Бурлюківський фрагмент із Михайлом Слабошпицьким і тонкофінгерпринтом

Олександр ВЕРТІЛЬ,
м. Суми

Років із десять тому Михайло Федотович разом із кількома київськими письменниками та представниками видавництва “Ярославів Вал” презентували в Сумах нові книжки. Зустріч видалася активною, цікавою, взаємокорисною – були численні запитання, автографсесії, фотографування. Опісля вирушили до кафе “Сумка”, де я заздалегідь замовив обід.
Доки на кухні готували замовлення, подарував Михайлові Федотовичу, з яким вже були добре знайомі, невелику збірочку віршів “Світило Бурлюка зійшло”, яка щойно вийшла друком в одному із сумських видавництв і в якій були представлені вірші відомого уродженця Сумщини – художника і поета Давида Бурлюка. До того ж двома мовами – в оригіналі російською і в моєму перекладі українською.
Оскільки в Україні (та й у світі) це був перший переклад творів Давида Бурлюка рідною для нього мовою, якою він усе життя намагався написати бодай один вірш, але так і не судилося, то й вирішив, що подібне видання може зацікавити гостя.
Звик, що в таких книжкових випадках відомі письменники здебільшого дякують за подарунок і кладуть його до сумкивалізикишені, навіть не дивлячись на обкладинку.
Але Михайло Федотович одразу ж розгорнув сторінки, порівняв кілька текстів і мовив: “Ого! І оригінал, і переклад – поряд… Сміливо… Як правило, перекладачі приховують оригінал від зайвих очей. Не боїтеся?”.
Не чекаючи подібного запитання, почав гарячково думати, що відповісти. Зрештою, над перекладами працював майже два роки, перелопатив сотні чи й тисячі сторінок різних словників, довідкової літератури, адже футуристичні вірші – це одне, а інше – поет часто переставляв місцями суфікси, префікси, поєднував слова з різних мов, інколи “забував” дописати закінчення і брався за новий рядок, словом, пропонував тільки йому характерний поетичний “калейдоскоп”.
А тим часом Михайло Федотович розгорнув перші сторінки і перепитав: “А що? Вступне слово – кількома мовами? Не тільки українською й російською, а й англійською та японською?”
Справді, до цієї роботи довелося залучати бурлюкознавця із Токіо Акіру Судзукі, який допоміг впоратися з такою роботою.
Михайло Федотович, тримаючи збірку в руках, повільно, але з численними деталями і цікавими фактами розпочав мінілекцію про… рід Бурлюків, його братів і сестер, той час, дружбу з Володимиром Маяковським…
Слухав не тільки я, а й усі присутні, бо то була справжня екскурсіябурлюкіана.
А насамкінець мовив: “Це початок роботи. Бурлюки варті більшого”. І звернувся до мене: “Починайте працювати над новою книгою, але ще перекладіть не тільки Давида, а й рідного брата Миколу – він родом із сусідньої Котельви на Полтавщині. Підготуйте сотні півтори віршів, дамо ілюстрації репродукціями картин, підготуємо вступне слово і післяслово. Я вам це обіцяю…”.
Подумавши якусь мить, уточнив: “Знайдіть точну і влучну назву, пошукайте у віршах – неодмінно знайдете”.
З тієї хвилини і розпочалася робота над книгою, яка вийшла друком у видавництві “Ярославів Вал” 2014 року зі вступним словом Вадима Скуратівського та післямовою Дмитра Горбачова “Чукурюк!”.
Робота над нею – окрема тема. А ось назву шукав років зо два. Коли ж у вірші “Офарблення кольорів” натрапив на слово “Тонкофінгерпринт”, одразу ж зателефонував Михайлу Федотовичу.
“Ану ще раз повтори – повільніше, бо на слух важкувато…”, – мовив. Коли ж “розклав” словосполучення, що походить із різних мов, Михайло Федотович майже видихнув: “У десятку!”.
Що й казати: Михайло Слабошпицький, як ніхто інший, умів геніально бачити, відчувати, оцінювати не тільки видане, а й передбачати книги, виокремлювати їх, готувати, аби вони ставали подією в літературному житті.
Ось так у сумському кафе “Сумка” з легкої і талановитої руки Михайла Федотовича розпочалася підготовка збірки “Тонкофінгерпринт. Поети брати Бурлюки”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment