“Літаючий Амбасадор”

Богдан ДЯЧИШИН,
м. Львів

Ми живемо в ювілейний рік 30ліття нашої Незалежності, і чільне місце борцям за неї належить Теодозієві Стараку (12.08.1931–1.10.1999) – Спеціальному посланникові Уряду незалежної України в Республіці Польща, який організував там перше дипломатичне представництво нашої новопосталої держави (значною мірою за власні кошти – звідси й прізвисько “Літаючий Амбасадор” [адже на той час не мав навіть особистого водія]). Саме про таких, як він, говорив свого часу Євген Сверстюк: “Це … люди, які поставили себе на сторожі слова, честі, гідності”.
“Він був політиком і людиною, яких сьогодні в ХХІ столітті, що наближається, будуть дуже потребувати Україна, Польща та Європа” (Ян Ольшевський, прем’єрміністр першого некомуністичного уряду РП).
Ще й за три місяці до смерті писав статті, бо не міг стояти осторонь подій… Зміїне жало підступних ворогів проникало в усі сфери пропаганди й зомбування населення: “Я не міг розгадати загадку: що сталося з великою кількістю етнічних росіян, чому вони так змінилися? Звідки взялася в них ця імперська агресивність, яка межує з чистим расизмом? Просвітив мене ґаспадін Свистунов. Виявляється, є “просто росіяни”, а є ще “росіяни України”. Ось ця друга група, яку в масштабах всієї України очолює Валентина Єрмолова, а на Західній Україні Алєксандр Свистунов, заражена бацилою імперського шовінізму.
В Україні проживає приблизно 11 мільйонів осіб російської національності. Хай живуть серед нас як вільні, рівноправні громадяни і чесні будівничі Української держави, хай розвивають свою культуру, плекають рідну мову, освіту, зберігають тісні зв’язки з етнічною батьківщиною, але хай це будуть просто росіяни, а не “росіяни України” на подобіє ґаспадіна Свистунова і його шовіністичної компанії” (“Художній свист ґаспадіна Свистунова” [“За вільну Україну”, 18 червня 1999 року]).
Не забуваймо тих, чиї імена записані на скрижалях Незалежності України, які побудували міцний фундамент нашої слави, гідності й засвідчили світові, що Україна була, Є, а в недалекому майбутньому буде земним раєм… Пам’ятаймо й про невеличку цеглинку в цьому фундаменті нашого краянина Теодозія Старака…
“Я на день воскресіння прийду. / Я ж бо дня того, Боже чекаю…” (Ірина Калинець, “Шлюб із полином”). Він запитає (а Ірина Калинець вслід за Ним) не Бога – запитає нас, присутніх на цьому дійстві: де були, що робили, щоб вибороти, зберегти для вічності Україну, волю для прийдешніх поколінь..

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment