Неля ГРАБОВСЬКА,
членкиня Національної спілки журналістів України
У престур туристичними маршрутами Прикарпаття вирушили журналісти з різних друкованих видань (журналів та газет), а також телекомпаній Києва, Одеси, Харкова та Умані. Чотириденна мандрівка з насиченою програмою стала можливою завдяки гостинності одного з лідерів “Зеленого туризму” в Україні Григорія Том’юка, Гільдії власкорів Одеси, пресслужбі Асоціації судновласників України. Одразу ж по приїзді представники ЗМІ зустрілися з керівництвом ІваноФранківської обласної держадміністрації. Журналістам розповіли про особливості карпатського краю і розвиток співпраці з Одещиною в економічній, культурномистецькій та туристичній сфері. Особлива увага приділяється розвитку регіональних громад ОТГ, насамперед тих, що знаходяться у віддалених гірських районах, адже вони потребують найбільшої підтримки.
У схваленій Урядом Державній програмі на 2020–2022 роки були визнані пріоритетні напрямки розвитку гірських територій українських Карпат, підвищення їх конкурентоспроможності, поліпшення якості життя та економічного благополуччя населення, яке там проживає. Зараз у регіоні проводяться різноманітні заходи, спрямовані на стимулювання соціальноекономічного розвитку, підвищення інвестиційної привабливості, розбудову рекреаційного, туристичного та етнокультурного потенціалу українських Карпат. Журналісти мали можливість побачити найцікавіші туристичні маршрути ІваноФранківщини, познайомитися із самобутньою культурою гуцульського краю та його неймовірною красою.
Один із наших маршрутів пролягав гірськими дорогами Верховини до Космацької ОТГ. Космач називають столицею Гуцульщини, її серцем. Сюди часто на пленери приїздять митці, аби змалювати неповторну красу природи, познайомитися з народними звичаями та самобутнім мистецтвом.
Космач – це найбільше в Україні село, що має чимало присілків (тобто хуторів) – їх аж 32, тут працює 7 шкіл і ліцей на 700 учнів. Уявіть собі: доріг місцевого значення – 143 км. Керівництво населеного пункту має чимало ідей, реалізація яких популяризуватиме туризм у цих краях. Навесні місцева громада виборола призове місце на Всеукраїнському конкурсі проєктів “Кращі практики місцевого самоврядування”. Із 89 територіальних громад, які взяли участь у конкурсі, найбільшу кількість балів набрали три громади, серед них Космацька.
Голова Космацької територіальної громади Дмитро Мохначук сподівається, що їхню ОТГ із дотаційної вдасться всетаки вивести на інший рівень. Найближчим часом у цій гірській місцевості планується будівництво рекреаційної зони та оглядового майданчика, виключно екотуризм, тобто без ресторанів і промислової зони, аби не зашкодити природі. Початкова сума будівництва оглядового майданчика – 300 тисяч гривень, кошти будуть виділені найближчим часом. Нещодавно в цій місцевості було прокладено 16 км нової дороги і зведено 8 нових мостів. Це спонукатиме туристів відвідувати гірські села, де ще донедавна були дуже погані дороги.
Реалізація інших ідей теж сприятиме розвитку найбільшого села України. Місцеві жителі переконані, що в їхньому краї є термальні джерела, і планують запросити геологічну групу для пошуку цілющої води. “Крім того, наш даний Богом край щедрий на ягоди і гриби, отже, нам потрібно розвивати виробництво й переробку на місці, аби населення не везло продукцію за 30–40 км і не хвилювалися про те, як здати її за пристойну ціну. А ще ми плануємо започаткувати школу майстрів, аби досвідчені фахівці могли передати свої знання і вміння молоді. Прикро, що молоді люди виїжджають на заробітки до сусідніх держав. Хочеться, аби для всіх тут була робота. До речі, до нас теж їдуть іноземці і залишаються тут назавжди – є такі з Іорданії та Італії”, – розповів Дмитро Мохначук.
Міняю Мілан на Космач
У Космачі чудова природа і привітні, доброзичливі люди. Господиня місцевого курортного готелю і ресторану “Villa Mariya” Марія Лендюк десять років працювала в Італії. До цього разом із чоловіком Дмитром Андрійовичем, з яким у шлюбі 42 роки, виготовляли чудові космацькі гуцульські запаски, адже за професією вона ткаля, а чоловік працював у лісництві, потім землевпорядником. Побувавши в різних країнах світу – в Польщі, Франції, Угорщині, Туреччині, Греції, Італії, Марія Лендюк переконана: її рідний Космач – найкращий. Повернувшись до рідного краю з Італії, пані Марія вирішила разом із чоловіком та двома доньками Галиною та Анною побудувати для односельців затишний, красивий ресторан. “Я це робила для рідного села, коли у нас ще доріг не було, і мало хто з туристів сюди їхав. Я щаслива, що мої односельці святкують тут найрадісніші події життя – весілля, народження дитини. В Італії є село Лівіньо, схоже на наше. У 1970х роках його почали розвивати, вкладати кошти в інфраструктуру, і зараз там вже 90 готелів. Туристи залюбки відвідують це місце, яке колись було невеликим населеним пунктом”, – розповідає пані Марія. Три останніх роки вона працювала перекладачкою, супроводжуючи туристів в Україну, і свою країну пізнала більше, приїжджаючи з Італії.
Якось до Космача на гостину до родини Марії приїхав італієць Ектор Нозенцо. І так прикипів серцем і душею до цього мальовничого краю та щирих людей, що вирішив поміняти Мілан на Космач. Самотній міланець удочерив Марію і водночас знайшов велику українську родину. Коли суддя вручала йому документи, кажучи про те, що час самотності минув і відтепер у нього є родина, від розчулення він заплакав. Італієць живе в українському селі, разом із родиною, і почувається щасливою людиною. І це щастя йому подарували в Космачі.
Музеї Космача
Мешканці найбільшого українського села мають творчий підхід до будьякої справи. Молодий будівельник Василь Книшук створив незвичайний музей, представивши свій варіант історії Космача. На великому подвір’ї збудовані три будиночки і близько 20 дрібних локацій, аби відвідувачам було цікаво подивитися, як жили і працювали бутинарі, тобто лісоруби. Представлено традиційний житловий будиночок гуцулів, сільський шинок, хлів, у якому “поселилися” опудала тих звірів, що водяться в цих краях, є мінізоопарк, де живуть симпатичні косулі. Як вважає Василь Книшук, відвідувачі, особливо діти, так краще сприймають атмосферу гуцульського життя. Засновник музею зібрав значну колекцію старовинних мап – в Австрійських архівах купував файли.
Коли другі ворота цього музею архітектури та побуту відчинилися, нашому здивуванню не було меж. Від історичних будинків і старовинного побуту ми перейшли в чудову рекреаційну зону. Тут є комфортний і великий будинок, за яким одразу починається ліс, поряд із будинком – два ставки, один із раками для риболовлі, інший – для купання. Туристи мають можливість відпочити на природі, прогулятися в лісі, прийняти апітерапію. Наш гід Василь Книшук розповідав: “Цей готель – винятково для сімейного відпочинку. Для туристів ми пропонуємо різнобічну програму – активний, пізнавальний відпочинок, екскурсії, також за бажанням можна просто спокійно споглядати гори, водопади, ставки”.
Ще один цікавий музей ми відвідали у Верховині. У будинку, побудованому 1933 року, розмістився Меморіальний музей Петра ШекерикаДоникового. Він був війтом, послом до польського Сейму, багато зробив для розвитку гуцульської культури, за його сприяння будувалися музеї, школи. Петро Шекерик написав роман “Дідо Иванчик”, читається твір складнувато, бо це оригінальний текст гуцульських діалектів. Автор завершив роботу над романом 20 квітня 1940 року, на 51й день свого народження, а вже за місяць був заарештований за антирадянську агітацію. Арештанта відвезли до Харкова, потім до Сибіру, подальша доля його невідома. Ім’я гуцульського письменника і активного громадського діяча довгі роки замовчувалося.
Правнучка Петра ШекерикаДоникового Надія Маківничок вирішила повернутися з ІваноФранківська, де жила і працювала, до рідної Верховини. Разом із батьками створили в старовинному будинку музей, поряд відкрили пам’ятник. У музеїхаті представлені документи тієї епохи, світлини, предмети побуту, одяг: кожухи, жіночі головні убори, сорочки та вишиванки – парубоцькі і сімейного чоловіка. Особливістю одруженого чоловіка були дві вишиті зозулі. Символ роду – дерево, коріння – наші предки, крона – батьки, листочки – це діти, а квіточки – онуки. Дуже багато цікавих історій почули ми від екскурсовода і директорки музею Надії Маківничок про місцеві традиції, зокрема підготовку до весілля, гуцульську гостинність, хазяйновитість. У господарстві у них все було продумано, навіть старі двері не змазували, бо коли вони рипіли – це була своєрідна сигналізація, і газдиня, працюючи на городі, вже чула – хтось заходить у гості.
Засновники музею планують відкрити в центрі Верховини пам’ятник Петру ШекерикуДониковому, аби земляки не забували, як багато він зробив для рідної Гуцульщини.
Виходь з хати – їдь в Карпати
Вирушаючи до ІваноФранківщини, не забудьте відвідати в селищі Завоєли мегаліти, на яких збереглися записи 35тисячної давнини і обсерваторія кам’яного віку, завітайте в музей Довбуша, в науковопросвітницький центр Національного природного парку “Гуцульщина” – і ви поновому відкриєте для себе цей унікальний край. Нас вразило те, що в багатьох селах, які ми проїжджали, майже біля кожного будинку є капличка. А в мальовничому селі Красник б’є унікальне джерело з цілющою водою, сюди їдуть з надією на зцілення і одужують навіть від тяжких хвороб. Над джерелом звели капличку Святого Пантелеймона Цілителя, де звершуються богослужіння. Екскурсія до найбільш високогірної в Україні церкви святої Софії Карпатської, побудованої козаками, вражає крутими підйомами і красою лісів та полонин. І серед цієї краси сяють куполи церкви.
Для любителів екстремального виду відпочинку пропонують рафтинг на бурхливому Чорному Черемоші. Тут допоможуть опанувати веслування, навчать правильно долати водні перешкоди. Прогулянки в гори на квадроциклах та джипах гідно оцінять любителі швидкості по бездоріжжю. У садибі “Еко Карпати” (смт Кути) можна перепочити і потрапити до унікального музею. Представлені тут експонати господар Григорій Том’юк, лідер “Зеленого туризму” в Україні, збирав упродовж 25 років. Він привозив їх із різних країн світу, а тепер залюбки проводить екскурсії для туристів.
Мандруючи ІваноФранківщиною, ви переконаєтеся, наскільки багата історія цього краю, а неймовірна краса та несподівані зустрічі залишать враження на все життя.
