Пластичний світ кіно Майї Симашкевич

У Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України відкрито ювілейну ретроспективну виставку “Пластичний кіносвіт Майї Симашкевич”, що демонструє найповнішу на сьогодні кінографічну колекцію в Україні унікальних архівних матеріалів: ескізи, рукописи, креслення, фото, пов’язані з історією українського кіномистецтва 19291941 років, частково з історією творчої діяльності МО “Березіль” Леся Курбаса періоду 1923–1928 років та історією музичнодраматичного театру імені Івана Франка у місті Станіславі (тепер ІваноФранківськ) у перші роки по завершенню Другої світової війни.

У межах виставки демонструються фільми модерної художниціпостановниці Майї Симашкевич, які відкрили світові Україну і вплинули на розвиток світового кінематографа, всесвітньовідомі фільми, створені у співдружності з режисераминоваторами.
Авторка ідеї та кураторка виставки – Галина Процев’ят, завідувачка відділу історії кіно. Допомагав у художньому оформленні виставки живописець, художник театру і кіно, член НСХУ та НСТДУ Ігор Білецький.
У межах виставкового проєкту Галина Процев’ят запросила на кураторську екскурсію, під час якої розповіла про унікальну кінографіку та сценографію Майї Симашкевич 1920х1940х років. Пропонуємо увазі читачів ще деякі тези, озвучені пані Галиною під час екскурсії:
“Видатна художницямодерністка Майя Симашкевич зробила вагомий внесок у пластичний український кіносвіт і сценографію. Це перша жінкахудожниця “з гніздов’я Курбаса” (І. Драч), ім’я якої з’явилося на театральних та кіноафішах.
Запланована 5 років тому виставка “Пластичний кіносвіт Майї Симашкевич” сьогодні відкриває цикл заходів напередодні 100річчя Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, який був заснований у 1923 році з ініціативи Леся Курбаса. Саме цього року Майя Симашкевич, учениця професора В. Меллера, приходить працювати до мистецького об’єднання “Березіль”.
Як згадувала сама Майя Миколаївна у своїй автобіографії, після відкриття Української Академії Мистецтв (18.12.1917) вирішила туди вступити, аби “займатися улюбленою справою”. Після успішного складання екзаменів її беруть до майстерні Федора Кричевського. Після відкриття театральнодекоративного факультету вона продовжує працювати і навчатися у майстерні Вадима Меллера, який був носієм модернового експресіонізму. На виставці представлено диплом Мюнхенської образотворчої академії мистецтв (1909–1910) В. Меллера.
В. Меллер був головним художникомпоставником у МО “Березіль”, куди залучав на практику своїх студентів, про що розповідається у представлених на виставці рукописах М. Симашкевич. При “Березолі” була створена макетна майстерня на чолі з В. Меллером, де М. Симашкевич, В. Шкляєв та інші, окрім створення декорацій до всіх постановок В. Меллера, отримували індивідуальні художні завдання, зокрема, створення ескізів костюмів, афіші. На виставці представлені тогочасні роботи Майї Симашкевич.
У 1926 році “Березіль” переїздить до Харкова, перетвореного на столицю Радянської України. Тут М. Симашкевич продовжує розпочату в Києві співпрацю з режисеромноватором Ф. Лопатинським. 1928 року вони здійснюють постановку історичного фільму “Сава Чалий” за Іваном КарпенкомКарим. Представлені на виставці два ескізи до “Сави Чалого” виконані в модерноекспресивній манері, стилістично близькі до ескізів знятої пізніше “Коліївщини” (1933) І. Кавалерідзе.
За спогадами Майї Миколаївни, після прем’єри “Сави Чалого” вони поїхали працювати на Одеську кінофабрику. За словами Ф. Лопатинського, “творити українське кіно”. Тут зняли дві стрічки: фільм “Суддя Рейтанеску” (1929), в основу лібрето фільму покладено деякі біографічні епізоди з життя режисера Ф. Лопатинського, та історикобіографічну картину “Кармелюк” (1931) з С. Шагайдою у ролі Устима Кармелюка та З. Пігулович у ролі Олени. (На жаль, матеріали про створення цих стрічок у музеї не збереглися, але на виставці доступний перегляд фільму про героя Устима Кармелюка).
У 1932 році Іван Кавалерідзе запрошує Майю Симашкевич для створення історичної кіноепопеї “Коліївщина”. Разом з режисером і оператором М. Топчієм вона створює пластичний світ Шевченкових “Гайдамаків”. Картина вражає новими формами виразності й екранної образності. У страшні часи Голодомору митці допомагали своєму народові зберегти історичну пам’ять.
Після виходу на екран “Коліївщини” Іван Кавалерідзе залучає художницю до постановки першої звукової кіноопери “Наталка Полтавка” (1936) І. Котляревського. Цей фільм з’явився на екранах у розпал сталінського терору і української денаціоналізації.
У 1938 році режисер Георгій Тасин знімає фільм “Кармелюк” за В. Суходольським. Він відверто використовує деякі режисерські рішення Ф. Лопатинського із забороненого “Кармелюка” (1931). Фільм оформлювали художницяпостановниця Майя Симашкевич разом із художникомконсультантом стрічки Василем Кричевським. Дуже цінними для історії українського кіно є збережені і передані МТМК України ескізи костюмів до фільму “Кармелюк”, створені Майєю Симашкевич і завізовані автографом славетного Василя Кричевського. Вони досить точно відповідають історичній епосі. По суті художники працювали не лише над створенням костюмів, а й над створенням образів історичної картини.
Згодом вона бере участь у створенні першої кольоровозвукової картини, яка вийшла на екрани – “Майська ніч” за М. Гоголем, зрежисованої М. Станковичем (1940). (Збереглися раритетні 4 ескізи до цього фільму). Паралельно йшла спільна творча робота ще з одним режисеромноватором Ігорем Савченком над створенням фільму “Вершники” (1939) за Ю. Яновським. Фото робочого моменту і два збережені ескізи експонуються.
У 1940 році М. Симашкевич разом з режисером І. Ігнатовичем розпочали роботу над створенням художньої картини “Борислав сміється” за І. Франком. Зйомки фільму перервала Друга світова війна. Єдиний збережений кадр фільму представлений на виставці. Вцілілі тогочасні ескізи і деякі відновлені художницею у 1950х роках вперше представлено аудиторії.
У 1945 році Майю Симашкевич призначають головною художницею новоствореного музичнодраматичного театру імені І. Франка у Станіславі (нині ІваноФранківськ), де вона ставить “Назара Стодолю” Т. Шевченка. Ескізи декорацій і костюмів до вистави також можна побачити на виставці.
З 1946го художниця працює тільки в театрі. Вочевидь, мріяла повернутися до роботи в історичному кіно. Свідчення цьому – численні ескізи до різних історичних епох, деякі представлені на виставці”.

Сторінку підготував
Едуард ОВЧАРЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment