Дитячі відкриття для дорослих

Надія КИР’ЯН,
письменниця

У дев’ятому класі я потрапила на семінар поетів-початківців, які у 1960-х роках щороку проводив Кабінет молодого автора при СПУ. Дуже активно тоді підтримував молодих письменник, перекладач, критик Володимир Якович П’янов. У Київському будинку письменників перед нами виступали тодішні класики, що на нас, школярів, справило незабутнє враження. Важливо, що творча молодь збиралася з різних куточків України, ми знайомилися одне з одним, обговорювали твори власні та своїх нових товаришів. Багато учасників тодішніх семінарів стали моїми однокурсниками в Київському університеті, найкращими друзями на все життя, а згодом – видавцями, журналістами, письменниками, учителями української мови та літератури.
Надзвичайно вразила мене тоді поезія Ніни Гнатюк (Вінниччина), Наталки Нікуліної (Дніпропетровщина), Валентини Отрощенко (Київщина), Григорія Кошкалди (Полтавщина), Ярослави Павличко (Львівщина), Петра Марусика (Івано-Франківщина), Михайла Саченка та Світлани Жолоб (Черкащина) та багатьох інших.
Подібну добру справу (поетичні конкурси для школярів) організовує та проводить впродовж багатьох років Тетяна Петровська, поетеса, членкиня НСПУ, кандидат педагогічних наук, директорка Центру допрофесійної підготовки та обдарованої учнівської молоді Інституту розвитку освіти Національного авіаційного університету. Ще заступником директора з навчально-виховної роботи Софіївсько-Борщагівської школи на Київщині (2004) провела перший такий районний конкурс “Зерна доброти”, далі він став обласним (2011), а потім – загальноукраїнським (2018–2019 рр. при Товаристві “Знання” України). Останні два роки при НАУ Всеукраїнський поетичний конкурс отримав назву “Білий голуб”.
Членами журі конкурсу були відомі письменники, журналісти, лавреати літературних премій, викладачі ЗВО: Василь Василашко, Василь Клічак, Ольга Довгоп’ят, Вікторія Осташ, Анатолій Ткаченко, Василь Нєволов, Леся Хоменко-Семенова, Григорій Іваненко та інші професійні літератори.
Василь Василашко, голова журі Всеукраїнського поетичного конкурсу “Білий голуб”, відомий письменник, заслужений журналіст України наголосив: “Провідна тема творів учнів – поетичні акценти на вузлових моментах героїчної історії України з прив’язкою до рідного краю, місць подій… Поезії учасників конкурсу – про природу, про пори року, про рідну Україну, своє місце в цьому світі, мрії про щастя і надії на мирне небо, про шляхи досягнення успіху на прикладі Героїв України, відомих співвітчизників, улюблених родичів.
Усі переможці та відзначені учасники конкурсу заслуговують похвали за творчість та побажання яскравих успіхів при написанні нових творів”.
Нещодавно завершився літературно-мистецьким святом цьогорічний поетичний конкурс “Білий голуб”, організований Тетяною Петровською та її колегами з Інституту розвитку освіти Національного авіаційного університету. І хоча через несприятливі обставини (коронавірус) підсумки було проведено онлайн, що не зовсім заміняє живе спілкування, школярі та їхні керівники були задоволені. Багато дітей відзначено почесними дипломами за перші місця, спеціальними призами. З творів переможців та призерів, як і в минулі роки, укладено поетичний збірник, який розміщено в інтернеті.
З цією подією учасників конкурсу привітав Максим Луцький, ректор НАУ, доктор технічних наук, професор. Він наголосив на важливості проведення таких заходів: “Від Національного авіаційного університету сердечно вітаю вас із виходом нового альманаху юних літераторів “Білий голуб”, який об’єднав учнів, студентів, учителів, викладачів та батьків!
Альманах допомагає нам зазирнути в глибину образного слова, відкриває красу світу, розповідає про важливі події у житті українського народу та додає віри у майбутнє.
Із вдячністю відзначаємо членів журі, організаторів, учителів, викладачів та керівників гуртків, які сприяли проведенню Всеукраїнського поетичного конкурсу “Білий голуб”.
Керівники літературних гуртків, серед яких талановиті педагоги, просвітяни, письменники Марія Людкевич (Львів), Ніна Горик та Олена Пашук (Луцьк), Марія Морозенко та Ольга Соломонюк (Київ), Володимир Дідківський (Біла Церква), Тетяна Царенко (Узин), Фаїна Прус (Київщина) та інші щиро радіють успіхам своїх вихованців, які одержали нагороди: дипломи, призи і мали можливість прочитати власні твори ровесникам, також висловили вдячність організаторам.
Найбільше подарункових книжок за останні роки для переможців (1-3 місця) та відзначених учасників конкурсу, які вирізняються образним сприйняттям світу, надійшло від Юлії Бережко-Камінської (НСПУ), Володимира Бубиря, незабутнього Анатолія Гая (Київська обласна письменницька організація НСПУ), Івана Кокуци (журналіст і письменник), Маргарити Надутенко (Загальноукраїнський центр словникарства).
У нагородженні переможців у різні роки брали участь: Раїса Недашківська, народна артистка України; Дмитро Білоус, Микола Сом, Василь Фольварочний, Валентина Козак, Богдана Гайворонська, Людмила Паниченко, Валентин Лямічев, Ігор Годенков, Наталія Бондарчук – письменники; Іван Ющук, письменник і науковець; Григорій Семенюк, науковець; Василь Кушерець, голова правління Всеукраїнського Товариства “Знання” України; Микола Нестерчук, секретар Всеукраїнського Товариства “Просвіта”; Валерій Франчук, художник; Валентина Донець, Любов Завіщана, просвітяни; Тетяна Димань, Ганна Півньова, – композиторки; Тетяна Кондратенко, журналістка, та інші.
Галина Лазарєва, заслужений працівник освіти України, директорка Інституту розвитку освіти НАУ побажала юним літераторам натхнення, успіхів та нових здобутків і відкриттів. “Хай “Білий голуб” вільно літає і допомагає вам у житті, щоб бути впевненими у завтрашньому дні. Хай ваша творчість щоденно розквітає та буде осяяна світлом добра і любов’ю”.
Окрасою літературно-мистецького свята стали музичні відеовиступи Борщагівської мистецької школи Бучанського району Київської області (директор М. О. Лук’яненко): Софії Шайхулліної і викладача Ірини Левченко (виконання на бандурі), Євдокії Капелюхи – лавреата обласних та Всеукраїнських конкурсів та Владислава Федорчука, лавреата міжнародних та Всеукраїнських конкурсів, вихованця дитячого хору “Сходинки” Софіївсько-Борщагівського НВК (керівниця Ірина Якубовська, заслужений працівник культури України). Під час відеоконференції прозвучала пісня “Білий голуб” у виконанні Віктора Кавуна, заслуженого артиста України (сл. Т. Петровської, муз. Ю. Васильківського).
Зустріч відбулась у теплій, дружній і творчій атмосфері.
Враження учасників конкурсу підсумувала Ольга Лабага, вчителька, керівник гуртка “Мистецтво слова” Білоцерківської спеціалізованої природничо-математичної школи І-ІІІ ступенів № 16 ім. М. О. Кириленка Білоцерківської міської ради Київської області: “Висловлюємо глибоку вдячність за організацію та проведення феєричного поетичного дійства, яке на крилах “Білого голуба” щороку підіймає наших вихованців до нових висот, відкриває їм яскраві горизонти для творчості та виводить на нові орбіти щирі поетичні думки юних дописувачів”.
До слова, усі дитячі твори позитивні, у них звучить щира любов до рідного краю, мами, тата, навколишнього середовища тощо. А часом такі собі дитячі роздуми про котиків, зайчиків тощо виявляються зовсім не дитячими. Наприклад, вірш п’ятикласниці Єсенії Ковальової з Остерської ЗОШ Чернігівської області “Бережіть життя” закінчується справжньою трагедією: у щасливе життя родини зайців “біля лісу серед трав” вривається стихія пожежі: Так загинула родина Серед полум’я і диму. Шкода всіх: зайців, дерева, І пташок, і синє небо. Тож прошу вас, люди, браття: В лісі не паліть багаття! А шестикласниці Марії Бухтіяровій, нині харків’янці, хоч і подобається Харків, однак невгамовний вітерець приносить голос рідного міста, який кличе її додому: “Повертайся! Сумую. Донецьк”. А учениця 8 класу з Обухова на Київщині Аріна Верхова робить відкриття, що найвище і найдорожче звання – “хороша людина”. А щоб його отримати, навіть конкурс не потрібний: Даруй, твори, підтримуй і світи, Роби від серця те, на що ти здібний.
Іще багато цікавого і повчального і в змісті, і у формі викладу можна знайти у дитячих творах. Пропонуємо добірку вір­шів, вони того варті.
Божий дар
Тримаю в руках Божий дар – колоски!
В них зерна добра, що зростали віки,
Історія роду і подих життя,
Минуле народу, його майбуття!
З прадавніх віків всі шанують колосся,
Дівчата вплітають його у волосся.
А хлібні лани – ти побачиш здаля,
Бо ними прибралася наша земля.
У кожному колосі – зерна рядками.
В одному – впізнала я посмішку мами,
А в другому – братика і татуся,
В ряснім колосочку – родина уся!
У третьому бачу – всміхаються друзі,
І квіти, що килим зіткали у лузі.
В четвертому – мудрі мої вчителі,
У п’ятому – серце моєї землі.
А там – колосків тих розкішне роздолля!
В них кожна зернина – то слава і воля,
Свобода та єдність, омріяний мир
І мудрий керманич – народ-богатир!
Я кожну зернину вустами цілую,
Бо хліб — це життя, і його я ціную.
Нехай процвітає ще довгі літа
Соборна земля – Україна свята!

Аліна Говорун,
учениця 6 класу Білоцерківської спеціалізованої природничо-математичної школи І-ІІІ ступенів № 16
ім. М. О. Кириленка

Хороша людина
Хороша людина схожа на сонце,
Що в негоду пробивається крізь хмари.
Хороша людина, немов промінь світла,
Із нею не пов’язані плітки й чвари.

Хороша людина непомітна у натовпі,
Не дістає щоранку з полиці німб.
Вона з тобою в одному окопі,
Розділить останні ковток і хліб.

Хороша людина не встановлює ціну
На свої слова, справи і вчинки.
Вона не завдасть удар у спину
І чесно вкаже на помилки.

Хороша людина дається нам долею,
Незважаючи на тягар людських гріхів,
Вона для нас є щитом, ангелом,
парасолею
На поворотах і перетині шляхів.

Такою людиною можеш бути й ти,
На цю посаду конкурс не потрібний.
Даруй, твори, підтримуй і світи,
Роби від серця те, на що ти здібний.

Аріна Верхова,
учениця 8 класу, Обухівського академічного ліцею ім. А. Малишка

Коли зустрічаєш янгола
Коли зустрічаєш янгола – в метро,
на вокзалі, у сквері,
Сузір’я униз не падають і небо
по швах не тріщить.
Не стукне у грудях тривога
в розчинені широко двері,
І вітер, смертельно стомлений,
під крильми не задзижчить.

Піском час продовжить тікати,
як завжди, вперед, без упину,
І навіть на тому березі не згасне
старий ліхтар,
Не вдарить весна у серце палким
ароматом жасмину,
Такою ж залишиться вулиця,
школа, алея, бульвар.
Коли ти зустрінеш янгола,
то й не помітиш різницю –
Звичайний собі перехожий, такий,
як усі навкруг.
В руці – парасолька і сумка, у іншій –
пакети з суницею,
Ніхто йому не вклоняється,
не прагне торкнутися рук.

Та ти розумієш, як це, без золота
диво творити,
Без крил за спиною із платини,
меча і чарівних сил,
І байдуже, що позаду тебе
не виростуть сталактити,
І байдуже, що за бажанням не стане
враз хлібом пил.

На фронті стояти зимою,
коли холод ляскає гучно.
Бабусі віддати місце в автобусі,
ніхто ще ж не втратив ніг.
Тепліша, ніж полум’я, усмішка
потрапить у серце влучно,
І бідним ніхто не стане,
купивши безхатьку хліб.

Не світ рятуй від темного,
а сам переходь до світлого,
Адже твоє серце – скарбничка,
не став же на ньому тавро.
І янгол, що йшов по вулиці,
раптово впізнає рідного,
Спіймавши твій теплий погляд
у сквері, вокзалі, метро.

Дарина Удовенко,
учениця Білоцерківської спеціалізованої природничо-математичної школи І–ІІІ ступенів № 16 імені М. О. Кириленка

Одяг мови
В одяг від “Кутюр” вдяглася мова,
Взула брендові кросівки “Найк”.
І парфумами, не мовивши і слова,
Уквітчалась стильно. Просто лайк!

Сіла в “Мерс”, поїхала на паті,
Настрій мала “кльовий” і “крутий”!
Хоче “потусити” серед знаті,
Розглядає перстень золотий.

Смакувала там мохіто й суші,
Слухаючи рок і джаз вночі.
Виставляла селфі у Фейсбуці,
Твітера отримавши ключі…

…Раптом вишиванка промайнула!
Мову “за живе” вона взяла.
Рідне і святе душа збагнула…
Українська мова розцвіла!

Як же часто ми вдягаєм мову
Нашу, українську… у чуже…
Барвінкову, рідну, кольорову
Хай її Господь нам береже!

Іван Чиж,
вихованець гуртка “Українська література. МАН” КЗ “Броварський районний центр дитячої та юнацької творчості”

Розбита ваза
Розбита твоя ваза,
розірвані нитки долі.
Зруйнована життя база,
немає відчуття волі.

Соромишся кого? Себе.
Закриваєшся стіною,
а серце щось шкребе,
здаєшся, падаєш німою.

Закриваєш на це очі,
стискаєш міцно губи
мучать думки щоночі,
довгі, нудні, як труби.
Розлетілась твоя ваза,
шматками розкиданий світ.
Засіла у серці образа,
тверда і холодна, мов лід.

На вітрі стоїш самотня,
навколо сивий туман.
Звідкись летить чорна сотня, –
випустив духів обман.

Не забудеш ніколи зла,
ні хто зробив його й коли.
Накриє байдужа імла
дорослі дитячі думки.

Анна Кравченко,
вихованка літературної студії “Джерельце” Львівського міського координаційно-методичного центру “Галицьке юнацтво”, учениця 8 класу Ліцею № 51
ім. І. Франка

Моє село
Я народився в славному селі,
Таке одне із тисяч в Україні.
Воно колись Міхновського дало,
Щоб той промовив світу: “Ми – єдині!”
Тут жив Маркевич, звідси Колодуб –
Відомий композитор України.
Тарас Шевченко тут не раз бував.
І я щодня ходжу стежками тими,
Стежками, по яких ходив Кобзар.
Сповідую його ідеї нині.
Я гордий тим, що народився у селі,
Яке одне із тисяч в Україні!

Олег Цимбал,
учень 8 класу Турівського
НВК “Загальноосвітня школа
І–ІІ ступенів – дитячий садок”
Броварського району,
Київської області

Мій край
Південний теплий вітерець
Різнотрав’ям зі сходу дихне
Спогад дитинства мені
Він із собою несе.
Краю поранений мій,
Серце тобою тривожу
Вічність не бачились ми,
Та забути тебе не можу.
Голос рідного міста мені
Невгамовний приніс вітерець.
Я почула, він тихо сказав:
“Повертайся.
Сумую.
Донецьк”.

Марія Бухтіярова,
учениця 6 класу Харківської гімназії № 23
Спогади про найцінніше
Опале листя, незважаючи
на яскравий колір,
Часто навіює сум.
Розквітлі проліски символізують
відродження.
Форма, колір, запах – часто не важливі.
А що навіюють вам зимові кристалічні
крижинки?
Радість?! Спокій?! Холод?! Спогади?!
У кожного асоціації свої.
Для когось вони символізують Радість,
Від якої Спокійно на душі,
Іншого – вони обпікають Холодом,
Від якого стає Тепло на серці!
Але кожного з нас
Вони повертають у Дитинство,
Яке завжди стоїть у першому ряду
Довгого терміналу під назвою
“Спогади”.

Вікторія Француз,
учениця 10 класу Опорного закладу – Остерської загальноосвітньої школи
І–ІІІ ступенів ім. Ю. Збанацького
Чернігівської області

Як ви пишете вірші?
Як ви пишете вірші?
На комп’ютері, б’ючи клавіатуру,
А може, на шматочку білого паперу,
Боячись, чи місця хватить вам?
Як ви пишете вірші?
Чітко підбираючи слова і звуки,
Повертаючи риму у кінці,
Чи, може, у вільному танці кружляєте?
Як ви пишете вірші?
Легко, недбало, отримуючи задоволення,
Чи зі сльозами на очах,
Усю злість на папері залишаючи,
Рядками душу вколовши?
Як ви пишете вірші?
На продаж?
Оптом старі і вроздріб новіші?
Чи, може, для себе, в тумбу поклавши
Й на замок серце закривши?
Як ви пишете вірші?

Анастасія Гуменюк,
учениця 9 класу Академічного ліцею № 4, м.  Обухів

Бережіть життя
Біля лісу серед трав
Зайчик хатку збудував.
Жив собі, травичку хрумав,
Одружитися надумав.

Народилися малята –
Довговухенькі зайчата.
Час минає дуже швидко.
Підросли в родині дітки…
Раптом … Що це? Дим! Задуха!
Зайці нагострили вуха.
Скрізь вогонь і все палає,
Всі, хто можуть, всі тікають…

Так загинула родина
Серед полум’я і диму.
Шкода все: зайців, дерева,
І пташок, і синє небо.

Тож прошу вас, люди, браття:
В лісі не паліть багаття!

Єсенія Ковальова,
учениця 5 класу Остерської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Ю. Збанацького
Чернігівської області

Музика моєї свободи
Саме час послухати джаз…
Музику моєї свободи.
Він звучатиме тільки для нас –
Двох вільних птахів земної породи.

Дощ вимивав потаємні кутки,
Надійно сховані від бруду й холоду.
У нас різні правила, спільні думки…
Душа не помре від спраги й голоду.

Вікторія Арчибасова,
студентка III курсу музичного відділення Комунального закладу вищої освіти “Луцький педагогічний коледж”

Дорослі і діти
От шкода, що дорослі – не діти:
Вже не вміють так сонцю радіти,
Не помітять у небі веселку,
Не поділять із другом цукерку.

Як дорослим усе пояснити,
Що у мирі усі мають жити.
Хочуть діти в родині зростати
І нічого про “Гради” не знати.

Діти мають так їм сказати:
“Ви – усі чиїсь мами і тата,
Сонця вистачить людям у світі,
Тож даваймо у мирі всі жити!”

Злата Бреус,
учениця 9 класу Опорного закладу
освіти “Миронівський академічний
ліцей № 3”

Роздуми
Рими стали важкі, як залізо,
І не чисте, а так собі, сплав,
Що не слово, то вічна реприза,
Ну чого ж я іще не сказав?
Я боюсь не мистецтва – халтури,
Я боюсь дієслівних рим.
Я – відбиток, я – власна гравюра
І, здається, стаю не тим
Мрійним хлопцем, що був раніше,
Серед форми гублю свій хист,
Хоч перо механічно пише,
Але вірші мізерні на зріст.
Я загруз, безнатхненний, в болоті,
Мучусь в ньому, як загнаний звір.
Часом думаю: може, годі
Марнувати отак папір?
Може, аркуші будуть пустими?
Бо тривожить лише одне:
Що від мене лишаться рими,
А в тих римах не стане мене.

Ілля Харламов,
студент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment