Щоденник Тараса Шевченка у призабутих оцінках із минулих століть

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО,
доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Проєкт “Подробиці Шевченкового життя” вмотивовано глибоким усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Г. Шевченка до редактора “Народного чтения”” (лютий 1860 р.):
“…Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого існування… тим більше, що історія мого життя становить частину історії моєї батьківщини. Але я не маю духу входити у всі її подробиці”.
Автор проєкту Володимир Мельниченко знайомить читачів із яскравими характеристиками й оцінками Шевченкового Щоденника, висловленими в позаминулому й минулому століттях, наголошує на їхній важливості для сьогодення.

Тарас Шевченко: “Запишемо все, що серце продиктує”
Довгий час працюючи над темою “Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка”, переконався в тому, що необхідно всебічно врахувати та звести воєдино дорогоцінні характеристики Шевченкового твору першими та подальшими його дослідниками. Вони, трапляється, призабуті навіть шевченкознавцями, тим більше, невідомі широкому читацькому загалу.
Тарас Шевченко почав свій Щоденник 12 червня 1857 р. у Новопетровському укріплення на засланні, а закінчив 20 травня 1858 р. у Петербурзі. Дванадцятого липня 1858 р., у день сорокаріччя близького друга М. М. Лазаревського, поет подарував йому свого Щоденника. Період його ведення становить 343 дні, з яких 34 дні поет пропустив, а ще 10 днів записи було зроблено його приятелями та знайомими. Таким чином, Шевченко залишив у Щоденнику 299 днів безцінних власноручних нотаток, які складають “вірну хроніку” трудів і днів Кобзаря, створену ним самим. Без Шевченкового Щоденника неможливо пізнати його біографію й осмислити творчість.
Вперше цей унікальний твір було надруковано в українському щомісячному літературнонауковому журналі “Основа” у 1861–1862 рр. за автографом, але з багатьма вимушеними скороченнями тексту, з огляду на жорстку цензуру. У шевченкознавстві визнано, що саме редакція “Основи” привернула увагу до видатного значення Щоденника Тараса Шевченка й здійснила його публікацію “настільки сумлінно й дбайливо, наскільки це було тоді можливо”1. Ще до цієї публікації російський і український художник і гравер, Шевченків знайомий з жовтня 1860 р. Л. М. Жемчужников умістив в “Основі” (1861, № 3) “Спогад про Тараса Григоровича, його смерть і похорон”, в якому залишив історично найпершу оцінку Шевченкового Щоденника, що набула видатного значення.

Лев Жемчужников: “Не вистачає мужності читати його щоденник… Болить у грудях, щемить серце,
коли читаєш слова, закипілі кров’ю…”
За свідченням Л. М. Жемчужникова, “після смерті Шевченка щоденник передав мені М. М. Лазаревський, щоб я прочитав його першим: до мене його не читав ніхто, але цікавилися всі, і тому мені хотілося дати читачам “Основи” деяке уявлення про нього”. Здається, на той час у цілому світі не було нікого, хто здатен був зробити це щиріше, емоційніше, краще, ніж Лев Михайлович:
“Не вистачає мужності читати його щоденник. Нічого страхітливішого, глухішого, безвідраднішого уявити собі не можна. Яке треба мати добре, чисте серце, щоб не занепасти й витримати до кінця! Як не помер він у тих страшних тортурах, тривалих, байдужих?! Муки його, своєю тривалістю, були жахливіші й обурливіші за всі муки, яких зазнавали герої України. Протягом десяти років його вбивали, душили; він захлинався в багні… Болить у грудях, щемить серце, коли читаєш слова, закипілі кров’ю…”.
З історичної дистанції у 160 років комусь може здатися, що Л. М. Жемчужников надмірно драматизував роки Шевченкового заслання, упускав світліші моменти його тодішнього буття… Проте насправді він зафіксував навічно найголовніше, найболючіше, найстрашніше, що зруйнувало Шевченкове життя, вкоротило віку геніальному поетові, національному КобзаревіПророкові… Попереду простягалася Безкінечність, в якій осмислення поетового Щоденника буде поглиблюватися й наповнюватися, а талановитий сучасник і шанувальник поета насамперед поклав на плечі відповідальну й важку місію відкриття світові, говорячи його словами, “щоденника страждальця”. Доземний йому поклон за це…
Тарас Григорович своїм чистим серцем відчував єство Лева Михайловича, коли, прочитавши про нього у П. О. Куліша, задовго до особистого знайомства, записав у Щоденнику 10 листопада 1857 р.: “Какой милый оригинал должен быть этот г. Жемчужников. Как бы я счастлив был увидеть человека, который так искренно, нелицемерно полюбил мой милый родной язык и мою прекрасную бедную родину”.
Повертаючись до першої публікації Шевченкового Щоденника в “Основі”, зазначу, що протягом більш як трьох десятиліть вона була єдиною, поки у 1893 р. з’явився український переклад твору, здійснений О. Я. Кониським2. Російський оригінал уперше введено до збірника творів Шевченка у 1911 р. (видання В. Яковенка)3. Тоді Щоденник було надруковано повніше за першодрук в “Основі”, але багатьох скорочень тексту не вдалося уникнути4.

Корній Чуковський: “Це не просто книга, це видання класика”
Мало відомо серед читацького загалу, що на це видання Щоденника відгукнувся в газеті “Речь” 12 (25) червня 1911 р. молодий К. І. Чуковський (Микола Корнійчуков; 1882–1969) – син селянки з Полтавської губернії, який народився у Петербурзі, був відрахований з одеської гімназії, за його свідченням, через низьке походження, а перша публікація з’явилася в 1901 р. в “Одесских новостях”. К. І. Чуковський захоплювався творами Шевченка, називаючи його “найніжнішим і найтрепетнішим поетом із усіх у всьому світі поетів”, досконало знав і проаналізував його Щоденник.
Свою рецензію Корній Іванович починав так:
“Нарешті… з’являється в Росії чудовий щоденник Т. Г. Шевченка, – не в клаптиках, не в обривочках, а майже цілком. Я читаю його з захопленням і жахом. Такі страждання – і стільки гумору! Така душевна ясність!
Щоденник – буденний, житейський, повсякденний. У ньому і прочитані книги, і випиті чарки, і сни, що приснилися, і кимось подарований лимон, і нічні поїздки до дівиць, – все, що підвернеться під перо”.
Рецензент високо оцінив нову книгу з текстом Щоденника: “… Вона подія для всіх, хто любить літературу. Вона наблизить до нас образ поета краще усяких біографій, і критик В. І. Яковенко, котрий видав її так любовно… гідний найглибшої вдячності”. К. І. Чуковський позитивно відгукнувся про “перевірку” тексту Щоденника М. М. Коцюбинським, утім жорстко зауважив: “Але книга ця – без керма і без вітрил, і чекає свого Венгерова. Адже це не просто книга, це видання класика. Не можна через півстоліття після його смерті друкувати його абияк, наспіх, без вивчення тексту, без усякої редакції”.
Пряма вказівка К. І. Чуковського на С. О. Венгерова (1855–1920) – історика літератури, бібліографа, автора критикобіографічного словника письменників і вчених – фактично була для фахівців першою вимогою створення справді наукових коментарів до Шевченкового Щоденника.
Говорячи не лише про Щоденник, але й про поетичні твори, опубліковані В. І. Яковенком, К. І. Чуковський гостро поставив питання гідного художнього перекладу, адже йшлося про “поезію великого художника слова”. Зокрема, в’їдливо зазначив, що російський перекладач іноді навіть не розуміє, чому поет заповідав поховати його “на могилі”, а не “в могилі”, спотворюючи Шевченків текст: “Посреди степи широкой / Выройте могилу”:
“Не підозрюючи про те, що українською мовою могила – курган, він примушує поета писати спеціальний заповіт про те, щоб його поховали… в могилі! Для таких похоронів заповіти не потрібні. В могилі кожного з нас поховають і так”.
Наведу також абсолютно блискучий приклад аналізу К. І. Чуковським болючої, особливо на засланні, теми Шевченкового Щоденника, а саме: “…Я в глибині душі прощаю моїх гонителів і тільки молю всемогутнього Бога звільнити швидше від цих напівлюдей”:
“Як сміє людина так низько падати! – ось про що його постійна туга. Навіщо картярство від заходу до сходу, і кляузи, і бійки, і безбережне пияцтво? Як сміють люди бути такими мерзенними! – ось у чому відчай Шевченка. – Як сміє людина бути напівлюдиною?..
І Шевченко вже не обурюється: “Я тільки молю всемогутнього Бога звільнити (мене) швидше від цих напівлюдей”, – з презирством говорить він про них, як про мокриць, як про щось гидке, нудотне, слизьке.
Намагається їм простити і не може.
Твердить багато разів:
– Прощаю моїх гонителів…
Але, простивши їх, зараз же проклинає:
– Мерзотники, кровопивці, огидні паразити!”
Нарешті, саме К. І. Чуковський у повний голос уперше прокоментував найінтимніші зізнання Шевченка в Щоденнику і сказав високу правду про них:
“Ні пози, ні манірності, ні найменшого п’єдесталу. Поетвигнанець, страдник, боєць — такою була б зрозумілою й простимою претензія на п’єдестал і на позу! Шевченко ж щиросердно пише:
– Ніч і наступну добу провів у чарівному сімействі madam Гільде…
І знову:
– Заїхали вечеряти до Бореля і погасили свої захоплення у Адольфіни…
Ніби навіть навмисно турбується, щоб з’явитися без ореолу! Й тим яскравіший його ореол. Про власну велич і помислу немає…”
Як ясно, просто, правдиво й зрозуміло! Чи може на таке сприйняття здатен лише поет і письменник? Та ні! Через півтора десятиліття після К. І. Чуковського видатний шевченкознавець, академік С. О. Єфремов особливо наголошував щодо Шевченкового Щоденника:
“Це справжній, не надуманий і навмисне не вигаданий, не підкрашений і не підроблений великої душі документ, одверта сповідь людини, що ні з чим не криється, нічого не таїть про себе й ні з чим не ховається — навіть з власними своїми вадами та негарними вчинками, аж до “глумления пьянственного”, або навіть з мало принадними походеньками в “очаровательном семействе” якоїнебудь mmе Гильде… Видко, що людина ані трохи не позувала, не рисувалася, не спиналась на котурни, не драпувалася в якусь пишну тогу, не кокетувала й перед собою…”5.

Богдан Лепкий: “Шевченків
Щоденник — неабиякий
історичний документ”
Вперше “Пояснення до Дневника (Журнала) Тараса Шевченка” написав письменник і літературознавець Б. С. Лепкий (1872–1941), який переклав його українською мовою і видав сто літ тому, в 1919–1920 рр. Але нині його коротенькі примітки викликають переважно бібліографічний інтерес. Зате є два важливих моменти, які ніколи не забудуться. Саме Б. С. Лепкий серцем відчув і впевнено зафіксував, що Шевченків Щоденник захоплює читача буквально з перших його сторінок:
“Читач “Дневника” починає його питанням, чому поет скорше не забрався до отсього діла, а кінчить, жалуючи, чому не провадив його дальше, доки передчасна смерть не витрутила пера з рук. Куди краще розумілиби ми тоді нашого поета, й не тільки його, але й час і окруження, серед якого він жив і творив, бо “Дневник”… єсть неабияким історичним документом. З його сторінок промовляє до нас історичний момент тими дрібними, буденними словами, яки не записують літописі й монографії, а з яких перш усього складається людське життя”6.
Очевидно, що далеко не кожний читач мислив й емоційно відчував як Б. С. Лепкий. Але шевченкознавець абсолютно точно розпізнав і досі вповні не усвідомлене неминуще, живодайне значення Кобзаревого Щоденника для найглибшого розуміння не лише людської суті національного Пророка, а й духовної перспективи, ним заповіданої.
Подруге, відомий літературознавець назавжди визначив напрям роботи з коментуванням Шевченкового твору, націлений не лише на дослідження Щоденника заради наукового видання, але й оприлюднення для широкого читацького загалу: “Я думаю, що й для загалу він має може ще більший інтерес. Бо скільки там питань порушених, скільки споминів розсипаних, скільки людей змальованих, скільки дрібних, побутових картинок у форму дневника, мов у просту, невибагливу рамку оправлених”7.

Сергій Єфремов: “Журнал Шевченків не тільки одно з найцінніших до його життєпису джерел, а разом і ключ до його творчости…”
Перше радянське видання Шевченкового Щоденника було здійснено в Харкові 1925 р. (редакція, вступна стаття й примітки І. Я. Айзенштока). У вступній статті зазначалося: “…”Щоденник” Шевченка, визнаний усіма за документ і твір першорядної важливості й інтересу не знайшов собі ні видавця і коментатора, ні дослідника, який би вияснив істинне значення цього пам’ятника”8.
Насправді, того року над рукописом Шевченкового Щоденника вже трудився перший, справді видатний його дослідник і коментатор та видавець, академік С. О. Єфремов, який записав у своєму щоденнику 9 червня 1925 р.:
“Тільки тепер переконався, як мало ми знали цей надзвичайний пам’ятник од великої людини і як злочиннолегковажно його нехтували… Не жалую витраченого часу, бо став мудрішим од цього рукопису. Не кажу вже про те хвилювання, що нападало, коли згадував, коли, де і за яких обставин писано ті тіснітісні, що аж в очах рябіють, рядки, натулені густо на папері…”9.
Через два роки грандіозний і досі не перевершений за науковою глибиною “Коментарій до Шевченкового журналу” побачив світ10. Сам С. О. Єфремов опублікував понад 400 коментарів, а ще близько 250ти написані залученими ним фахівцями з різних галузей науки – А. М. Лобода, В. В. Міяковський, М. М. Новицький, О. П. Новицький, Д. М. Ревуцький, П. І. Рулін, П. П. Филипович.
У передмові “Літературний автопортрет Шевченка” до щойно згаданого славнозвісного четвертого тому Повного зібрання творів Тараса Шевченка з опублікованими в ньому Щоденними записками – Журналом (1927), С. О. Єфремов у кількох рядках сказав найголовніше:
“Форма щоденних записок здавна була відома на Україні і під назвою діяріушів здобула собі геть таки широкого розповсюдження серед письменних людей у старовину, так з XVI–XVII віку починаючи… Надзвичайно цінні як матеріял біографичний, діяріуші визначних людей разом з тим одбивають тріпотіння часу, обличчя сучасности, і що цікавіший нам автор записок, то з більшим зацікавленням стежитимемо за його вражіннями, переживаннями, характеристиками подій та людей, з якими зводила його доля… Всі риси такого високого інтересу являють щоденні записки або журнал Тараса Шевченка”.
С. О. Єфремов чітко сформулював і головну причину духовної невичерпності животворного національного джерела – Щоденника – на нашому вічному шляху до Шевченка:
“Перевіряло його й контролювало притаманне йому почуття правдивости, що такого розмаху набрало і в його творах. І через те журнал Шевченків не тільки одно з найцінніших до його життєпису джерел, а разом і ключ до його творчости, до того дивного секрету скоряти людські серця, викликати відповідні настрої, що високою мірою посідав наш поет. З дивовижною щирістю, без страху вводить нас Шевченко в своє “святая святих” і показує свою чисту дитячу душу, якої не держався життьовий бруд, – навіть серед оргій чисту і благородну навіть під час занепаду”11.
Який ясний і дохідливий науковий стиль викладу матеріалу, на відміну від сьогоденного, частенько зарозумілопишномовного! В цьому – важливий повчальний урок С. О. Єфремова, на жаль, мало ким помічений. Але сучасний літературознавець В. І. Пахаренко, чи не перший, посправжньому звернув увагу:
“Не зле буде повчитися такому живому, прозорому, національно колоритному викладу думки і багатьом сучасним науковцям, які, женучись за модою, часто зловживають варваризмами, зовсім не обов’язковою іногалузевою термінологією, нечитабельними синтаксичними конструкціями, взоруються на сухий канцелярит”12.

Маріетта Шагінян: “”Щоденник” Шевченка – одна з найбільш
величавих, монументальних книг світової літератури…”
Завершуючи роботу над коментарями до Шевченкового Щоденника, С. О. Єфремов зізнався наприкінці 1925 р.:
“Переглядаючи коментарії гуртом, тільки тепер бачу, яку величезну роботу зроблено, а ще більше лишається зробити. Зате ж, коли книжка вийде, то це буде подія в нашому письменстві. Я думаю, що коли забудеться до останнього рядка все, що я написав і надрукував, то лишиться все ж оце видання Шевченка”.
Утім, у 1934 р., тобто вже після видання Щоденника з коментарями С. О. Єфремова та його команди, в Україні було вчинено безприкладну наругу над історичним твором Шевченка – його було опубліковано 27тисячним тиражем Інститутом Тараса Шевченка (“З Щоденника”. Харків: Радянська література, 1934) з вилученням понад 250 днів Шевченкових записів, що становить більше 80 відсотків їх огрому (!). Науковий співробітник інституту Ю. Г. Блохин (1909–2002) в передмові пояснив, що добрано лише “найбільш соціально наснажені, просякнені революційним запалом уривки з Шевченкових записів”. Працівників журналу “Основа” на чолі з редактором В. М. Білозерським, який підготував до видання першу публікацію Щоденника, було оголошено “фальсифікаторами”. Водночас Б. С. Лепкого затавровано “націоналістом”, а С. О. Єфремова – “контрреволюціонером”. Дісталося й Шевченкові, який “так само не цілком позбувся… елементів націоналізму…” За поясненням “Шевченківської енциклопедії”, Ю. Г. Блохин “мусив враховувати вимоги цензури”. Тим більше, що він був ще молодим, але вже побував під арештом у 1929–1930 рр. в органах НКВС у справі Спілки визволення України. В майбутньому Ю. Г. БойкоБлохин став відомим шевченкознавцем і публіцистом.
Та, правду кажучи, врештірешт 1930і рр. усетаки були доволі плідними у пропаганді Шевченкового Щоденника. Передусім, у 1931 р. побачило світ у МосквіЛенінграді його наукове видання, споряджене більш як півтисячою коментарів С. П. Шестерикова. Затим Щоденник окремо друкувався 1936 р. у КиєвіХаркові за редакцією А. І. Костенка та його передмовою, а в 1939 р. – у Москві.
Але найбільше вражають яскраві письменницькі висновки з осмислення Кобзаревого твору. Скажімо, про хвилюючу щирість – вкрай важливу і призабуту нині рису поетового Щоденника — гарно сказав російський письменник К. Г. Паустовський, пов’язаний з Україною своїм життям і творчістю, зокрема, навчанням у Київській класичній гімназії та Київському університеті, і, особливо, великою зацікавленістю постаттю та долею Шевченка. У повісті “Тарас Шевченко” (1938) він писав: “За своєю щирістю цей щоденник є одним із найвинятковіших явищ нашої літератури”.
Втім, із оцінок минулого століття понад усе ставлю геніальну максиму Маріетти Шагінян – письменниці, літературознавиці, авторки книги “Шевченко” (1941), захищеної 1944 р. як докторська дисертація: “Щоденник” Шевченка – одна з найбільш величавих, монументальних книг світової літератури за своєю глибиною, правдивою і чистою людяністю”.
Браво, Маріетто Сергіївно!

Леонід Мартинов: “Я заново
прочитав щоденник Шевченка”
У радянські часи поетів “Щоденник” друкувався неодноразово й великими тиражами у зібраннях творів Тараса Шевченка, виданих у Києві та Москві (194913, 1951, 1955, 1956, 1961, 1963, 1964, 1965, 1966, 1977, 1979 рр.) і окремими виданнями (1954, 1963, 1988 рр.). Сотні коментарів у радянських і закордонних виданнях зробили до нього відомі шевченкознавці В. С. Бородін, П. І. Зайцев, Ю. О. Івакін, Є. П. Кирилюк, А. І. Костенко, М. А. Плевако, В. О. Судак, Л. І. Сукачов, С. М. Шаховський. Утім, як зазначав Л. Н. Большаков, “того “єфремівського”, рівня досягти не вдалося”.
Зате поза конкуренцією залишається самітний вірш Л. М. Мартинова (1905–1980), назва якого говорить сама за себе – “Дневник Шевченко” (1967). Автору не знайшлося місця в “Шевченківській енциклопедії”, хоча в ній справедливо відзначені замітками російські поети П. Г. Антокольський, М. М. Асєєв, О. Б. Гатов, В. О. Луговськой, В. О. Рождественський…
Теперь,
Когда столь много новых книг
И многому идет переоценка,
Я както заново прочёл дневник
Шевченко.
Через більш як півстоліття цей поетичний зачин кличе сучасних читачів до новітнього наслідування.
Цікаво, що Л. М. Мартинов осмислював у поетичній формі конкретні щоденникові записи Тараса Григоровича, скажімо, зроблені у вересні 1857 р. дорогою з Астрахані до Нижнього Новгорода на пароплаві “Князь Пожарський”, коли він із друзями брав участь в літературних вечорах у капітанські каюті: “Капітан наш витягнув з підспуду “Полярну зірку” і прекрасно прочитав нам уривок з поеми “Наливайко”…”
Вот что рука Шевченко в дневнике
С великим восхищеньем отмечала.
И “Князь Пожарский” шлепал по реке,
Машина всё стучала и стучала.
Утім, як на мене, то найважливішими у вірші є оціночні рядки Л. М. Мартинова щодо самого Шевченкового Щоденника:
И многое еще
Вместил дневник,
И волновался я, его читая.
Смотрите!
Вот как надобно писать
И мемуары и воспоминанья,
Писать, чтоб душу грешную спасать,
Писать, как возвращаясь из изгнанья!
Писать, чтоб сколько уз ни разорви
И в чьем ни разуверься дарованье,
А получилась повесть о любви,
Очарованье, разочарованье!
Писать как дикий, чтоб потом тетрадь
Без оговорок ринуть всем в подарок
И снова воскресать и умирать
Таким, каким родился, – без помарок!
Сам факт звернення відомого російського поета до Шевченкового Щоденника заслуговує на згадку й повагу і не повинен випасти з шевченкознавства.

Павло Мовчан:
“Щоденник Шевченка
потребує нового прочитання”
У нинішньому столітті ключовим щодо Шевченкового твору, на мій погляд, є висновок великого українця Павла Мовчана, сформульований у Передмові до книги автора цієї статті “Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”” (2007):
“Ознайомившись з працею автора, ми починаємо усвідомлювати, що постать нашого Генія ще не достатньо вивчена, що його спадок, в т. ч. “Журнал” (щоденник Шевченка), потребує нового прочитання. Надто багато силових ліній фокусуються в ньому. Фундаментальні дослідження і масштабні узагальнення — все ще попереду”.
Більш як через десять років опісля такого прогнозного підсумку нарешті завершив я книгу “Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка. Авторський коментар”. Утім, продовжувати цю роботу треба, бо поетів Щоденник невичерпний як і сам Шевченко. Павло Михайлович абсолютно правий: “Все ще попереду”. Зокрема, постає принципово нове завдання – творче використання Щоденника у формуванні національної ідентичності українців, передусім, молоді, адже цей унікальний твір важить не менше ніж “Кобзар”, хоча, на превеликий жаль, знаємо й цінуємо ми його значно менше. Нинішній час особливо настійно вимагає подолати нарешті цю давню й прикру традиціюнедоречність. Найперше серед юнацтва. Для формування у сучасного молодого покоління нової генної матриці історичної пам’яті треба покласти Шевченків Щоденник у підвалини наукової істориколітературної бази, що становить фундамент опанування гуманітарних дисциплін у всіх закладах освіти.
Саме в Щоденнику засланець сформулював власне сприйняття української ідентичності – “вірність своїй прекрасній національності”. Саме в Щоденнику Шевченко залишив упевнене, сильне й переконливе розуміння свого поетичного покликання – він усвідомлював його як Божественну настанову. То було Богопризначення! Як жоден інший твір, Щоденник особливо переконливо показує, що Шевченкові “Довелось запить / З московської чаші московську отруту!” за весь український народ.
Концептуально важливим є підхід до Щоденника, таїна й огром якого значною мірою зумовлені тим, що він є водночас автобіографічним і мемуарним твором, як втечища його душі, дорогоцінного свідчення та підтвердження високої, справді європейської освіченості поета, його інтелектуальної величі, безпрецедентного вмістилища Шевченкових світоглядних одкровень про життя, мистецтво та Бога, а також побутових уявлень і суперечливих людських оцінок, що вкупі розкривають єство національного Генія, незводиме до жодних кон’юнктурнополітичних схем і примітивнопересічних тлумачень.
Якось Тарас Григорович особливо сповідальнотепло занотував, що Щоденник “став для мене необхідним, як стражденному лікар”. Отже, і для нас він, очевидно, потрібний, і хай би щиросердне Шевченкове зізнання надихнуло кожного з українців обов’язково прочитати його Щоденник – день за днем, думка за думкою, речення за реченням, слово за словом…

1 Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. Т. 5. Київ : Наукова думка, 2003. С. 318.
2 Записки або Журнал Тараса Григоровича ГрушівськогоШевченка // Правда (Львів), 1893. Т. 18–19; 1894. Т. 20–23 (невдовзі передруковано в книжці: Шевченко Т. Кобзар. Частина третя. Львів, 1895. Редакція О. Огоновського).
3 Шевченко Т. Твори у двох томах / Видання В. Яковенка. Том другий. СПб., 1911. С. 145–342.
4 Пропуски в Щоденнику вперше повністю опубліковано П. І. Зайцевим у 1919 р. (Зайцев П. Недруковані місця з Журналу (Щоденника) Т. Шевченка // Наше минуле. 1919. № 1/2. С. 1–16).
5 Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Т. 4. Щоденні записки (Журнал). Київ : Державне видавництво України, 1927. С. ХХІІ.
6 Лепкий Б. Пояснення до Дневника (Журнала) Тараса Шевченка // Повне видання Творів Тараса Шевченка. Том IV. КиївЛяйпціг : Українська накладня; Коломия : Галицька накладня, 1920. С. 554.
7 Там само. С. 555.
8 Шевченко Т. Дневник. Харьков : Пролетарий, 1925. С. Х.
9 Єфремов С. Щоденники. 1923–1929. Київ : ЗАТ “Газета “Рада””, 1997. С. 240–241.
10 Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Т. 4. Щоденні записки (Журнал). С. 218–823.
11 Там само. С. ХІІІ, XV, ХХІІ.
12 Пахаренко В. Духовний авторитет поета в осмисленні академіка // Щоденні записки (Журнал) Тараса Шевченка / За редакцією Сергія Єфремова. Репринтне видання. Черкаси : Видавець О. М. Третяков, 2018. С. 15.
13 Того року побачили світ статті українського літературознавця, академіка О. І. Білецького. Див.: Белецкий А. Дневник Шевченко // Литературная газета. 9 марта 1949 г.; Його ж. Щоденник поетаборця // Літературна газета. 10 березня 1949 р.