“Український клуб” і “Просвіта” в Кам’янці-Подільському

Анатолія Михайловича Трембіцького я сподівалася зустріти на урочистій конференції, присвяченій 160-річчю від дня народження Костя Солухи, яка нещодавно проходила в бібліотеці, названій його ім’ям. Адже він, доктор історичних наук, старший науковий співробітник, завідувач Хмельницького міського відділу Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України Національної академії наук України, член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, написав близько 700 наукових дослідницьких праць! Серед них – одна з найважливіших, так би мовити, суто для мене як голови “Українського клубу” – про “Діяльність “Українського клубу” в Кам’янціПодільському (1919–1920 рр.)”.

– Анатолію Михайловичу, на конференції, приуроченій ще й 115й річниці з часу створення “Просвіти” в Кам’янці, я жодного слова не почула про “Український клуб” (тоді вимовляли “клюб”), який відіграв вагому роль у становленні молодої української держави. Чому історики й досі так старанно замовчують цю сторінку в літописі Кам’янця?
– У вітчизняній історичній науці більш пріоритетного значення набуває звернення до ролі особового чи родинного аспекту в творенні історії й культури України, оскільки саме людський вимір є головним критерієм, який визначає духовність і віковий потяг українців або цілих родин до історичної правди.
Подільські науковці визнають, що історія України є персоніфікованою, адже всі об’єктивні процеси суспільнополітичного розвитку проходять через індивідуальний досвід особистості. Визнаючи значні заслуги Костя Солухи як головного стрижня родини СолухиПриходькаГерасименкаФіля у державносуспільному житті українського народу, все ж залишають поза увагою системне вивчення цієї родової української еліти. Аналіз наукових здобутків істориків і краєзнавців свідчить, що переважним напрямом їхніх досліджень є українська історія “взагалі”, а не вивчення історії життя й діяльності конкретних особистостей, або ж цілих родин як надважливого складника відтворення процесу формування багатовікової історії та культури України, в історії якої, як і в “історії кожної держави, кожного народу, є свої світла й тіні, а постаті ясні й темні, є лицарі й нікчеми…”.
Відповідаючи на запитання, чому історики й досі не висвітлили діяльність “Українського клубу”, який відіграв важливу роль в історії Кам’янця у роки Української революції 1917–1921 рр., варто зауважити, що хоча погляди науковців зосереджені на висвітленні багатоаспектної діяльності Подільської “Просвіти”, проте поки що не створено ґрунтовної історії “Просвіти”, не написана монографія про лікаря, науковця і просвітянина Костя Солуху. Напевне, ще не прийшов час розкрити історію “Українського клубу” та систематизувати персоналії цих громадськопросвітницьких товариств, оскільки в їх діяльності брали участь цілі родини (Ватичі, Вікули, Герасименки, Приходьки, СіцінськіСічинські, Солухи, Туркало, Чехівські та багато інших).
– А як Ви натрапили на ці архівні документи? Багато дослідників навіть нічого не чули про “Український клуб”.
– Намагаючись розв’язати наукову проблему – створення колективного (просопографічного, соціального) портрету відомої української родини СіцінськихЧехівськихСічинськихШандорів, знакової в державному, суспільнопросвітницькому, науковокультурному, педагогічному і релігійнобогословському житті України та української діаспори Німеччини, Словаччини, США, Франції, Чехії, з метою реконструювати багатогранні життєві шляхи і багатоаспектну діяльність конкретних представників родини, об’єднаних спільними чинниками, при яких кожний член родини розглядався в часовопросторовому вимірі як особистість та індивідуальність, мені довелося опрацювати майже всі часописи (газети, журнали, вісники тощо), які виходили у роки Української революції 1917–1921 рр.
У газетах “Народна воля”, “Наш шлях”, “Новини”, “Подольский край”, “Робітнича газета”, “Слово”, “Трудова громада”, “Україна”, “Шлях” та інших були виявлені матеріали про створення і діяльність “Українського клубу”, про який мені, як досліднику життя і діяльності відомого громадськопросвітницького діяча Євфимія Сіцінського, не було нічого відомо. Мене це зацікавило і, у співпраці з сином Андрієм, ми зібрали по можливості усі наявні матеріали, опублікували статтю “Діяльність “Українського клубу” в Кам’янціПодільському (1919–1920 рр.)” у збірнику наукових праць “Освіта, наука і культура на Поділлі” (2009) та виступили з доповіддю ““Український клуб” у Кам’янціПодільському – осередок суспільнопросвітницької та культурноосвітньої роботи (січень 1919 – грудень 1920 рр.)” на Всеукраїнській науковій конференції “Кам’янецьПодільський – остання столиця Української Народної Республіки” (2009).
– Спочатку була “Просвіта”, а потім “Український клуб”? І вони працювали паралельно?
– У 1868 р. розпочала свою працю наймасовіша громадська організація “Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка”, яке й досі переконливим словом несе в народ знання української мови, історії, традицій та звичаїв рідного народу, знання про віру, культуру, свою націю.
У грудні 1905 р. у Кам’янціПодільському було організоване, а у квітнітравні 1906 р. зареєстровано Подільське товариство “Просвіта”, яке вже 115 років проводить свою просвітянську справу. Його засновниками та першими членами були відомі особистості: поети Олександр ОлесьКандиба і Микола Вороний, Євген Чикаленко, Симон Петлюра (під псевдо Полтавець), Володимир Чехівський та інші.
У роки Української революції 1917–1921 рр., а саме в 1919 р. на Поділлі відбувалися помітні перетворення в культурноосвітній сфері. Вже у січні національно свідома інтелігенція, зокрема й члени Подільської “Просвіти”, з метою поширення освіти серед населення краю та координації діяльності усіх громадськопросвітницьких, культурноосвітніх і професійних товариств, заснувала “Український клуб” у Кам’янціПодільському та обрала Раду старшин клубу. Члени Ради, керуючись Статутом новоствореної інституції, проводили запис у члени Клубу, але лише за рекомендацією старшин і при сплаті вступних членських “вкладок при записі – 50 гривень”. При цьому урядовці центральних і місцевих установ, старшини Української армії, члени політичних і громадських інституцій мали право купувати одноразові квитки на вхід до Клубу, як гості, який коштував 6 гривень. Крім того, члени й гості Клубу “діставати обід по зниженій ціні”.
– А хто ж входив до Ради старшин клубу?
– Організацію діяльності “Українського клубу” забезпечувала Рада старшин клубу, до якої були обрані Кость Солуха, Віктор і Євген Приходьки, Євфимій Сіцінський, Володимир Чехівський та інші.
– Яку роботу проводив саме “Український клуб”?
– У діяльності “Українського клубу” в Кам’янці можна виділити такі дуже необхідні для тогочасної спільноти основні напрями діяльності: організаційна, культурномасова, лекційнопросвітницька, освітня, благодійницька.
– І серед них які найважливіші заходи?
– Значну увагу Рада старшин клубу приділяла проведенню таких важливих для тогочасної спільноти заходів, якот:
— регулярне проведення засідань із розгляду планів роботи Клубу і нагальних питань його діяльності; організація секційної роботи (бібліотечна, драматична, лекційнолітературна, музичновокальна); робота комісій (організації вечірок і розваг, фінансовогосподарська); сприяння громадськопросвітницьким і культурнопрофесійним інституціям (Кам’янецька філія Всеукраїнської спілки лікарів, Селянська соціалістична спілка, Союз українок, Союз українських жінок, Українське технічне товариство, тощо);
— організація і проведення спільно з науковоосвітньою та культурною громадськістю міста вечорів об’єднання громадянства; улаштування концертів (Українського національного хору, щедрівок і колядок на свято Водохреща), вечорів камерної музики під орудою Гаєвського і Камінека, новорічних свят і святкових жіночих вечірок; організація виступів приїжджих і місцевих артистів (кобзар В. Ємець, скрипачвіртуоз Р. Придаткевич), театральноартистичних труп (Київський молодий театр); проведення урочистих засідань із нагоди різних свят, ювілейних подій та дат, регулярне проведення інших розважальних заходів із танцями;
— організація і регулярне відчитання із просвітянами, професорськовикладацьким складом університету безплатних науковопопулярних лекцій на різні актуальні теми (7 вересня 1919 р. В. Чехівський прочитав лекцію “Робота партій старого порядку в часи революції”, а 13 листопада 1920 р. В. Січинський – “Відношення західноєвропейського громадянства до українського руху в зв’язку з подорожжю Української республіканської капелі”); поширення науковопопулярних знань серед населення міста, учителів середніх і народних шкіл, урядовців, церковнослужителів, вояків української армії (3 і 7 вересня 1919 р. з лекціями виступив В. Чехівський);
— заснування і підтримка науковопопулярного закладу – українського народного університету (перший голова Ради лекторів університету В. Чехівський);
— сприяння організації і проведенню різних благодійних акцій спрямованих на збір коштів для незаможного студентства, хворих і поранених вояків української армії, на боротьбу з інфекційними хворобами; жертвування на Товариство Червоного Хреста та український народний університет; надання приміщень для проведення різними товариствами (Союз українок, Українське технічне товариство тощо) зібрань та секційних занять.
– А яка роль відводилася Кості Солусі?
– У діяльності “Українського клубу” значна роль відводилася члену Ради старшин клубу Кості Солусі, який був одним із співорганізаторів творення Клубу, і його всі члени Ради старшин вважали “головою” (беремо у лапки, оскільки всі рішення Ради старшин приймалися голосуванням, але думка Костя була переважаючою і до неї завжди прислухалися). Активними членами “Українського клубу” також була його донька Тетяна (у повоєнні роки член Виконного органу ДЦ УНР в екзилі) і його зять Євген Приходько (у повоєнні роки голова Представництва ВО ДЦ УНР в США).
– У нашому місті нині також діє “Український клуб”, що відновив роботу майже через сто років. Які завдання, на Вашу думку, стоять перед членами клубу сьогодні і яка його роль у сучасному духовному відродженні?
– Від знання історії творення та діяльності “Українського клубу”, а також історії відомої української родини СолухиПриходькаГерасименкаФіля, залежить багато, оскільки лише ті, хто знає свою історію, минуле, знають дорогу в своє майбутнє, майбутнє своєї держави.
Головним завданням “Українського клубу”, на мою думку, має стати його перетворення на погоджувальний і координаційний осередок усієї суспільнопросвітницької та культурноосвітньої діяльності усіх громадськопросвітницьких організацій та громадськопрофесійних об’єднань, що діють не лише у Кам’янціПодільському, але й на теренах Хмельницької області. Члени клубу мають одночасно брати участь у діяльності інших громадських і професійних осередків краю.
“Український клуб” має стати головним офісом усіх суспільнопросвітницьких об’єднань, культурноосвітніх осередків і громадськопрофесійних організацій, де б відбувалися різні заходи (зібрання громадських і професійних осередків, наукові засідання у різних формах, концерти та вистави, проводились виставки та вечори відпочинку, тощо) за широкої участі громадянства.
Благодійна та волонтерська діяльність “Українського клубу”, його активна участь в національнокультурному та духовнопросвітницькому житті громад Хмельниччини, мають бути головним чинником поширення національної свідомості і пробудження соціальної активності серед жителів області та Кам’янця в цілому.
– Дякую за таку важливу знахідку та цікаву розмову.
– І Вам дякую за виявлену зацікавленість до моєї скромної персони і моїх надбань, зокрема, про українську родину СолухиПриходькаГерасименкаФіля, члени якої пройшли через горнило тоталітарного режиму та брали активну участь у державному, суспільнопросвітницькому, науковоосвітньому та культурному житті України та української діаспори Аргентини, Італії, Канади, Німеччини, США, Чехії.