“Посидимо, побалакаємо…”

Микола ТЮТЮННИК

Черговий з’їзд Національної спілки письменників України. Під час перерви гуляємо коридорами колишнього Жовтневого палацу в надії зустріти когось із давніх друзів чи знайомих. Ще здаля бачу Михайла Федотовича Слабошпицького. Він, як завше, в колі письменників. Така вже людина, що, як магнітом, притягує до себе. Ми з ним певний час листуємось, надсилаємо один одному нові книжки. Відгуки відомого письменника і видавця для мене дуже приємні.
“Твій роман “Маруся Богуславка” – це образ героїні, змальований за народними уявленнями, це клекіт історії поряд з її долею; це вічне небо України, в яке задивлені погляди багатьох поколінь; це лектура, яку хочеться перечитувати, насолоджуючись витонченим словесним живописом…”
Підходжу, вітаюсь, відчуваючи міцний потиск.
– Ну, як справи?
Розмова простенька, невимушена й коротка. Бо підходять й інші делегати, і кожному хочеться потиснути Слабошпицькому руку, сказати кілька слів. Я це розумію, замовкаю, лише слухаю.
– Ти ж тільки не зникай, Миколо, – каже він мені. – І взагалі приходь до видавництва, посидимо, побалакаємо.
– Дякую, Михайле Федотовичу.
Дякую, але нічого не обіцяю. Я ж не киянин. І після з’їзду знову повернусь на свою Луганщину, де небо підпирають сірі терикони і де я ще змолоду відпрацював під землею, на кілометровій глибині, цілих сімнадцять років! І знову залишиться тільки листування і обмін книжками, які я буду читати і перечитувати, аж поки через кляту війну не покину рідну домівку, і тепер навіть ці рядочки пишу в іншім краю в чужих стінах. А ще залишається світла й нетлінна пам’ять про безмежно талановиту й світлу людину, Михайла Федотовича Слабошпицького. Якого ніколи не забуде Україна.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment