Одним із завершальних акордів 101-го театрального сезону у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка стала прем’єра вистави “Комедія на руїнах” за п’єсою Марка Кропивницького. Постановку цієї вистави на Камерній сцені імені Сергія Данченка здійснив заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко.
Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (18401910) наповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки “шуткаоперетка”.
– У цієї п’єси майже немає сценічної історії, – розповідає режисерпостановник. – Колись її ставили в контексті вечора водевілів, а самостійно – ніколи. Мій вибір випав на цей твір, коли постало питання, що треба щось зробити на камерну сцену театру. Зараз рік Марка Кропивницького. Серед його малих творів саме в цій п’єсі є сучасна тема приходу нових “володарів світу”. На цю тему Кропивницький дивиться з іронією та гумором. Так виник задум поставити “На руїнах”. Але така назва могла б відштовхувати глядача, і ми вирішили назвати нашу виставу “Комедія на руїнах”.
Робили якісь сценки, але обов’язково з текстів самого Кропивницького. Самостійно працювали над композиційною побудовою, однак самі не дописали жодного рядка. У виставі є кілька сцен, яких немає у п’єсі, але вони теж змонтовані з текстів Кропивницького. Створили сцени з євреями і німцями. Хотіли, аби глядач познайомився з героями раніше, до появи на сцені. Така сама мета й зачину, який знайомить з героями на початку вистави.
Над постановкою працювали трохи більше трьох місяців. Цією виставою ми завершили театральний сезон. А 102й сезон на камерній сцені відкриємо “Комедією на руїнах”.
П’єса недостатньо вивірена, тому що Кропивницький не здійснив її постановку, вона не пройшла горнила Театру Корифеїв. Тому я запропонував варіант студійної роботи, до якої підключили всю творчу групу. Ми імпровізували певні речі, а потім обирали кращий варіант. Так само свого часу працювали і над “Кайдашевою сім’єю”.
Головну роль Смородіни у виставі виконує Андрій Романій, який прийшов до нашої трупи сім років тому з Донецького театру. Він блискуче про себе заявив, прикрасив наш театр. Разом з ним на ролі Олег Терновий, з яким я працюю вже не в першій виставі. Другу головну роль – Шклянки – виконує блискучий комедійний актор Володимир Ніколаєнко, а в іншому складі – Олексій Зубков. Один варіант каскаднокомічний, а другий – комедійносоціальний. Ми пропонуємо декілька варіантів однієї й тієї ж історії, а глядач обере той, який йому найбільше западе в душу.
Маму грає Валентина Ілляшенко і Анастасія Добриніна. Дочку – дві Марини, Кошкіна і Веремійчук. Кулика грають блискучі актори Володимир Коляда і Валерій Дудник. Пару євреїв – Олексій Паламаренко і Сергій Калантай та Вадим Полікарпов і Дмитро Завадський. Слуг – Олексій Петухов та Олександр Логінов і Павло Піскун та Ренат Сєттаров. Німця – Володимир Нечепоренко і Ярослав Гуревич.
Вперше я працюю з Мариною Веремійчук, невеликий досвід роботи з Мариною Кошкіною. З іншими акторами вже не раз зустрічався на сценічному майданчику. А з Володимиром Колядою і Володимиром Нечепоренком співпрацюємо 40 років.
Це вже наша друга спільна робота з художницеюпостановницею Анною Духовичною. Першою була вистава “Сторонні серед нас” – досить серйозна драма про людей із хворобою Альцгеймера. І в першій, і в другій роботі Анна мислить динамічним простором. Вона учениця Данила Лідера, від нього перейняла простір, який змінюється на очах глядачів. Аня – блискучий сценограф, завжди приносила кілька варіантів, з яких ми обирали кращий. Художниця по костюмах Катерина Маркуш – досить тонка спеціалістка візуального вираження вистави.
Також хотів би відзначити режисерку з пластики Ольгу Семьошкіну, яка дуже добре відчуває різні жанри. Вона здійснила величезну роботу з мізансценування сценічного малюнку цієї історії.
Музичне оформлення взяв на себе виконавець ролі Смородіни Андрій Романій. Була вибрана тільки одна мелодія – пісня сербських ромів “Бубамара”, яка має більше 20 варіацій, обробок, покладена і на вальс, і на мазурку.
Процес роботи над виставою був для мене цікавим, творчим, каскадним. Наскільки довгим буде життя вистави, залежить від того, як її сприйматиме глядач. Поки що зіграли два рази. Як на мене, глядацький інтерес великий.
Це моє перше звернення до творчості Марка Кропивницького. Коли художнім керівником нашого театру був Сергій Данченко, я дуже хотів поставити “Дай серцю волю, заведе в неволю”. Але тоді керівництво не виявило інтересу до цієї драматургії.
Вважаю, що українська класика обов’язкова для національного театру. Якщо деякі проблеми можемо прогнозувати за допомогою світової класики, то є певні больові моменти, на які маємо дивитися саме через призму національної драматургії. Для повноцінного погляду на світ національна класика є обов’язковою умовою.
Для мене це безмежне поле діяльності. Класика має дивну специфіку – вона завжди йде далеко попереду нас, обганяє час.
Хтось каже, що українська класика не користується популярністю. Ще й як користується! Нещодавно у Театрі Франка ми в 300й раз зіграли мою постановку вистави “Кайдашева сім’я”, добирається до цієї цифри “Шельменкоденщик”. А “Мартина Борулю” вже показали більше ніж 200 разів…
Продовжую викладати в Національній музичній академії України. Цього року три мої вихованки здійснили постановки у професійних театрах. Олександра ЧереватаЗіберт поставила оперу Шарля Гуно “Ромео і Джульєтта” у Київській опері. Постановка мала досить широкий резонанс. У цьому ж театрі Лада Шиленко здійснила постановку опери Джоакіно Россіні “Шлюбний вексель”. А Розана Чабанова є ініціаторкою постановки і авторкою лібрето опери “Ведмідь”. Над цим проєктом вона разом із композитором Романом Смоляром працює в театрі “Маскам рад”.
Мені як режисеру хотілося б попрацювати у галузі поетичної драматургії. Також із задоволенням створив би щось у царині музичного театру.
Фото із сайту театру
