«Жіноча справа» Ганна Шергей (“Ірка”): “Я збирала хліб, картоплю, крохмаль, сир, крупу для УПА, а також зв’язала для хлопців светр”

Галина ДАЦЮК,
журналістка
Анатолій ЛУКАЩУК,
історик

Ганну було заарештовано 22 березня 1946 року – в один день з Людмилою Пугач, Євдокією Пархомюк, Тетяною Дацюк. Всі четверо проходили під загальною справою 12105П.
Того самого дня молодший лейтенант Шарапов, у присутності Івана Шергея та Флора Шергея описав майно Ганни Шергей: будинок дерев’яний, конюшню, хліва, корову, двоє коней, шестеро овець, а “більше нічого не виявилось”. Шарапов взяв “гарантійну розписку органам НКДБ” в тому, що Флор Шергей, “мешканець села Кордишів, зобов’язується зберегти до особливого розпорядження майно Ганни Флорівни Шергей”.
А далі почалися допити. “Я, оперуповноважений Шумського РВ НКДБ лейтенант Свириденко, затримав громадянку Ганну Шергей, 1924, освічену, незаміжню, з селян, під судом і слідством не була, в Червоній Армії не служила”. Її попередили “про відповідальність за подання неправдивих свідчень”. На запитання “детально розказати, хто із жителів с. Кордишів знаходиться в УПА”, Ганна сказала, що знає наступних: “Тимофій Пилипчук, біля 25 років, Петро Поліщук, біля 30 років, прізвища не знаю, Федір, застрілився, коли військові виявили його в криївці 1945 року. І більше нікого по селу Кордишів я не знаю і не бачила – ні станичного ОУН, ні господарчого, ні заготівельників продуктів. Особисто я ніколи продуктів не збирала, ніякого зв’язку з ОУН не мала і не маю. Із жителів села Кордишів, які допомагають “бандитам” або мають зв’язки, нікого не знаю. Із членів ОУН інших сіл Шумського району, нікого не знаю і не бачила”… (Допит перервано…)
“Можу додати, що одинєдиний раз, при окупації німців, бачила озброєних жителів села Кордишів. Один, прізвища не знаю, Володимир, другий – Поліщук Петро, були біля церкви (на празник Івана). І більше ніде ніяких озброєних “бандитів” я не бачила.
– Ви даєте неправдиві свідчення, я вимагаю дати правдиві покази.
– Всі мною дані свідчення є правдиві, я ще раз стверджую і наполягаю на них”. (Допитав оперуповноважений Шумського РВ НКДБ лейтенант Свириденко).
На першому допиті Ганна все відкидала і якщо назвала Петра Поліщука, то знала, що його в живих вже нема.
10 квітня 1946 року, вже в Кременці, молодший лейтенант Оробій допитував Ганну Шергей.
“– Ви заарештовані і притягнуті до кримінальної відповідальності за приналежність до ОУН. Коли ви вступили в організацію?
– Влітку 1943 року до мене прийшла Василюк Тетяна (1944 була вбита. – Авт.) і сказала, що я повинна збирати продукти на своєму хуторі для ОУН і УПА, а також дала мені організаційне псевдо “Ірка”, так що в ОУН я вступила влітку 1943 року, була рядовим членом, збирала продукти для ОУН і УПА.
– Кому належить псевдо “Жито”?
– Я не знаю, кому належить псевдо “Жито””. (Допит перервано…)
Згодом співробітник Кременецької слідчої групи УМДБ Тернопільської області Оробій продовжив допит.
“– Вам зачитано постанову про пред’явлення обвинувачення і притягнення в якості обвинуваченої за ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР. Вам зрозуміла сутність обвинувачення?
– Так, сутність пред’явленого мені звинувачення зрозуміла.
– Ви визнаєте себе винною в пред’явленому вам звинуваченні?
– Винною себе визнаю в тому, що влітку 1943 року вступила в ОУН і як учасниця станичної організації збирала продукти: хліб, борошно, картоплю сушену, картопляний крохмаль, а також зв’язала светр для УПА і віднесла пів кілограма вовни.
В ОУН була загітована господарчою станичної організації Тетяною, котра псевдо мені своє не сказала і я його не знаю”. (Допит зупинено…)
Ще раз, втретє, в цей день було проведено допит 16.00–18.00.
“– Коли ви вступили в ОУН і яка ваша практична діяльність?
– Влітку 1943 року мене зустріла на вулиці станична Тетяна і сказала, що ми всі повинні допомагати повстанцям Української Армії. Вона сказала: “У селі ти продукти не збиратимеш, будуть збирати інші дівчата, яким я скажу. А ти повинна збирати продукти на хуторі, де живеш”. Але завдання тоді вона мені не дала. Тижнів через два Тетяна зустріла мене і каже: “Ганко, ти повинна зібрати для УПА на своєму хуторі картоплю сушену і крохмаль”, що я зробила і занесла їй до хати. Через деякий час Тетяна прислала до мене господарчу села Улиту, яка сказала, щоб я зібрала чисту білизну, але я не збирала, бо не мала часу. Після цього зустрічає мене Тетяна і говорить: “Ти вдома працюєш і нема тобі часу збирати білизну, а за кого наші повстанці кладуть голови і за кого вони воюють?”
Влітку 1943 року я продукти більше не збирала, а коли похолодало, то Улита принесла до хати вовну і я зв’язала один светр для УПА. 1944 року я цілий рік збирала харчі (хліб, борошно, сир), а також у мешканців хутора збирала білизну для УПА. Коли я принесла продукти на квартиру Улити, в травні місяці 1944 року, вона дала мені організаційне псевдо “Ірка” і сказала, що буде писати мене не Ганка, а на псевдо, і коли знайдуть запис, то не дізнаються, хто збирав хліб, а коли запише моє ім’я, то мене знайдуть і заарештують. У лютому 1945го я захворіла на тиф і пролежала до квітня. Коли одужала, то в нашому селі і нашій хаті розташувався гарнізон, і я не мала можливості збирати харчі для ОУН і УПА.
У грудні 1945 року голова сільської ради Рижук Филимон ходив по селу і говорив, щоб до нього додому зносили по сто рублів або по пуду жита, а у кого є вівці, щоб здавали вовну на светри – все це збиралось для ОУН і УПА. Я грошей і жита не здавала, а занесла пів кілограма вовни, і Рижук Филимон мене записав.
– Кого ви знаєте із членів ОУН і бандитів УПА вашого села Кордишів?
– Василюк Тетяна, біля 2627 років, займала посаду станичної, проживає на нелегальному становищі, псевдо мені невідоме (на той час вбита за нез’ясованих обставин. – Авт). Миронюк Улита, біля 30 років, займала посаду господарчої, псевдо “Сніжинка”, живе на нелегальному становищі; Володимир, прізвища не знаю, біля 30 років, член УПА, ходив озброєний гвинтівкою – бачила при німцях, а при радянській владі не бачила його в селі, псевдо не знаю. Поліщук Петро, біля 30 років, мешканець села Кордишів – член УПА, при німцях був озброєний пістолетом, де в даний час, не знаю. Пилипчук Тимофій, біля 26 років, мешканець села Кордишів – член УПА, був озброєний гвинтівкою і пістолетом, при радянській владі його не бачила…”. (Знову допит перервано, але на 12 квітня це ще не кінець).
Четвертий за цей день допит було розпочато о 21.30, коли завершено, не вказано. Молодший лейтенант НКВД Оробій сказав, що “слідство має у своєму розпорядженні матеріали про те, що ви не все розповіли, будучи членом ОУН”. Зрозуміло, що на “ви” слідчі до “бандиток” не зверталися.
“– Так, я не розповіла про те, що в селі Кордишів проводились збори членів ОУН. Влітку 1944 року “Сніжинка” зібрала нас в школі. В школу прийшли наступні члени ОУН: Пархомюк Євдокія, Дацюк Тетяна, Пугач Людмила, Липко Галина, Мельничук Василина, Пилипчук Ірина, Яцук Людмила, Кляшторна Галина і я, Шергей Ганна. Були присутніми на зборах станична села Кордишів Василюк Тетяна, станичний села від чоловіків Дацюк Федір, господарчий Пилипчук Порфир. На зборах читали націоналістичну літературу, Улита говорила, щоб не підкорялись радянській владі, а допомагали збором продуктів ОУН і УПА, які борються за Самостійну Україну. Щоб була конспірація, Улита сказала, що кожна з нас повинна вибрати собі псевдо. Так і зробили. Хто був на зборах в школі: Дацюк Т. В. вибрала псевдо “Рожа”, Пархомюк Є. О. – “Павонія”, Липко О. К. – псевдо не знаю, Пугач Л. К. – “Чорна”, Мельничук Т. І. – “Пшениця”, Яцук Л. І. – “Тополя”, Кляшторна Г. В. – “Оргінія”, Пилипчук І. Г. – “Маруся”, Липко Г. Д. – “Тамара”.
Усього зборів було 4, і на всіх говорили, що при радянській владі жити важко, “з голоду подохнемо і нас, українців, вивезуть в Сибір до білих ведмедів”.
Через 15 років після Ганниних допитів, 12 квітня 1961, людина вперше облетить землю, вирвавшись за орбіту земного тяжіння. Чоловіка відправить у космос та сама держава, яка з усіх сил “наздоганяла і переганяла” Америку. Держава, яка, озброюючись сама, озброювала тоталітарні режими світу. Яка культивувала насильство і на ньому трималася. Для якої свобода людська і української нації була задекларована, але сприймалася як найбільша загроза і небезпека.
У 40х на Західну Україну на боротьбу з патріотично налаштованою молоддю, що мріяла про Самостійну Україну, ця держава кинула озброєні військові формування і вишколених служак органів безпеки. Тортури, які застосовувалися при допитах, потребували б окремого міжнародного процесу з прав людини. На жаль, цього не сталося. Слідчі, судді, прокурори так і залишилися непокараними, при добрих пенсіях, посадах, винагородах і пільгах. І сьогодні вже діти та онуки чекістів, що культивували синдром ненависті до “западноукрАінского націоналіста”, так само ненавидять незалежну Україну, її мову і пам’ять про молодь, яка мріяла про самостійну державу у 40х, заплативши свободою і життям, виселенням родин у російську вічну мерзлоту.
“Визволивши” село, нова окупаційна влада нагнала страху, підозр і заціпила людям вуста. Несправедливість ятрить: пошани до учасниць ОУН ніколи не було. Коли дівчата поверталися з тюрем, при владі були ті, хто відправляв їх до Сибіру. Не шанували героїнь за незалежності, бо при владі знову ж лишалися, якщо не самі начальники, то їхні спадкоємці. З травмою пекучого болю “дівчата” й відходили. І тепер у селі не залишилося жодної з учасниць, хоча ще кілька років тому ми могли б розпитати їх “наживо”.
Сьогодні ж цинічна педантичність слідчих, з якою вони протоколювали свідчення жертв, і папір, що витерпів вибиту кров’ю правду, – головний документ історії, яка називається “Жіноча справа”. Результат цієї справи – незалежна Україна, суверенна держава на мапі світу. Саме вони, колишні учасниці і учасники ОУН і УПА, довгі роки, щодня і щохвилини, як невсипний псалтир, тримали і не відпускали думку і молитву за самостійну Україну. Тому вона й не перервалася аж до Незалежності.
Після очних ставок, свідчень, допитів – 19 квітня 1946 року, за загальною слідчою справою 3126, за якою проходили четверо дівчат: Пугач, Пархомюк, Дацюк і Шергей, було встановлено, що “в селі Кордишів існує організація ОУН, яка веде активну антирадянську діяльність”. Шергей Г. Ф. 1943 року вступила в ОУН і отримала організаційне псевдо “Ірка”, відвідувала нелегальні збори, де обговорювались питання практичної боротьби з Радянською владою в Західній Україні. З моменту вступу в ОУН до арешту Шергей збирала хліб, картоплю сушену, крохмаль із картоплі, сир, крупу для “бандитів” УПА, а також для них зв’язала светр. У пред’явленому звинуваченні винною себе визнала, а також викривається показами свідків: Рижук Ганни (…).
Саме про неї не раз згадувала пані Ганна Шергей, коли розповідала про свій арешт. На жаль, Ганна Рижук з приходом гарнізону пішла до нової влади з каяттям і здала всіх, а декого просто обмовила. Енкаведистам залишилося тільки вибити зізнання зі зраджених подругою дівчат і підтасувати під слідчу справу. Що садисти з насолодою і зробили.
“Протокол очної ставки від 14/ІІІ – 46 р. між Шергей Ганною і Рижук Ганною.
– Рижук, ви знаєте сидячу перед вами громадянку, якщо знаєте, то як?
– Так, сидячу громадянку я знаю добре, як односельчанку села Кордишів на прізвище Шергей Ганна. Крім того, я її знаю по спільній роботі в станичній організації ОУН, де вона виконувала функції господарчої станичної організації ОУН. З 1943 року Шергей Ганна по день її затримання, тобто, по 13 березня 1946 року проводила заготівлю продуктів, білизни, вовни та інших речей “для банди УПА і ОУН” серед населення і навертала членів ОУН, таких як: зв’язкову Липко Галину, псевдо не знаю, Колесник Устину, зв’язкову станичної організації (“Горда”), Решетнік Марію, зв’язкову станичної ОУН, організаційне псевдо не пам’ятаю, Пилипчук Ірину, організаційне псевдо “Маруся”, зв’язкову станичної організації, Пархомюк Ганну, псевдо “Квітка”, рядовий член ОУН. Всіх вище перерахованих членів станичної ОУН Шергей Ганна, як станична господарча, дуже часто навертала на збір продуктів: сала, вершкового масла, вовни для виготовлення теплого одягу для банди ОУН і УПА. Зібрані продукти Шергейовою та іншими членами станичної ОУН зносились для зберігання до Шафарук Антоніни, проживає біля голови сільської ради в сусідах. Хочу додати, що я була зв’язковою у станичного с. Кордишів Пилипчука Івана, псевдо його “Тарасик”. Не дивлячись на це, Шергей Ганна, як господарча станиці, дуже часто заставляла і мене збирати продукти для банди ОУН і УПА. Останній раз вона мене заставила в кінці січня 1946 року. І я зібрала з Липкою Г. Д., Колесник У. С., Решетник М. М., Пилипчук І. Г. і Пархомюк Г. П. сиру 8 відер, масла вершкового 1 відро. Ось що я могла сказати про практичну діяльність Шергейової в станичній організації ОУН с. Кордишів.
– Ви підтверджуєте свідчення Рижук Ганни Филимонівни?
– Свідчення Рижук я зовсім не підтверджую, тому що її покази по відношенню до мене несправедливі.
– Рижук, ви підтверджуєте свої свідчення по відношенню до Шергей Ганни?
– Так, я свої свідчення стверджую, бо вони справедливі, і я ще наведу наявні факти, пропущені мною вище. У другій половині січня 1946 року до мене на квартиру о 10й вечора прийшов бандит із СБ Пилипчук Тимофій (“Чижик”), озброєний гвинтівкою СВТ, і з ним озброєна револьвером системи наган Шергей Ганна. Тут же вона, як господарча станичної організації ОУН, дала мені вказівку зібрати 10 пар білизни.
У другій половині грудня 1945 р. вночі прийшло до мене троє чоловік невідомих військових і запропонували вийти з ними. Коли ми вийшли, то Ганна стояла на подвір’ї з військовим. Тоді я тільки зрозуміла, що це не військові, а “бандити”. Шергей запропонувала піти вночі з нею і я пішла з відділом “Герасима”. Не дійшовши до с. Жолобки, відділ “Герасима” зустрівся з військами червоної армії і почалась перестрілка. Ми з Ганною вернулись назад в село вночі і прийшли до мене і вона спала до ранку, а потім пішла додому”.
Справа йшла до вироку. Ганна з дівчатами утримувалася під вартою в Кременецькій тюрмі УМДБ. Формально, на папері казуїстика мала мати бездоганний вигляд із відображенням усіх “справедливих процедур справедливого радянського суду”. На судове засідання викликали обвинувачених, які утримувалися в Кременецькій тюрмі, і свідків, в тому числі Рижук Ганну.
За документами робимо висновок, що відповідно до протоколу, підготовче засідання ВТ відбулося у Чорткові 3 травня 1946 року. ВТ військ МВС Тернопільської області “працював” у складі головуючого Баранова, капітана Кошкарьова, лейтенанта Содомчука, секретаря Шидловського, за участю капітана Зенова. Доповідач Зенов пропонує передати суду Шергей за статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР. Співдоповідач Содомчук з думкою доповідача згідний.
15 травня 1946 року Військовий Трибунал військ МВС Тернопільської області в Кременці в закритому судовому засіданні, без участі звинувачення і захисту, розглянули справу по обвинуваченню: Шергей Ганни за статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР”.
Підсудна показала: “Я, Шергей Ганна, 1924, уродженка села Кордишів, українка, 4 класи. Батько Флор, мати Пестя і брат Ананько проживають за місцем мого народження, заарештована 6 березня 1946 року. З обвинувачувальним вироком ознайомлена 14/V – 46 р. Під час німецької окупації працювала в своєму господарстві. З травня 1943 року, будучи членом ОУН, збирала продукти на своєму хуторі, мала псевдо “Ірка”. Крім того, вив’язала светр для УПА. 5 разів була на таємних зборах, де нас вчили не коритися Радянській владі і допомагати УПА. Заявити начальнику гарнізону, який стояв у мене вдома, я боялась, щоб не заарештували. Батько не знав про мій зв’язок з ОУН, інакше не пустив би, а розповідати боялася, тому що знала, що “за розголошення таємниці на нас впаде смерть”.
“Таємно. Вирок іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік 15 травня 1946 року. ВТ військ МВС Тернопільської області на закритому судовому засіданні без участі звинувачення і захисту розглянув справу по обвинуваченню Шергей Г. Ф., 1924, українки. Приговорив: Шергей Г. Ф. на основі ст. 54І “а” КК УРСР до позбавлення волі з відбуванням у ВТТ терміном на 10 років з подальшою поразкою політичних прав. Майно засудженої конфіскувати. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає.
Шергей Г. Ф. відбувала покарання в Норильськлазі Красноярського краю, звільнена з ув’язнення 11.07.1955 р., а 24.04. 1956 р. зі спецпоселення. Реабілітована 7.03.1992 р.
Тим часом, на сім’ю “зрадника Батьківщини Шергей Г. Ф.” була заведена справа № 7323. У ній було сказано, що із членів сім’ї, які проживали спільно з нею: батько, Флор Кирилович, 1882, працює в своєму господарстві; мати, Пестя Андріївна, 1885, працює в своєму господарстві; брат Ананій, проживає спільно з батьками. “В радянській армії, партизанських загонах ніхто не служив, інвалідів вітчизняної війни, нагороджених орденами СРСР та обраних в органи радянської влади, немає”. 18.ІХ47.
23 вересня 1947 року співробітник відділу 2Н УМДБ по Тернопільській області лейтенант Нурхатов, розглянувши матеріали облікової справи “на сім’ю активної учасниці ОУНУПА Шергей Г. Ф., засудженої за антирадянську діяльність на 10 років ВТТ”, знайшов, що батько Шергей Ф. К., мати Шергей П. А., брат Шергей А. Ф. проживали спільно з засудженою. “Вважав би сім’ю Шергей Г. Ф. у відповідності з наказом МДБ СРСР № 00430 від 21 серпня 1947 року виселити у віддалені місця Радянського Союзу, майно конфіскувати”.
“Особливо таємно. Сім’я учасниці ОУН, засудженої Шергей Г. Ф., в складі: батько – Шергей Ф. К., 1882, мати – Шергей П. А.,1885, – 21 жовтня 1947 року вислана на ст. Усяти Томської залізниці, ешелон № 20049. Начальник конвою Куриленко в/ч 7529. Із складу сім’ї, яка підлягає виселенню, не був висланий Шергей А. Ф., 1930, – вдома не виявилось”.
Родина Шергей Г. Ф. була виселена на спецпоселення в Кемеровську область з повним обмеженням свободи, абсолютним безправ’ям і виснажливими умовами праці. Відбувши 10 років, вони повернулися у Кордишів, 14 березня 1957 року. І тут продовжується історія “сім’ї бандитки ОУН”.
“Начальнику І спецвідділу УВС облвиконкому Тернопільської області капітану Шевердіну. На проживання прибули колишні спецпоселенці Шергей Ф. К., Шергей П. А, Шергей А. Ф., уродженці с. Кордишів. Прошу повідомити, чи дозволяється їм проживати в межах Тернопільської області”.
“Нач. відділу міліції виконкому Шумської райради депутатів трудящих капітану т. Ярковому. Повідомляємо, що Шергей Ф. К. і члени його сім’ї звільнені зі спецпоселення на підставі Постанови Ради Міністрів від 15 травня 1956 року без повернення конфіскованого при висилці майна. Відповідно до вказаної постанови обмеження в проживанні не передбачено”.
“Заява. Прошу Міністрів Внутрішніх справ Союзу РСР розібрати мою заяву. Я, Шергей Ананій, із батьком і матір’ю в 1947 р. був висланий в Кемеровську обл., Топнінський район, колгосп ім. Молотова. У колгоспі працював трактористом і отримав інвалідність — перебита мені права рука. За наказом ми були звільнені і відпущені на батьківщину. Приїхали на батьківщину 8 лютого 1957 р. Я написав у колгосп заяву, щоб дали мені лісу або колишню нашу хату. Колгоспні загальні збори вирішили повернути мені хату, так як вона їм не придатна, розвалюється. Але ми б її підправили і якнебудь сіли б. Та голова райвиконкому Барчишин визвав мене і сказав: “Хату не маємо права віддати, а лісу у нас немає”. Я спитав: “А де жити?” “Де хочеш”. У мене сім’я складається із семи осіб: двоє старих батьків, троє дітей, я і дружина. Я сказав, щоб дали мені рішення райвиконкому, що відмовляють, а він не дає. Я вважаю, що був ще малолітнім, не винний ні в чому. Прошу розглянути мою заяву. До цього Шергей А. Ф. 18. VI.1957 р.”
“01.VIІ.1957 р. Шергею А. Ф. Ви звільнені із спецпоселення без повернення конфіскованого при висилці майна, про що було об’явлено під розписку 27.10.56 р.”
Ганна Шергей була звільнена з Норильського ув’язнення 1955 року. Батьки ще перебували на спецпоселенні в Кемеровській області. І вона написала заяву з проханням відбувати заслання поруч з батьками, з якими не бачилися 10 років.
“13 липня 1955 р., начальнику управління Норильського табору полковнику Павлючеку, начальнику УМВС Кемеровської області полковнику Григорьєву. Із ув’язнення 13 листопада 1955 р. звільняється особливо небезпечний злочинець Шергей Г. Ф., уродженка Шумського району, засуджена ВТ військ МВС Тернопільської обл. 15 травня 1946 р. за участь в контрреволюційній банді ОУН до 10 років ув’язнення. Просимо етапувати в розпорядження УМВС Кемеровської області для направлення в заслання на поселення по місцю поселення батька і матері. Про прибуття Шергей Г. Ф. до місця заслання просимо підтвердити, представивши облікову карточку”.
“27.IV.55. Начальнику 4го спецвідділу МВС СРСР полковнику Новікову, Москва. Просимо видати наряд на завершуючу термін покарання ув’язнену Норильського ВТТ МВС Шергей Ганну Флорівну, уродженку с. Кордишів, українку. Стан здоров’я: здорова. До числа особливо небезпечних державних злочинців віднесена рішенням центральної комісії Норильлага МВС від 10. ХІ48 р. За станом здоров’я до подальшого проживання в умовах Заполяр’я придатна”.
Ганна відбуде заслання, вийде заміж за Степана Пацолу, народить сина Степана і повернеться в Кордишів.
“На підставі Закону УРСР “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 р., мене реабілітовано. Тепер я звертаюсь до вас з просьбою реабілітувати моїх батьків: Шергей Ф. К., 1883 р. н., помер 1960 р.; Шергей Є. А., 1889 р. н., померла 1971 р. У 1947 р. під час вивезення моїх батьків у Сибір, до колгоспу було забрано: хату, клуню, хлів, погріб, 2 коней, 2 корови, телицю, 10 овець, кури, гуси, індики тощо. З повагою до вас Ганна Флорівна. 01.02.1996”.
“5 березня 1996 р. Співробітник відділу УВС Тернопільської області Мельник, розглянувши на підставі заяви гр. Пацоли (Шергей) Г. Ф. матеріали архівної справи № 2504 на сім’ю Шергей, встановив, що постановою позасудових органів 23 жовтня 1947 року з місця проживання Шергей Ф. К. і Шергей Є. А. були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна. На спецпоселенні в Кемеровську під наглядом спецкомендатури знаходились до 27.10.1956. Беручи до уваги, що ніхто з вищевказаних осіб засуджений не був, а мало місце їх адміністративне виселення, проведене позасудовими органами, дії яких Законом України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” визнані незаконними, керуючись ст. 3 вказаного Закону, – вважаю виселення у 1947 році Шергей Ф. К., Шергей Є. А. і конфіскацію майна незаконними, а їх реабілітованими”.
Найбільше саме про неї шкодую, що не записала спогадів, бо пані Ганна завжди готова була розповідати і розповідала. Коли заходила до нас до хати, завжди зачиняла за собою двері на защіпку. З уривків її розповідей я запам’ятала, що “носила грипси Баняку, до Биковець”… Розповідала, що на допитах слідчі намотували косу собі на руку і пускали дівчат так, що “летиш через усю кімнату до стіни”. Відливали водою… Про відбування казала, що морози були такі страшні, що не могла ніколи зігрітися. Бушлати (чи фуфайки) і теплі штани на роботах обмерзали, після роботи встигали тільки розмерзнутися, але не висихали. Одягали мокрі, і на холоді вони знову замерзали. Казала, що мріяла про одне: наїстися хліба… Казала, що в камерах, де вони сиділи під час слідства, бігали страшні пацюки. Розповідала, які сильні люди сиділи разом з нею: “патріоти, Ванька, такі, що не передати”… Завжди піднесено говорила про Україну і вірила в самостійність, коли навіть натякати на це було небезпечно. Дочекалася незалежності і раділа: “Хто думав, що дочекаюся, але таки доконало їх, доконало” (Г. Д.).

У публікації використані матеріали архівних справ:
Архів УСБУ в Тернопільській області.  Ф.7(Р).  Спр.12105П.  151 арк.
Архів УМВС України в Тернопільській області.  Ф.47.  Спр.2504.  98 арк.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment