Стефан КОСТКА
Кілька днів тому видавництво “Фенікс” порадувало читачів черговою (бодай тридцятою) книжкою Євгена Ґолибарда “Два крила людини: наука і релігія”.
Наука і релігія – два величезні простори для мислення і вдосконалення людини, людства і всієї космічної цивілізації. Попри те, що у кожному з цих просторів функціонують свої поняття, критерії і фахівці, вони обопільно створюють можливості для розвитку людини у позитивному напрямку.
В епоху космічних польотів науковий і релігійний світогляди не суперечать один одному, а розвиваються паралельно, взаємно доповнюючись та маючи кожен свою сферу раціонального застосування.
Популярно-науковий формат цього видання не гарантує, що його сприймуть однозначно. Комусь може не сподобатись “світське втручання до релігії”, а хтось вважає (як висловився один посадовець), що “автор перетягує Бога в науку”.
Невдоволенню декого сприяє нинішня ситуація, в якій конкурують між собою кілька конфесій і де кожна захищає свої догматичні рації та традиції. Тоді як численні носії дипломів докторів наук продовжують компрометувати науку, яка чимдалі стає сферою сумнівної діяльності сумнівних авторитетів.
“У кожній добре організованій системі працюють факти і методи на основі етики і моралі, а в погано організованій – характери і припущення на основі лукавства”. Це один з ключових критеріїв автора, котрий взявся на численних прикладах довести доцільність зближення науки і релігії.
У підзаголовок винесено головну тезу, що визначає зміст книги: Мислення є основою культури, головним чинником кожної діяльності.
Отже, це книга про мислення. Про мислення продуктивне, технологічне, теологічне, критичне і перспективне. Про мислення, як головну функцію homo sapiens’a, створеного Богом власне і передусім для продуктивного мислення, у що не дуже полюбляємо заглиблюватись самі, перекладаючи цей обов’язок мислення на інших. Особливо, якщо пропонується летіти думкою і душею, спираючись водночас на науку і Слово Боже.
Тут немає місця для ілюзій. Вірогідно книжка може у декого викликати суперечливі враження і емоції. Але хтось же мусив написати про це!
Хтось мусив популярно розповісти про партеногенез, про реінкарнацію, квантову механіку, технологію системного мислення, про проблему часу і пов’язати ці поняття з поняттями біблійними.
Мусив хоча б фрагментарно зазначити постаті великих мислителів і їх великі творіння, зокрема лауреатів Нобелівської премії, для котрих присутність Бога є фактом і реальною допомогою у наукових пошуках. Особливо реальною – у мисленні.
Автор зробив це у свій спосіб, тепер нехай читачі спробують зрозуміти у свій. Книгу підготовлено з метою просвітництва широкого кола читачів, щоб заповнити прогалину в системі виховання, зокрема школярів і студентів.
