«Жіноча справа» Василина Мельничук: “Я не відчувала і не відчуваю за собою провини перед нашою Батьківщиною, перед своїм народом”

Галина ДАЦЮК,
журналістка
Анатолій ЛУКАЩУК,
історик

У березні 1946 року капітан Міхєєв, розглянувши матеріали, що надійшли в Шумський РВ МВС, про “злочинну” діяльність Мельничук Василини Павлівни, 1928 р. н., знайшов, що у квітні 1944 року вона була завербована як зв’язкова УПА на псевдо “Соя”. “Аж до затримання виконувала завдання “бандитів” з передачі грипсів, збирання продуктів для УПА та інші доручення. На підставі викладеного, керуючись статтями 88 і 93 КПК УРСР, постановив на затриману Мельничук порушити кримінальну справу №9385П за ознаками статей 54І “а” і 54ІІ КК УРСР”.
20 березня 1946 року в Шумську співробітник РВ НКВС Ніколаєв, розглянувши матеріал на Мельничук Василину, українку, дівчину, безпартійну, – знайшов, що взимку 1944 року вона була “завербована в банду УПА для роботи по доправленню грипсів в обумовлене місце бандитами УПА. За період роботи Мельничук за дорученням банди УПА відносила грипси з Кордишева в Круголець 8 разів і віддавала їх учасниці банди УПА “Тетяні”. У червнісерпні 1945 року за завданням станичної неодноразово збирала продукти для УПА. Разом з учасницею банди Рижук Ганною вони зібрали серед населення 5 курей і 8 буханок хліба, все це передано бандитам. Вдруге Мельничук зібрала серед населення 5 буханок хліба і особисто передала “бандитам” УПА.
Постановив: Мельничук Василину піддати арешту і обшуку з утриманням у тюрмі”.
20 березня 1946 року у постанові про обрання запобіжного заходу для громадянки Мельничук Василини Ніколаєв знайшов, що вона “підозрюється у злочинах, передбачених статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР, і беручи до уваги, що, перебуваючи на волі, Мельничук може заховатися від слідства і суду та продовжувати свою злочинну діяльність, тому, керуючись статтями 143, 145, 155 КПК УРСР, постановив: запобіжним заходом відносно Мельничук Василини обрати утримання під вартою, про що оголосити заарештованій під розписку”.
Копію постанови було направлено прокурору і передано начальнику тюрми для долучення до особистотюремної справи.
Перед арештом органи НКВС провели певні процедури з уточнення року народження підозрюваної, опису майна, обшуків у присутності пойнятих тощо.
3 березня 1946 року “на громадянку Василину Мельничук було видано характеристику”, у якій написано, що її батько Павло Мельничук, 1903 р. н., належить до середняків, має 5 гектарів землі, сім’я складається з 7 душ. У квітні 1944 р. Павло Мельничук був мобілізований в Червону Армію, “брав участь на фронті”, поранений, повернувся до Кордишева в жовтні 1945 року.
6 березня 1946 року лейтенант Бушуков допитав затриману громадянку Василину Мельничук, попередивши про відповідальність за ст. 89 КК УРСР за надання неправдивих свідчень. (“Розкажіть, як ви попали в банду?”)
“13 лютого прийшли червоноармійці із гарнізону і мене забрали, після чого відправили в Шумськ, в РВ НКВС. Мене затримали за зв’язок з УПА. В УПА я працювала зв’язковою, за псевдонімом “Соя”. Переді мною ставились завдання носити грипси в село Круголець до зв’язкової, прізвища її не знаю, псевдо “Таня”, жительки села Круголець. Я отримувала грипси від хлопця, його прізвища не знаю, звідки він, також не знаю. Почала з ним працювати від зими 1944 року. Влітку 1944 року до мене прийшла Улита Миронюк і сказала, щоб спільно з Ганною Рижук ми пішли по селу збирати курей і хліб для УПА. Ми зібрали 5 курок і 8 булок хліба. Все зібране принесли на квартиру Рижук Ганни. З учасників УПА я знаю Пилипчука Івана, Пилипчука Тимофія, Козака Володимира. Із учасниць УПА я знаю зв’язкову Рижук Ганну і Миронюк Улиту. Крім мною згаданих, не знаю нікого”.
19 березня секретар Шумського РВ НКВС Морозова в присутності пойнятої Чернової провела особистий обшук затриманої, не виявивши ні цінних речей, ні документів.
20 березня 1946 року в Шумську, після обстеження лікарняною комісією, було складено довідку за підписами лікаря Пінчук і фельдшерки Гіркіної, які засвідчили, що Василина Мельничук – дійсно 1928 року народження. Крім того, була видана довідка, що у церковних книгах вона теж записана 24 серпня 1928 року народження, в чому засвідчується інструкторкою ЗАГС Шумського РВ НКВС Митрофановою.
У Василининій справі ми вперше побачили жіночі прізвища серед працівників органів місцевої влади та НКВС. Як правило, це були дружини представників військових формувань та каральних органів, насланих на Західну Україну для боротьби з УПА і розправи з її учасниками та учасницями.
19 березня 1946 року співробітник Шумського РВ НКВС старший лейтенант Ніколаєв допитав Мельничук Василину, попередивши про відповідальність за подання неправдивих свідчень.
“Батьки мої: батько Мельничук Павло Лаврентійович і мати Мельничук Надія Іванівна, як до Радянської влади, так і при Радянській владі, вели господарство. Я проживала увесь час з батьками і разом із ними займалась сільською працею. Три роки навчалась у сільській школі. Свою приналежність в члени ОУН я не оформлювала, але працювала зв’язковою ОУН і виконувала завдання зі збирання продуктів для ОУН.
Взимку 1944 року до мене на квартиру прийшли двоє чоловіків, одягнутих у військову форму, озброєних, один гвинтівкою, а другий – автоматом. Один із чоловіків запропонував працювати зв’язковою УПА по доправленню грипсів у вказане ним місце, причому він мені сказав, що вони є членами УПА. Я погодилась працювати зв’язковою. Але я не знаю цих людей, звідки вони і які їхні псевдоніми. Один із них попередив, що якщо комунебудь скажу, то буду знешкоджена. (“Продовжуйте покази”).
Через деякий час один із чоловіків знову прийшов до мене, дав два грипси і сказав віднести в село Круголець, вказав будинок і назвав псевдонім жінки, якій я повинна передати грипси, псевдонім її “Тетяна”. Ці грипси я віднесла в Круголець і віддала “Тетяні”, прізвища та імені її не знаю. Мій псевдонім “Соя”, його дав чоловік, котрий мене вербував в УПА. Всього вісім разів я відносила грипси “Тетяні” – інколи носила по два. Останній грипс я віднесла навесні 1944 року і більше не носила. (“Чому ж ви припинили роботу в якості зв’язкової з весни 1944 року?”)
З весни 1944 року УПА чомусь порвали зі мною зв’язок і завдань не давали. Влітку 1945 року мене зустріла Улита Миронюк і сказала, щоб я разом із Ганною Рижук зібрали продукти, причому нагадала, що я робітниця УПА, і назвала імена людей, з котрими я мала зв’язок в 1944 році.
Разом із Рижук ми назбирали п’ять курок і вісім булок хліба, все принесли до Рижук. Куди вона поділа продукти, я не знаю. Через два дні Улита Миронюк запропонувала мені знову йти збирати продукти. Я пішла збирати одна, зібрала п’ять буханок хліба, принесла додому, того ж дня прийшли до мене два озброєні чоловіки і забрали зібрані хлібини. Більше продуктів я ніколи не збирала. В ОУН я не вступала, тому членом ОУН себе не вважаю, а також учасницею УПА не була. (“Ким же ви були, працюючи на бандитів?”)
Я виконувала завдання по доставці грипсів у вказане місце і збирала продукти, тому я була і є прямою посібницею ОУН і УПА. Більше нікого не знаю”.
18 березня 1946 року співробітник Шумського РВ НКВС старший лейтенант Ніколаєв допитав в якості свідка Рижук Ганну. (Перед тим багатьох дівчат, на жаль, вона вже здала Шумському НКВС).
“Мені відомо, що Мельничук Василина працювала зв’язковою банди ОУН. У грудні 1945 року я особисто бачила, що до неї на квартиру прийшла невідома мені дівчина із села Круголець і принесла два грипси, які передала Василині. Кому передала їх Мельничук, не знаю. На початку лютого 1946 року я випадково зустрілась із Василиною в містечку Шумськ і спитала, куди вона ходила. Василина розповіла, що відносила грипси в Круголець. Кому особисто віддала, вона назвала ім’я, але я не запам’ятала. У 1945 році Василина 5 разів збирала продукти в Кордишеві, це я бачила особисто. Усі продукти передавала господарчій банди села Ганні Шергей, яка тепер перебуває під арештом в НКВС”.
29 березня 1946 року Ніколаєв допитав Василину Мельничук, звинувачену за статтями 54Іа, 54ІІ КК УРСР в тому, що будучи “завербованою бандою УПА, вона працювала зв’язковою, а також збирала продукти”. (“Визнаєте себе винною?”)
“Винною себе визнаю, свої свідчення від 19 березня 1946 року підтверджую”.
12 квітня 1946 року у Кременці Василина Мельничук була допитана капітаном Міхєєвим. (“Розкажіть у хронологічному порядку про вашу злочинну діяльність”)
І Василина ще раз розповіла, як після мобілізації батька Павла Лаврентійовича в лави Червоної армії, у квітні 1944го, вночі до хати зайшли двоє невідомих у військовій формі, при погонах, озброєних автоматом ППШ і гвинтівкою. Вийшли з нею на вулицю і наказали їй працювати зв’язковою УПА. “Я відмовилася виконувати завдання, тому що не знала, хто вони такі. Вони пішли. На другий день, перед вечором, знову прийшли за мною, я злякалася і дала згоду бути зв’язковою УПА. Після цього вони провели зі мною ретельний інструктаж моєї поведінки як зв’язкової і дали псевдонім “Соя”. Хто вербував мене у якості зв’язкової УПА, мені зовсім не відомо. (“Продовжуйте свідчення”).
Навесні 1944 року, коли прийшла весняна посівна кампанія, я відмовилась підтримувати зв’язок, заявивши, що мій батько служить в Червоній Армії, вдома і в полі працювати нікому. Після цього зі мною зв’язок припинили, і лише в грудні 1945 року зв’язкова “Тетяна” передала мені грипс. Цього ж дня хлопці його забрали. (“Вам зачитується витяг із показань Рижук Ганни, про те, що в лютому 1946 року ви носили грипс у Круголець, про що сказали при зустрічі з нею в Шумську”.)
У лютому 1946го ніяких грипсів і нікуди я не носила і в Шумську з Рижук Г. Ф. не зустрічалась. Всього ми з Рижук зібрали по селі 8 буханок хліба і 5 курок, зібране занесли до неї в хату, а від Ганни продукти напевно взяті членами УПА. Днів через два я знову за завданням Улити Миронюк збирала по селу продукти для УПА, але вже одна. Зібрала 5 буханок хліба, їх забрали з хати два чоловіки, що прийшли ввечері. Хліб я збирала всього два рази. Членом ОУН я не оформлювалась, так як мені не дуже довіряли”. Допитав уповноважений МВС СРСР капітан Міхєєв. (Допит перервано…)
На цей день допит припинили, бо для слідчих важливо було, щоб Василина “стала” учасницею ОУН. 13 квітня 1946 року у Кременці вже оперуповноважений РВ МВС лейтенант Якушев допитав обвинувачену.
(Забігаючи наперед, скажу лише, опускаючи деталі, що з того часу – на все життя – у Василини залишилися покаліченими руки, які їй слідчі защемляли дверима під час допитів. – Г. Д.).
“– Із матеріалів слідства видно, що ви перебували в бандбоївці УПА як зв’язкова під кличкою “Соя”. Вкажіть прізвище і кличку бандватажка банди, в якій ви знаходились.
– Прізвища “бандватажка” я не знаю, одначе була підпорядкована “Місяцю”.
– Уточніть кількість учасників у вашій банді, їхнє озброєння і практичну контрреволюційну діяльність.
– “Місяць” приходив до мене в хату ще з одним чоловіком, завербував мене і доручив виконувати обов’язки зв’язкової УПА. Особисто я здійснювала зв’язок між “Місяцем” і зв’язковою УПА на псевдо “Тетяна”, яка проживала в селі Круголець.
– Уточніть вашу практичну діяльність під час свого перебування в бандбоївці “Місяця”, а також вкажіть, з якого часу ви перебували там?
– Моя практична діяльність полягала в тому, що протягом грудня 1944 року по серпень 1945 року перебування в боївці, я вісім разів ходила за завданням “Місяця” до зв’язкової “Тетяни”. Один раз “Тетяна” сама принесла грипс на ім’я “Місяця”, цей грипс я передала за призначенням. Особа ватажка “Місяця” мені не відома. Я також не знаю, яку саме він займав посаду”.
Тим часом, протокол обшуку на господарстві батьків Василини від 3 квітня 1946 року, складений старшим опером Гуськовим, засвідчив, що “в будинку громадянина Мельничука Павла, у присутності пойнятих: Дацюка Володимира і начальника гарнізону Кальяна Володимира при обшуку нічого не виявлено. Майно складається з дерев’яного будинка, вкритого соломою, пари коней і однієї корови”.
Дуже часто для підтвердження або фабрикування вини арештованої, слідчі використовували покази тих, кого обіцяли відпустити, якщо покажуть на подругу. Були й активні інформаторки НКВС. На Василину 14 березня 1946 року свідчила Галина Яцук.
“– Від кого вам відомо, що Мельничук Василина є керівницею зв’язку ОУН села Кордишів?
– Особисто я, Яцук Галина, була у Василини Мельничук зв’язковою і за її завданням носила пошту ОУН в село Голибіси до Швець Ганни, років має 1819. Особисто мене Василина втягнула працювати зв’язковою ОУН в травні 1945 року. Прийшла до мене і сказала носити пошту в село Голибіси. Я згоди не дала, тоді Василина вдруге звернулась до мене і наказала: “Якщо не будеш носити пошту, будеш висіти на дереві на шляху”. Після цих слів я дала згоду працювати, а Мельничук сказала, що буде називати мене “Галина”, але чи це було псевдо чи просто мене називала по імені, я до сьогоднішнього дня не знаю. Перший раз я носила пошту в село Голибіси спільно з Мельничук, бо не знала, де живе Ганна Швець. Зв’язковою у Василини я працювала до вересня 1945 р., поки мені стало босоніж ходити холодно, а взуття у мене не було. Правда, не дивлячись на те, що я боса, Василина до роботи мене притягувала, але я відмовлялась. Мельничук завжди писала на пакеті: “Валя” — отримати “Ганні”, я вважаю, що це були їхні псевдо. Пошту від Швець до Мельничук я ніколи не носила, якщо вона посилалась, то через іншу зв’язкову.
Я маю доповнити, що неодноразово Василина (Васька) Мельничук привертала мене до читання націоналістичної літератури та історії, але я завжди відмовлялась, мотивуючи тим, що мені нема що взути”.
13 квітня 1946 року уповноважений НКВС СРСР капітан Міхєєв, “керуючись статтею 200 КПК, пред’явив обвинуваченій у скоєнні злочину, передбаченому статтями 54І а і 54ІІ КК УРСР, Василині Мельничук слідче виробництво по справі № 2893”. Було оголошено, що слідство по даній справі завершено і весь матеріал направляється в порядку ст. 204 КПК прокурору.
Обвинувальний висновок свідчить, що “Василина Мельничук притягнена до кримінальної відповідальності за активну контрреволюційну діяльність. Слідством встановлено, що, будучи громадянкою СРСР, проживаючи на радянській території, звільненій частинами Червоної Армії від німецькофашистських загарбників, у грудні 1944 року вона зрадила радянській батьківщині і під кличкою “Соя”, добровільно вступила в діючу бандгрупу УПА бандватажка “Місяця”. Перебуваючи в бандбоївці УПА “Місяця”, безперестанку виконувала функції зв’язкової УПА. Допитана винною себе визнала, крім того, достатньо викрита матеріалами слідства”.
Таким чином, слідчу справу № 2893 у звинуваченні Мельничук В.П. завершили і через прокурора МВС по Тернопільській області “направили по підсудності”. Обвинувачувальний висновок склали в Кременці 18 квітня 1945 року. “Обвинувачена Мельничук В. П. утримується під вартою у Кременецькій тюрмі № 4. Речових доказів по справі не має, особистих документів обвинувачена не має”.
28 травня 1946 року Військовий Трибунал військ МВС по Тернопільській області засудив Мельничук В.П. до позбавлення волі з відбуванням у ВТТ терміном на 10 років без поразки політичних прав через її неповноліття. “Вирок остаточний і оскарженню не підлягає”.
Після відбуття терміну вона зверталася про зняття судимості.
“Я, Мельничук Василина Павлівна, 28 травня 1946 року була засуджена за статтями 54І а і 54ІІ КК УРСР терміном на 10 років. Термін покарання відбувала з 5 вересня 1946 року по 3 вересня 1954 року у Норильську. Звільнена на підставі Указу від 24 квітня 1954 року як “засуджена неповнолітньою”.
В чому суть мого звинувачення, за яке я понесла таке суворе і незаслужене покарання? На початку 1944 року, в момент окупації Західної України німцями, в наш дім зайшли два невідомі і мені дали завдання віднести пакет, вміст якого був мені невідомим. Виконала я це доручення несвідомо, так як мені виповнилось лише 15 років. Страх за рідну маму, братів і сестер керував мною в той момент.
Минули два роки. Односельчанка Рижук Ганна, тісно пов’язана з УПА, після звільнення Західної України від німців, була заарештована в 1945 році. Щоб замести сліди своєї діяльності і спасти себе від покарання, вона почала зводити брехню на багатьох жителів села Кордишів слідчим органам НКВС. В їх числі опинилась і я. Я була заарештована у 17 років, і мені був пред’явлений “зв’язок з бандерівцями”.
Слідчий, який вів слідство, заявив, що провини за мною ніякої немає і що я можу отримати волю при умові, якщо віддамся йому. (Прізвище слідчого не пам’ятаю). Я різко засудила його тваринне прагнення, за що була жорстоко покарана. Військовий Трибунал військ МВС Тернопільської області засудив мене 28 травня 1946 року терміном на 10 років.
Як тоді, так і тепер, я не відчувала і не відчуваю за собою провини перед нашою Батьківщиною, перед своїм народом. А тому прошу переглянути мою справу, відмінивши незаконно винесений мені вирок, знявши з мене ганебну судимість. 20.2.1957 року, до цього Мельничук”.
Прокуратурою Тернопільської області 9 березня 1957 року наглядове виробництво по справі припинено, а скаргу Мельничук В.П. залишено без задоволення.
“Я, Мельничук (Власюк), засуджена 28 травня 1946 року Військовим трибуналом Тернопільської області на 10 років позбавлення волі без поразки в правах. Термін покарання відбувала в таборі міста Норильськ Красноярського краю. Звільнена 3 вересня 1954 року як неповнолітня зі зняттям судимості народним судом міста Норильська, але означення мені не дали. Не дали і в таборі довідки, що я реабілітована, тому я втрачаю стаж роботи 9 років.
В таборі я працювала з 1946 по 1949 р. на шахті, з 1949 р. по 1954 р. на будівництві, на утриманні я маю сина і не хочу, щоб мій син носив пляму матері, що я була винною перед своєю Батьківщиною, і це головне. Звертаюся до вас розібрати мою справу, реабілітувати мене і вислати мені про це довідку. 23 квітня 1962 року, з проханням Власюк”.
“На Вашу повторну заяву, направлену Генеральному Прокуророві Союзу РСР, повідомляю, що ніяким судовим органом Ви не були реабілітовані і для порушення питання про реабілітацію у Вас не має підстав, так як засуджені Ви були обґрунтовано. Старший помічник Прокурора Тернопільської області, радник юстиції Куріньов”.

P. S. Відбувши термін і звільнившись, у 1954 році Василина поїхала у місто Марганець Дніпропетровської області. Вона вже була заміжня, в Норильську, на жаль, втратила донечку, але треба було жити. Василина приїхала з групою колишніх ув’язнених і спецпереселенців із Норильська, яким так само, як їй, не дозволили повернутися на Західну Україну. Вони створили в Марганці потужну українську громаду, побудували українську церкву, шанували українські свята і традиції, їхні діти ходили в українську школу. Василина завжди пам’ятала про Кордишів і влітку приїжджала до батьків і сестри Лесі Павлівни. Згадувала про табори, особливо, про тяжке слідство у Шумську і Кременці. Народжена 24 серпня (1928 р.), вона дочекалася незалежності України і завжди повторювала, що українці повинні залишатися українцями на своїй землі. Вболівала, щоб онуки розмовляли поукраїнськи, і вони завжди пам’ятають це. Своє 75ліття від дня народження у день Незалежності України Василина святкувала в Кордишеві – разом із сестрою Лесею і племінницями Галею та Олею. Тепер у її село приїжджає донька Ірина з Василининими онуками. А бабуся спочиває в степу, що став для неї теж рідним. Бо і Волинь, і Дніпро – Україна, за самостійність якої вона віддала молодість. Реабілітована 3 серпня 1992 року.
Фотографії з родинного альбому, які публікуються вперше, надіслала нам племінниця Василини Павлівни Ольга Пурдик, за що ми щиро вдячні. (Г. Д.)

У публікації використані матеріали архівнокримінальної справи:
Архів УСБУ в Тернопільській області. – Ф. 7(Р). – Спр. 9385П. – 62 арк.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment