Крила від Михайла

Радій РАДУТНИЙ,
письменник

Важко назвати сучасника, який зробив більше для популяризації української літератури, аніж Михайло Федотович. Власні твори, видавництво „Ярославів Вал“, конкурси, інші заходи – хто як, я не встигав навіть стежити за всіма його активностями. А він же якось примудрявся робити так, аби все це крутилося та кипіло. Гадаю, він допоміг купі людей, і вони йому вдячні.
І я вдячний.
…Мої оповідання народилися наприкінці 1980-х і на початку 1990-х. Тоді ще й слова такого не знали – інтернет. Соціальні зв’язки вибудовувалися іншим шляхом – через знайомих. Мій батько знав редактора заводської багатотиражки, та – редактора міської газети, яка була знайома з багатьма журналістами.
– Є, є, знайомий письменник, – сказала вона. – Може, чув таке прізвище – Слабошпицький?
– „Душі на вітрах“, – автоматично відгукнувся я.
Це була перша в моєму житті зустріч зі справжнім письменником. Хвилювався, як тут не хвилюватися. Михайло Федотович те помітив, усміхнувся… і вже за кілька хвилин ми спілкувалися як добре знайомі, без панібратства, але й без натягнутості, щиро, радісно і надзвичайно корисно. За годину я дізнався про літературу більше, аніж з усіх підручників. Про те, як треба писати і як не варто; про те, як зачепити читача й уникнути штампів; як зробити персонажа цікавішим і симпатичнішим, а от антагоністів такими, щоб вони не здавалися карикатурними, але викликали певну антипатію, причому самі по собі, без авторської підказки.
Делікатно вказав на недоліки моїх творів, дав зрозуміти, які не варто нікому показувати, а які мають непогані перспективи.
І, нарешті, розповів, як треба просувати твори, як оформити, як подати, кому і коли подати. Застеріг від використання протекції й блату (правильно зробив, бо були такі думки). І наприкінці дав головну пораду: не здаватись, не хнюпити носа, не опускати рук, а лупати, лупати, лупати сю скалу, і вона піддасться.
Моя особиста “скеля” сьогодні налічує з десяток книжок, збірок за моєї участі, періодики.
З тої зустрічі минуло багато років, тепер до мене звертаються молоді автори з проханням дати пораду або якось інакше допомогти. Чесно кажучи, буває досить обтяжливо. „Що там складного? – хочеться сказати початківцю. – Пишеш, редагуєш, надсилаєш у видавництво, за деякий час питаєш, що там чути й коли можна очікувати на гонорар“. Інколи просять переглянути твори, які дивитись… ну, скажімо так, важко.
Але я згадую ту зустріч, ті поради Михайла Федотовича, ті крила, які виросли у мене після його порад, – і допомагаю чим можу, з поправками на сьогодення, на інтернет, на новий список видавництв та нові методи роботи з ними. Застерігаю від використання блату й видання за власний кошт. Підказую, де люблять фентезі, де тверду наукову фантастику, а де варто написати „химерний роман“, бо інакше навіть читати не стануть. Де платять гонорар, де обіцяють, але не платять, а де видають авторський примірник і крутись як хочеш.
І уявляю, що це естафетна паличка, яку передав мені Михайло Федотович, а хтось з тих, кому я допоміг, передасть її далі – у XXII, XXIII, XXIV і так далі століття, аж поки люди читатимуть.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment