Підручник, який навчає і виховує

Зенон ДМИТРОВСЬКИЙ,
заслужений працівник освіти України

Що насамперед цінує читач у книжці, яку взяв до рук? Звичайно ж – її читабельність: щоб після ознайомлення з першою сторінкою хотілося читати і далі. Це особливо цінується в навчальному виданні. Там немає, як у художній книзі, цікавого, інтригуючого сюжету, там – наука. Але і її можна подати цікаво, зумівши просто й дохідливо сказати про складне.
Саме така манера викладу навчального матеріалу характерна для адресованого студентам-журналістам нового підручника “Телевізійна та радіокомунікація: історія, теорія, новітні практики”1. Знаменно, що це видання присвячене 360-річчю Львівського національного університету імені Івана Франка.
Серед авторів великої за обсягом (420 с.) книги такі відомі в українському журналістикознавстві особистості, як заслужені професори цього університету декан факультету журналістики, доктор історичних наук І. В. Крупський і завідувач кафедри радіомовлення і телебачення, доктор філологічних наук В. В. Лизанчук. Обидва вони до того ж академіки Академії наук вищої освіти України.
Ініціатива щодо видання цього підручника належить Василеві Васильовичу Лизанчуку. Відчувши потребу у такій книзі, він залучив до її написання ще кількох працівників очолюваної ним кафедри – доцентів О. М. Білоус, П. Я. Дворянин і Н. Є. Лебеденко. Усе ж йому належить левова частка написаного.
Підручник увібрав необхідні, з погляду його авторів, окремі міркування й висновки із попередніх теоретичних напрацювань у сфері теле- і радіожурналістики, що належать перу низки науковців. Але все попереднє не просто “перекочувало” у підручник, а знайшло в ньому нове осмислення, глибшу аргументацію, доповнилося багатьма цікавими спостереженнями і судженнями, що відповідають духові часу, тим радіо- й телевізійним новаціям, що з’явилися останніми роками в медіапросторі України.
У підручнику десять розділів. Кожен із них покликаний збагатити студента знаннями з теле- і радіокомунікації, навчити його всього того, що повинен знати медійний фахівець і уміти застосувати це на практиці.
Назви розділів свідчать про їх практичну спрямованість: “Основні методичні засади функціонування інформаційних радіо- і телевізійних жанрів”, “Як аналізуємо, тлумачимо, роз’яснюємо факти, події, явища”, “Особливості створення художньо-публіцистичних передач радіомовлення і телебачення” тощо.
Одним із найпопулярніших жанрів сучасного телебачення є ток-шоу – розмовне видовище. Природа видовищності на телевізійних екранах поєднує інформаційно-аналітичне мовлення з розважальним. Розважальні ток-шоу організаційно і психологічно поєднують у собі певну інформацію, гумор, гру, які спрямовані на естетичне задоволення та корисну релаксацію. Але творцям таких шоу-програм треба пам’ятати, що під час емоційного сприйняття у свідомість глядачів навіюються, укладаються певні ідеологеми, – наголошено в підручнику. Який зміст цих ідеологем, яку енергію вони випромінюють насамперед залежить від громадянської позиції, світоглядної орієнтації, духовно-національної спрямованості творців розважальних ток-шоу. У процесі опанування журналістською професією надто важливо, щоби студенти навчилися критично, гуманістично, патріотично мислити і діяти, а ці здібності розвиваються під час творчої діяльності, складовою якої є аналіз і оцінювання ток-шоу.
Хіба студентові не додасть творчої наснаги той факт, що його факультетські попередники за створений ними під керівництвом викладача Я. І. Табінського документальний телефільм “Таємний щоденник Університету”, сценарій якого подано в підручнику, відзначені премією Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України (2020 р.), а на Міжнародному конкурсі молодіжних медіакомунікаційних проектів “ТО-МИ”, який організувала Асоціація українських редакторів (2020 р.), їхній фільм отримав гран-прі?
Не менш цікаво дізнатися з підручника і про створений студентами-журналістами телефільм “Посол у світ Вічного” про титана думки і праці Івана Франка. У процесі роботи над фільмом, йдеться у підручнику, студенти наблизилися до вічних цінностей головного героя фільму, розкрили його духовний світ. Їм допомогли змістовні бесіди з франкознавцями, матеріали Інституту франкознавства, відео- та інтернет-джерела. Студенти їздили на батьківщину Каменяра, де записали кілька інтерв’ю, оволодіваючи при цьому мистецтвом спілкування перед телекамерою.
Зрозуміло, що телевізійний фільм, як і радіофільм, а ще теле- і радіонарис, які розглядаються у розділі про художньо-публіцистичні жанри, – це “вищий пілотаж”, творча вершина для студента-журналіста. І підніматися до неї треба, спочатку освоївши інформаційні і аналітичні теле- і радіожанри, яким у підручнику присвячено окремі розділи. Бачимо тут чимало прикладів студентських творчих робіт. Вони вдало пов’язані з теоретичним матеріалом, роблять його зрозумілішим, доступнішим.
Але, крім фахової компетентності, як слушно підкреслює в підручнику проф. В. В. Лизанчук, “дуже важливо сформувати у студентів, майбутніх журналістів, соціально-національну компетентність, глибоке розуміння сутності свободи слова і відповідальності за зміст мовленого слова і зображення, виробити переконання, що вони активні учасники українських державотворчих процесів, а не посередники чи ретранслятори інформації”.
Слід відзначити як вельми позитивне, що виховний елемент присутній впродовж усього підручника, починаючи вже з першого розділу, історичного (автор проф. І. В. Крупський). Навчаючись за цим підручником, студенти мають усвідомити, що від честі журналістів, їхньої гідності, патріотизму залежить честь, авторитет, світле ім’я України, її майбутнє; що утвердження ними української національної ідентичності є запорукою дальшого процвітання нашої держави.
Надзвичайно важливо, що у розділі “Українське слово в теле- і радіокомунікації” наголошено: в сучасних умовах глобалізації та гібридної війни Російської Федерації проти України електронні ЗМІ в Україні покликані систематично, цілеспрямовано своїми телевізійними і радіопрограмами спрямовувати кожного українця, всю націю постійно звертатися до своєї самості, своєї історичної сутності, відновлювати, підтримувати велич національного духу, волелюбності, впевненості, працелюбності, любові до української мови, культури, духовності, які є підґрунтям і гарантом незнищенності. Тому зростає відповідальність журналіста за правдиве трактування кожного факту, події і явища, вибір новини, джерела інформації, слово, логічний наголос, тон та темп мовлення, паузу в цьому процесі, адже за допомогою цих елементів здійснюється правдиве відображення складного реального життя.
Переконаний у тому, що в студентські роки, починаючи свій радіотелевізійний шлях (спершу працював на радіо), я б хотів мати такий підручник. Тому від мене, колишнього студента, а нині ветерана журналістської праці, від студентів нинішніх і усіх, кому адресоване це видання, – подяка авторам за цікавий і змістовний підручник, який навчає і виховує.

——————————
1 Телевізійна та радіокомунікація: історія, теорія, новітні практики : підручник / В. В. Лизанчук, І. В. Крупський, О. М. Білоус, П. Я. Дворянин, Н. Є. Лебеденко, Р. О. Білоус; за ред. д-ра філол. наук, проф. В. В. Лизанчука. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2021. – 420 с.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment