх 30 років було перекладено різними мовами світу й представлено за кордоном (Л. Голота, П. Мовчан, М. Матіос, В. Базів, І. Павлюк та ін.). Зупинився на колосальній роботі з представлення української книжки у франкомовному світі, яку здійснює Дмитро Чистяк. Також було окреслено вектор, пов’язаний із перекладами англійською мовою, над якими працювали С. Комарницький, Г. Ширз, М. Пурсґлав, М. Найдан та ін. Згадувалися й успіхи І. Павлюка, чия книжка “Політ над Чорним морем” здобула найвищу відзнаку Британського ПЕН у 2013 р., а в 2020 р. у США було опубліковано його книжку “Артанія”, переднє слово до якої написав нобелівський лавреат Мо Янь. Такі літературні досягнення привертають значну увагу до української літератури у світі, сприяючи реалізації стратегій культурної дипломатії, яка в Україні розпочалася майже сто років тому, коли уряд Симона Петлюри відправив у світове турне хор імені Олександра Кошиця. “Щедрик” мав світовий успіх і зробився візитівкою України на різних континентах. На жаль, провідні українські інституції, чия діяльність спрямована на популяризацію української книжки за кордоном, недостатньо уваги приділяють висвітленню таких успіхів та співпраці з НСПУ загалом.
Науково-публіцистична конференція “Українська література доби Незалежності й місія Національної спілки письменників України” стала одним із перших заходів, спрямованих на відзначення 30-річчя НСПУ за доби Незалежності та поширення в суспільстві важливих меседжів, пов’язаних із утвердженням націє- та державотворчої місії Національної спілки письменників України.
