Валентина КУКЯНЕНЄ
Діждавшись послаблення умов карантину, культурна та релігійна громада Вільнюса розпочала цикл заходів із вшанування Лесі Українки (Лариси Косач) з нагоди 150-ї річниці від дня народження. У місті Друскінінкай, яким, перебуваючи на лікуванні, ходила, сповнена надії на одужання, чотирнадцятирічна Леся, вбираючи юною чутливою душею красу навколишніх краєвидів, магічність легенд цього краю, де вона, певно, зачаровано слухала в маленькому костелі гру на органі десятирічного Кастукаса Чюрльоніса, її талановитого литовського сучасника зі схожою трагічною долею та неоцінимою спадщиною для свого краю…
Це вшанування мало бути подією значно більшого масштабу, з участю українських громад з усіх литовських міст, де вони є, з гостями з України, в колі литовських друзів громади. Однак COVID-19 вніс корективи…
Отже, відбулася гарна, камерна конференція, зі змістовною й теплою розповіддю голови Громади українців Литви Наталії Шертвітєнє про життя і творчість Лесі Українки, про плани подальших заходів. Серед них – видати литовською мовою книжку про Лесю українського письменника Григорія Гусейнова “Дорога в Райгардас. Вихоплені кадри. Леся Українка та інші”. Переклад наприкінці минулого року зробили Валентина та Кястутіс Кукяніси, на конференції вони коротко анонсували майбутнє видання і прочитали уривок про те, як Леся здивовано і зачаровано слухає органну музику хлопчика-бешкетника, якого не раз бачила на вулицях містечка.
Присутні читали вірші Лесі, ділилися особистим ставленням до спадщини, яку лишила нам ця тендітна, глянути, і сильна жінка: щемлива лірика, громадянська позиція, горде несення імені свого народу – Українка, нарешті – просто приклад стоїчного й гідного несення хреста долі, яка дісталася.
Громада також віншувала з нагоди 85-річчя почесного і вельми шанованого члена громади Михайла Максим’юка. Секретар Посольства України Олена Кузьменчук вручила панові Михайлові вітання та подарунок від посла України Володимира Яценківського.
Хоча два дні, коли відбувалися заходи, видалися дощовими, але знайшовся час і для прогулянок вулицями міста, яке пам’ятає кроки Лесі: перехожі незмінно тепло усміхалися на вишиванки і охоче відповідали на наші запитання; відвідали дім-музей Чюрльоніса, де екскурсовод, почувши українську мову, кинулася обдаровувати нас буклетами про експозицію і попрохала позувати для світлини для фотоархіву. Виявилося, що Григорій Гусейнов – наш спільний знайомий, і йому було дуже втішно, що його книжка про Лесю вже перекладена литовською мовою. Звичайно, колись вона буде в колекції музею.
Здається, Леся була між нами, і, певно, душа її там, у Господа, тішилась з такого відзначення її дня народження.
