Світлана МАСЛОВСЬКА,
в. о. голови Чернівецької обласної організації ВУТ “Просвіта”
ім. Тараса Шевченка
Наприкінці липня буковинці вшанували пам’ять славного Івана Діброви (Гаврила Васильовича Гордого). То незабутні враження духовного й літературного єднання. У храмі його відчуваєш особливо трепетно. Єдність поколінь, високі моральні начала, гармонія слова й молитви.
Цього разу – у с. Добринівці, куди нас зібрав Іван Діброва. Нас – співорганізаторів дійства: Чернівецьку обласну організацію Національної спілки письменників України, Товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка і територіальну громаду Юрковецької сільради.
Виконувачка обов’язків голови обласної “Просвіти” Світлана Масловська нагадала парафіянам храму, що земляк-добринівчанин, маючи талант літератора, небайдужість до долі селянина-українця, тавро “безбожника”, а насправді – ненависника московських попів-негідників, став стражденним на рідній землі. За чисті струмки-поезії, ліричні, драматичні й сатиричні твори, які ще належить зібрати, можливо, в одну збірку і читати та просвітлюватися…
– Кожне село має свою основу, осердя, – продовжує голова обласної огранізації НСПУ Василь Джуран. – Діброва – ваша, добринівчани, основа. У літературу зазвичай вступають у більш зрілому віці, але, запримітивши довершеність слова Гаврила Гордого, Іван Франко вводить його в літературу. Пробиваючись “білим конем” не лише в освіту, але й у письменництво, не воліє бути ані в житті, ані в прізвищі — Гордим, а бере собі за псевдо “Діброва” – від добриновецьких дібров, а ім’я – у Франка як свого літературного хрестителя. Селянська працелюбність і та ж скромність. Як у Івана Бажанського, котрий підписувався під своїми творами “Мужик”, себто селянин. Діброва писав про все, що тривожить, що болить і що в світі обертається. Не мирився з цісарським приниженням Людини та злиденним життям народу. За що двічі був ув’язнений. Виходив і знову писав. Так було б ще довго-довго, мабуть… Але 36 ще не виповнилося, як отруїли. Не стало великого жертовника, чужа недбалість не дала шансів вижити рукописам. Така незворотність минулого. Але й те, що маємо — мусимо цінувати, очищатися сьогодні, залишити нащадкам.
– Людей, які “дбають не про себе”, – одиниці. Серед них – Іван Діброва. – Так потверджує (і так є) Іван Дерда – народний артист України, професор кафедри музики Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича родом із сусідніх Горошівців. – Воістину, людина закінчується на землі тоді, коли втрачає дух. Але через молитву, високе слово, а слово є Бог, пам’ять людську – може жити вічно. Того заслуговує майстер слова народного Іван Діброва, який через власні страждання своїм словом пробуджував люд на волю, боротьбу, гідність.
Ще один гість – начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Юрковецької громади Ярослав Котик закликав жити з добром і любов’ю в серці, аби нащадки згадували нас щирим словом. Запропонував прихожанам храму – вчителям шкіл громади внести до шкільної програми вивчення життя і творчості особистостей сіл громади і обов’язково вшановувати кожного з них на освітянсько-культурно-просвітницьких заходах.
– Щоб поезія і проза, драматичні твори й публіцистика, переклади й сатира Івана Діброви жили в пам’яті людей, вчили, просвітлювали, несли до людей тепло і правду, варто заохочувати до їх читання. – Мудра промова вчительки Добриновецького НВК Ганни Бутняк, яка готувала учнів школи до нинішнього незвичного, але такого пізнавального зібрання і на знак пам’яті про цю історичну мить-вшанування – виготовила для дітей і гостей шкільні календарики зі світлинами Івана Діброви. Близько півсотні діток стали учасниками цього дійства. Інсценізації творів Діброви, його проза й вірші – ми слухали заворожені талантом і безпосередністю водночас. Чого тільки вартує сцена прощання малого Гаврилка із друзями, коли мама й тато відправляли сина на науку?.. “Для других жити – мати щастя. І я пішов шукати щастя” Чи знайшов його?
Ми ж знайшли. Скарб-спілкування у храмі – про народного велета Слова.
