Анатолій Сердюк.“Виходь на дорогу свободи!”

Здобувати незалежність України допомагали не лише люди, а й пісні: козацькі, повстанські, стрілецькі, безсмертні “Ще не вмерла Україна”, “Ой у лузі червона калина”, “За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ!”, народні, а також новітні естрадні пісні. Серед них – “Україна” Тараса Петриненка, “Україночка” Геннадія Татарченка на слова Андрія Демиденка у виконанні Оксани Білозір. Особливу роль відіграла пісня Анатолія Сердюка на слова Дмитра Павличка “Вставай, Україно!”, яка потужно пролунала в серпні 1991 року на фестивалі “Червона рута” в Запоріжжі. Там вона виборола приз за найкращу патріотичну пісню й призи від української діаспори та Народного Руху України. Напередодні референдуму про підтвердження Акту Незалежності пісня часто лунала в ефірі радіо й телебачення й тим самим впливала на громадянську свідомість, сприяла утвердженню незалежної держави. Недаремно інформаційна програма Держтелерадіокомпанії України визнала її символом 1991 року. Пісня “Вставай, Україно!” розглядалася як одна з претенденток на гімн новітньої України.
Зміст поезії Дмитра Павличка був дуже актуальним: “Вставай, Україно, вставай! Виходь на дорогу свободи, де грає широкий Дунай, де ждуть європейські народи”. Композитор поклав вірш на розлогу мелодію зі спонукальними й пафосними інтонаціями. Водночас рядки “Вставай та кайдани порви, дай познак, ясніший від грому, що ти не рабиня Москви й рабою не будеш нікому” провокували гостру та неоднозначну реакцію у публіки, якій доводилося вибирати, з ким вона – з Москвою чи з Україною. Хоча твір був написаний ще в радянський час, він відбивав настрої українського суспільства, яке на той час вже прагнуло створити власну незалежну державу.
Написав пісню у січні 1991 року молодий композиторпісняр із Запоріжжя Анатолій Сердюк. За плечима в нього був диплом хорового диригента, здобутий у Мелітопольському училищі культури, навчання в Харківському інституті культури, досвід музикування на весіллях і дискотеках. Бажаючи творити власні пісні, музикант створив групу “Анатоль”, з якою 1990 року переміг на міському конкурсі молодих естрадних виконавців.
Дивно, що в російськомовному середовищі, у зросійщеному Запоріжжі, яке на той час плелося в ар’єргарді демократизації й перебудови, народилася така патріотична пісня. Однак цьому є пояснення. Предки Анатолія Сердюка і з маминого, і з батькового боку в сталінські часи були репресовані, і, хоч батьки приховували це від хлопця, їхнє ставлення до радянської влади виявлялося в малопримітних дрібницях та в побуті, а український дух час від часу проривався крізь тодішню ідеологію. І коли почалася горбачовська перебудова, гласність і демократизація суспільства, замуляні джерела очистилися від бруду, генетика взяла своє.
А. Сердюк згадує: “Я зацікавився історією, жадібно всотував інформацію, що з’являлася в пресі й ефірі радіо й телебачення, співставляв з розповідями моїх батьків, старших людей. Закортіло знати, як виникла Україна, які в неї традиції, звичаї. Маючи загострене почуття справедливості, прагнув зрозуміти, чому на долю українського народу випало стільки випробувань, звідки взялося в нас це почуття меншовартості. Шукав також відповідь на питання, чи справді українська мова комусь потрібна, чи десь вона вживається реально, а не формально, як на шкільних уроках у Запоріжжі? Я шукав і вчив українські пісні – народні, естрадні, пробував говорити спочатку на сцені, а потім і в побуті українською мовою. Це було важко психологічно, бо якщо тут хтось говорив українською, то на нього всі озиралися, як на неука із забитого села, крім того, не вистачало практики, не було співрозмовників, доводилося шукати, так би мовити, українську діаспору в рідному місті. Можливість пересвідчитися в реальності українського світу випала мені на фестивалі “Червона рута”. Мене вразило, що десятки артистів з усієї України не лише співали, а й спілкувалися українською – такого в своєму житті я ще не бачив. Це було як раз те, що я, як українець, шукав і не міг знайти в Запоріжжі – перспектива самореалізації, творчої кар’єри, розвитку таланту. Однак, на відміну від інших музикантів, які в пошуках роботи й грошей подалися до Москви, я вирішив залишитися в рідному місті й спробувати хоч трохи його українізувати й довести землякам, що українська пісня нічим не гірша за російську, яку вони полюбляли слухати”.
На щастя, Анатолію Сердюку це вдалося – протягом двох з половиною десятиліть він тримав першість і задавав тон на запорізькій естраді, на його концертах завжди було велелюдно, його пісні, що лунали на всю Україну, підхопили багато співаків і вокальних ансамблів, шанувальники купували його диски й залюбки старалися говорити українською мовою. Такі зусилля артиста зробили його символом української пісні на Запоріжжі.
Пісню “Вставай, Україно!” Анатолію допомагали робити аранжувальник Олександр Михайленко, звукорежисер Миколо Середа і беквокалістки Ірина Алексанова та Юлія Куценко. Допомогла й мама Уляна Михайлівна: знаючи, що син шукає нові пісні, вона купила в кіоску газету “Літературна Україна” з добіркою нових поезій Дмитра Павличка, з яких народилося дві пісні – “Вставай, Україно!” та “Зов надії”. З ними А. Сердюк і група “Анатоль” виступали на концертах, перемогли у двох відбіркових турах “Червоної рути”, крім того, автор співав їх на патріотичних мітингах. Записану в студії “Ринг” “Вставай, Україно!” передали по запорізькому радіо та показали на телеканалі УТ.
18 серпня до Запоріжжя на закриття фестивалю “Червона рута” приїхали прогресивні українські політики. На стадіоні “Металург” панував піднесеносвятковий настрій: лунали веселі й патріотичні пісні, на трибунах майоріли ще заборонені тоді жовтоблакитні прапори, на зеленому килимі поля танцювала молодь, у височінь здіймалися феєрверки. Завершувала концерт переможців пісня “Вставай, Україно!”. В’ячеслав Чорновіл подарував А. Сердюку власного годинника і запросив на VIPтрибуну, де призера вітали з перемогою депутати Верховної Ради УРСР Левко Лук’яненко, Микола Поровський, Павло Мовчан, Лесь Танюк, Іван Драч. Чорновіл попередив співака: “Із цією піснею, хлопче, в тебе будуть проблеми”. Виявилося, що після показу пісні в ефірі УТ керівник Держтелерадіо Микола Охмакевич отримав партійну догану від ЦК КПУ – за те, що пропустив в ефір такий антирадянський твір. За словами Чорновола, піснею та її автором зацікавилося КГБ.
Свято на стадіоні відбулося 18 серпня, а вранці 19го в Москві стався переворот – на вулицях танки, надзвичайний стан, президента Михайла Горбачова усунуто від влади. Політики, застигнуті тривожною звісткою в Запоріжжі, але натхнені на святковому стадіоні патріотичним настроєм тисяч запоріжців і піснею “Вставай, Україно!”, рішуче виступили із заявами не визнавати рішення ГКЧП про надзвичайний стан. Того ж дня, повернувшись додому, вони чинили спротив заколотникам уже в столиці, а через 5 днів, 24 серпня у Верховній Раді разом з іншими патріотами проголосили Незалежність України. Так свято в Запоріжжі, можливо, на рівні підсвідомості допомогло в прийнятті найважливішого рішення для нашої країни.
Анатолія Сердюка, що служив тоді у військовому оркестрі МВС, у перший день ГКЧП відкликали з відпустки, перевели на казармений стан. Із музикантом побесідували “особисти” із “6го відділу” КГБ, які були в курсі всіх подій на “Руті”. Як виявилося пізніше, ім’я співака було занесено до “чорних списків” КДБ…
“Вставай, Україно!” поповнила скарбницю української пісні: вона ввійшла до аудіодисків і нотних пісенників, статті й згадки про неї потрапили в газети, журнали, книги, підручники, енциклопедії, інтернет, соцмережі та ЮТУБ. Після трьох десятиліть існування вона не перейшла в розряд “ретро”, а актуальна й сьогодні. Пісня допомагала Україні здобувати й утверджувати державну незалежність, підримувала й об’єднувала людей на мітингах і Майданах, лунала в зоні АТО, на блокпостах і полігонах, у військових частинах. Вона відіграла важливу історичну роль на зламі історичних епох – і в далекому 91му, і в 2004му, і в 2014му – піднімала й згуртовувала українців, налаштовувала на патріотичний лад, виступала генератором національної єдності, прискорювала процес самоідентифікації народу.

Ганна Петренко,
м. Запоріжжя

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment