З нагоди 20-ліття Академії танцю ім. С. Лифаря
Володимир КОРНІЙЧУК,
заслужений журналіст України
Оскільки звітний трьохчастинний концерт розпочався постановкою видатного українського балетмейстера Павла Вірського “Моряки” (муз. Я. Лапінського), то й мені хотілося б в оглядовому екзерсисі звернути увагу насамперед на роботи студентів спеціалізації “народна хореографія” (педагог – заслужений артист України Олександр Нестеров).
За останнє десятиліття цей талановитий викладач виокремився у вельми помітну творчу особистість як педагог зі своїм специфічним хореографічно-концептуальним баченням і характерним стилем подачі нових концертно-постановчих робіт, котрі чітко проглядаються на тлі творчості його колег по Академії танцю, зокрема, таких майстрів-педагогів спеціалізації “народна хореографія”, як заслужений артист України Вадим Сабодаш, заслужений працівник культури України Лариса Гелун й викладачі Наталія Головко і Юлія Бобровник.
Безпосереднім доказом мовленому слугують такі його роботи, як “Монгольська статуетка” С. Гальперіна (хореографія І. Моїсеєва) у виконанні студентки ІV курсу спеціалізації “народна хореографія” Світлани Менчури, яка продемонструвала глядачеві дивовижну і філігранно відшліфовану до тонкощів пластику. Або ж його нова постановочна робота “Пасодоблю” (хореографія О. Крапівіна), чи танцю аргентинських пастухів “Гаучо” (хореографія І. Моїсеєва), де прискіпливого столичного глядача вражають не тільки контрастні народні костюми й запальна ритміка, а й чарівні гірські краєвиди, що нагадують нам Карпати. І все це захопливе дійство супроводжується численними вигуками: “Браво!”.
Такі ж професійні параметри підтверджує і його наступна постановка аргентинського танцю “Маламбо” (у тій же хореографії на народну музику в обробці А. Гуся), яка з перших же акордів полонить глядача екзотичною ритмікою, темпераментною подачею цієї композиції і блискучим технічним виконанням, де кожне окреме соло віртуозно демонструє вишукану техніку і яскравий сценічний артистизм.
Подібну зливу овацій викликав і танець “Закоханий солдат” Е. Канніо (хореографія М. Бежара), де соло мав студент-четвертокурсник Віталій Герасименко, що “прибрав” своїм виконанням усі жанрові ознаки фарсового жарту.
Та найбільшу педагогічну заслугу О. Нестерова слід адресувати його шедевральній постановці “6 танців” В.-А. Моцарта (хореографія І. Кілліана), яка наскрізь пройнята іскристою ексцентрикою та промовистою пантомімою, котрі вельми вражають глядача своєю експресивною пластикою, ритмікою і блискучою технікою виконання. І все це – зауважте! – вирішено у яскравій жартівливо-пародійній формі, яку диктує як вибагливо-екзальтована музика геніального австрійця Вольфганга-Амадея Моцарта, так і саме виконання танців студентами ІV курсу спеціалізації “народна хореографія”. Адже в цій композиції “присутні” і жарт, і клоунада, й ексцентрика, і пародія, і багатомовна пантоміма: увесь цей універсально-жанровий конгломерат і допомагає талановитим виконавцям всебічно відтворити як моцартівську епоху, так і присутній у ній театр “комедії масок” (дель арте).
Окремо хотів би наголосити на тому, що упродовж всього свого п’ятдесятилітного “перебування” як фахового хореографа, у царині музи Терпсіхори я подібної довершеної композиції давно не бачив: у цьому і полягає велика заслуга педагога Олександра Нестерова як оригінального і нестереотипно мислячого хореографа.
Цю ж плеяду витівково-характерних танців продовжила і заслужений працівник культури України Лариса Гелун, котра у своєму новому жартівливому українському танці “Чумандриха” постала перед нами як талановитий балетмейстер і як “автор-пошуківець” народної музики до цієї ж композиції, що вельми прикрасило комедійний танець, котрий в свою чергу викликав у глядачів зливу овацій, як і її дівочий запальний танок “Карічка”.
І кілька слів про фінал незабутнього гала-концерту, який варто розпочати з його ж “прелюдії”. Перед показом завершальної хореографічної картини “Червона калина” П. Вірського на музику І. Іващенка в інтерпретації студентів І–ІV курсів спеціалізації “народна хореографія” роботи викладача Наталії Головко, диктор оголосив наступне: незабаром у Києві має з’явитися бульвар імені видатного українського балетмейстера Павла Вірського, про що віддавна клопочеться керівництво Академії танцю перед Київською міськдержадміністрацією. Отже, остаточне рішення – за депутатами КМДА.
А вже по завершенні концерту на сцену Національної опери України вийшли всі учасники цього величного хореографічного дійства, як і самі педагоги і керівництво Академії танцю ім. С. Лифаря в особі її директора, заслуженого працівника культури України В’ячеслава Коломійця, голови Вченої ради, завідувача кафедри хореографічних і мистецьких дисциплін, заслуженого діяча мистецтв України Андрія Лягущенка і дружини фундатора Академії танцю, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України Юрія Станішевського – Тетяни Швачко, заслуженого діяча мистецтв України, які й вручили студенту Академії танцю Олексію Швидкому іменну стипендію Юрія Станішевського як кращому учню цього престижного освітнього закладу за найвищі показники у навчанні.
Численна столична публіка, стоячи, ще довго не відпускала зі сцени своїми щедрими оплесками улюблених юних митців і їхніх педагогів – відомої в Україні і далеко за її межами Київської муніципальної академії танцю імені Сержа Лифаря.
