Драматурги пишуть історію

У Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса відбулася презентація першої антології сучасної історичної української драми “Часо&Простір”. Книга охоплює новітню історичну драму з прадавньої минувшини до ХХ століття, презентуючи розмаїття жанрів і форм.

Антологія складається з чотирьох розділів: “Прадавня історія. Міфопростір”, “Давня історія. Козаччина”, “Нова історія. Війни”, “Новітня історія. На межі”. Книжка побачила світ у видавництві “Саміткнига”. Автори антології: Анна Багряна, Ярослав Верещак, Олександр Вітер, Олександр Гаврош, Богдан Жолдак, Надія Марчук, Олег МиколайчукНизовець, Неда Неждана, Анатолій Покришень, Ігор Юзюк. Упорядник – Надія Мірошниченко.
– Антологія “Часо&Простір” є проєктом Центру Курбаса і підтримана департаментом суспільних комунікацій КМДА. Це вже наш третій проєкт у цій програмі. У найближчих країнах Європи немає такої кількості антологій драми у різних форматах і напрямках, як в Україні, – розповіла Неда Неждана. – До цього вже відбулися чотири презентації у різних містах країни та одна у столиці. Отож, сьогодні маємо шосту презентацію “Часо&Простору”.
У карколомний час, який Україна переживає сьогодні, збільшується інтерес до історичної літератури, зокрема, до історичної драми. Маємо очиститися від бруду брехні, розгледіти наші проблеми й помилки. З одного боку для того, щоб не повторювати цих помилок, а з іншого – щоб провести паралелі із сучасністю. Про що б не писали драматурги, скільки б віків не минуло від подій, вони пишуть про сучасне і про майбутнє.
Розмірковували над тим, чи представити в антології лише Україну чи зробити ширше коло, охопити інші території. Зрозуміли, що потрібен розширений погляд. Адже, приміром, хоча Шекспір і писав про Данію, але насправді Гамлет є англійським героєм. Можемо писати про античність, середньовіччя, давні часи, але все одно це буде пов’язано з нами, нашим поглядом, з іншого боку, такий підхід дає універсальність.
Говоримо не тільки про минуле і теперішнє, а й про майбутнє. Представлені драми – це не лише діагноз, а й прогноз…
Також пані Неда розповіла про дві свої п’єси, шо були включені до антології. У драмі “Час чорного сонця” використано конкретний факт сонячного затемнення, а все інше авторська вигадка. Події відбуваються у середньовічній Італії: мандрівному актору “сірий кардинал” пропонує стати королем, а що з цього вийшло, глядачі дізнаються, провівши паралелі з Україною. Твір писався до останніх виборів президента в Україні, а потім авторка стала спостерігати, як здійснюється написане… Після відвідин Волині зрозуміла, що вистави за цією п’єсою можна грати в замках.
Друга п’єса – рокопера “Повернення в ніколи”, написана за мотивами повісті Миколи Гоголя “Тарас Бульба”. До цього твору драматургиня додала багато свого. П’єса феміністична – авторка спробувала поглянути на події з жіночої точки зору. Неду Неждану цікавило питання, чому козаки, які були одними з найпотужніших воїнів, яких наймали по всій Європі, програли свою державу. На її переконання, фатальна любов до ворога і ненависть до ближніх – це страшна небезпечна правда, яку нам треба осмислити для того, щоб рухатися вперед. П’єса має сценічну історію, музику до неї написав Іван Небесний.
Олег МиколайчукНизовець розповів про свою п’єсу “Амазономахія”. На його думку, актуальність вистави полягає в тому, що сучасне людство переживає таку саму кризу патріархату, як і в часи наприкінці матріархату.
До написання ще однієї п’єси – “Алхімія Карла ХІІ” Олега МиколайчукаНизовця спонукав фільм Юрія Іллєнка “Молитва за гетьмана Мазепу”. Зацікавився цією тематикою, почав вивчати події, життя самого Мазепи. П’єса має два варіанти. В одному 25 дійових осіб, а в іншому – 4, може гратися на камерній сцені. Твір побудовано двома лініями. Перша – як Карл ХІІ по життю йшов до зустрічі з Мазепою, а друга – як Мазепа до зустрічі з Карлом ХІІ. Після Полтавської битви були втрачені дві потужні європейські держави, які могли стати ядром майбутньої Європи, але історія пішла іншим шляхом…
– Історична драма – базова річ для драматургії, – переконаний Олександр Вітер, автор “Яблука Помони”, притчі про Майдан, яка писалася диптихом з реалістичною драмою “Лабіринт” відразу після Революції Гідності. – А п’єси, які пережили віки, часто писалися про історичні події, починаючи від Софокла, Еврипіда, Шекспіра до Лесі Українки. Дуже важливим є пошук історичних паралелей. Історія нас вчить тому, що немає нічого нового. Змінюються обставини, одяг, музика, а люди – ні. Коли ми говоримо про якісь серйозні речі, то неважливо, мова йде про людину, яка зараз проходить вулицею чи стародавніх римлян, або греків. Через історію ми намагаємося зрозуміти себе.
– Свою п’єсу “Гойдалка, або Є в ангелів від лукавого” я написала 15 років тому, – зазначила Анна Багряна. – Її важко назвати історичною. Прагнула показати жіночу долю на тлі історичних обставин. Коли працювала на радіо, записала на диктофон розповідь мами моєї хрещеної з села Борова Фастівського району, що на Київщині. Цю жінку репресували за те, що була коханою і матір’ю борців за незалежність України, зокрема в арміях УНР і УПА. Історія мене дуже вразила, вирішила, що вона не може просто так зникнути. Частково використала її у своїй творчості. Намагалася показати долю жінки, якій не байдужа доля своєї Вітчизни…

Матеріали підготував
Едуард ОВЧАРЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment