Перо проти меча: тріумф і трагедія Пилипа Орлика

Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС

Про Пилипа Орлика довго говорили переважно з трагедійною ноткою жалю, мовляв, після поразки Мазепи гетьману довелося поневірятися у вигнанні, де потерпав від безгрошів’я, зраджений усіма. Переслідуваний царськими нишпорками, гнаний європейськими дворами. Позбавлений вітчизни, родини. Безправний політичний емігрант, затиснутий у лещата злиднів і безвиході. Та й гетьман з нього абиякий – всього один безславний визвольний похід, а все подальше життя – написання листів, прокламацій, звернень до урядів, монархів.
Перо проти меча. Книга проти московитських фортець.
Нерівні сили. Марна боротьба.
А ще образ лютого ката, зарізяки і убивці з поеми О. Пушкіна “Полтава” – масивна постать звіра, крючкуватий ніс. Втім, справедливості ради треба відзначити, що навіть прославлене промосковське “нашевсьо” не змогло стерти з історичної пам’яті нащадків справжній образ Пилипа Орлика – блискучого аристократа, благородної витонченої людини, одного з найосвіченіших людей свого часу. Воїна, інтелектуала, мислителя, поета, державника. Незламного борця і провидця, який зумів випередити свій час і повернутися до нас героєм і переможцем. Тим, чий внесок у постання і розвиток української державності є основоположним, фундаментальним і неоціненним. Пилип Орлик – провісник незалежної, модерної, демократичної України, архітектор її нинішніх і майбутніх правових, економічних, духовних, культурних вимірів. А ще приклад людини-патріота, яка у безнадійних обставинах кинула виклик імперському московському спруту. Це була довга і затяжна боротьба, яка не припинилася навіть по смерті основних персонажів цієї історії. Та час завжди на боці людей Слова. Імперії гинуть, фортеці падають, Слово торжествує. І ось після понад 300-літнього забуття до нас повертається Пилип Орлик, зі своїми думками, мріями, пристрастями, непереборною жагою свободи, а ще зі своїми застереженнями, які для нас як ніколи актуальні, бо у цьому історичному свічаді багато що видно виразніше, проявляються витоки наших негараздів, наших бід. І коли ми замислюємося над майбутнім нашої державності, слово Пилипа Орлика, його життя і діяльність дають нам чіткі орієнтири нашого поступу. Аби не збитися на цивілізаційні манівці, не спокуситися легкими шляхами, не піддатися на улещування давнього і не приховуваного ворога.
І це не сліпа реакція на прибуття в Україну із Швеції латинського оригіналу нашої першої Конституції, укладеної уславленим гетьманом, хоч подія ця визначна. Потреба заново осмислити спадщину Пилипа Орлика назріла давно. Я знаю, як на зорі незалежності українські науковці по крихті визбирували відомості про нього. Я сама підготувала до друку чимало публікацій у парламентській газеті “Голос України”. Зараз розумію, що в них було більше легенд і міфів, аніж історичних фактів. Але постать вабила своєю таємничістю, тож пошук розпочався. Тоді ж у ЗМІ йшла запальна дискусія про те, правдиві відомості про Конституцію Пилипа Орлика чи її сфальшували занадто завзяті “патріотичні” персонажі. Навіть зараз українська Вікіпедія ще сумнівається в її автентичності. А ще тоді народилася байка, що знаменитий французький аеропорт Орлі буцімто названо на честь відомого французького генерала, сина Пилипа Орлика Григорія. З’ясувалося, що назва ця давня. Але легенда була красивою, тож вигадка продовжила жити уже як доконаний факт. Не описуватиму, аби не роздмухувати чиюсь нездорову уяву про інші, підліші вигадки, привнесені російськими псевдоісториками, для яких усі, хто пов’язаний з постаттю Івана Мазепи, – злочинці і зрадники.
За роки незалежності образ Пилипа Орлика пережив своєрідну трансформацію. Нововідкриті джерельні матеріали дають нам змогу переосмислити життєвий подвиг українського гетьмана-емігранта. І з’ясувалося, що його ідеї мають нині для нас, сущих, надзвичайне, якщо не основоположне значення. Йдеться не лише про його Конституцію – “Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького”, а й про його поетичні твори, чималу епістолярну спадщину і, звичайно ж, про його знаменитий “Діярій подорожньому” – багатотомне видання, над перекладом якого нині напружено працює український дослідник і історик Олександр Алфьоров.
Отже, чим для нас важлива ця постать? Так, звісно, ми можемо пишатися самим фактом створення українською політичною думкою чи не найпершої конституції – суспільного договору, який визначав права і обов’язки різних верств населення, вперше розділяв судову, виконавчу і законодавчу гілки влади, ставив чіткі межі проявам корупції у тогочасному суспільстві, забезпечував соціальні гарантії уразливим верствам. Та найголовніше, що у його Конституції і в його епістолярній спадщині закладена ідеологія незалежної держави – України, сконденсована у лозунгові “Армія, мова, віра”. Цей документ загальними принципами спрямований у майбутнє, в коло європейських народів. Загальновідомо, скільки енергії доклав Пилип Орлик, а потім і його син Григорій для створення сильної європейської коаліції, без якої, в цьому Пилип Орлик був переконаний, неможлива незалежність, українська незалежність. Тому він ніколи не припиняв пошуки підтримки у різних європейських держав (Франції, Великої Британії, Речі Посполитої, Ватикану, Саксонії, Пруссії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і османських політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григорієм планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма.
Загалом, ідучи слідами Пилипа Орлика, дослідника щоразу пронизує якесь почуття історичного дежавю, настільки актуальними є ті проблеми, над якими бився він, перешкоди, які він намагався здолати. Перша з них – повернення українського православ’я під омофор материнської Константинопольської церкви. Це перша стаття Конституції. І це питання ніколи не випадало з поля зору біженця. В неймовірній матеріальній скруті, він все ж докладає всіх зусиль, аби приймати константинопольське високе духовенство, для чого закладає навіть свої гетьманські регалії.
Він завзято і небезуспішно бореться за визволення бранців з московського полону, для чого задіює всі дипломатичні канали.
Орлик постійно тримає в полі зору кримський напрямок, при кожній нагоді наголошуючи на важливості зв’язків Кримського Ханства і України, навіть попри те, що саме зрада кримських татар призвела до поразки у його єдиному військовому поході під Білою Церквою.
На початку 1711 року Пилип Орлик уклав з Кримським ханом Кайрський договір про оборонно-наступальний військовий союз і розпочав спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків проти московитів в Україні. Шведський король брав на себе зобов’язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а османи і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі.
Пилип Орлик добре підготувався до походу, в який 12 лютого вирушив з Бендер, перейшовши кордон поблизу Рашкова. Він розсилав листи-універсали, в яких закликав до повстання народу проти влади московського царя. Населення підтримало Орлика, і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. Людність була нажахана правлінням московської влади. Ще не вичахли попелища Батурина. На початку лютого 1711 р. козацькі війська на чолі з гетьманом вже розташовувалися біля Немирова. Пилип Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало московський уряд і Петра І.
Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Григорія Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ.
У березні 1711 року об’єднані війська під командуванням Пилипа Орлика підійшли до добре укріп­леної Білої Церкви, де перебував московський гарнізон. Розпочалася безуспішна облога міста. Бо через брак провіанту, наближення весняної повені та підхід нових московських загонів, татарські війська зрадили гетьмана та почали тікати на південь, беручи дорогою великий ясир. Правобережні козаки, що раніше приєдналися до Орлика, довідавшись про звірства татар, кинулись рятувати свої родини. Таким чином з 16-ти тисяч українського війська в Пилипа Орлика залишилося лише 3 тисячі, з якими гетьман вимушений був відійти до Бендер.
У квітні 1712 року Османська імперія підписала договір з Московією: Лівобережжя з Києвом та його передмістям лишалося за Московською державою. Ратифікація Прутського договору в такому вигляді стала тяжким ударом для Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася розділеною, над Лівобережжям продовжувала панувати Москва. А через два роки, у квітні 1714 року, Османська імперія та Річ Посполита уклали договір, за яким Правобережна Україна залишалася за Річчю Посполитою. Так вперше Пилип Орлик і його соратники зіткнулися з лукавством європейських правителів. Сю чашу йому доведеться випити сповна.
А для Пилипа Орлика розпочалися тернисті дороги вигнання. І боротьба, аналогів якої немає в європейській історії. Про цей період прийнято писати як про нещасливий період гетьмана-вигнанця, період зрад, невдач, суцільних принижень.
Історія розставила все по своїх місцях. Переконана: це був період наших перших перемог над кривавим московським Мордором. Сама поява знаменитого двору Пилипа Орлика у блискучих європейських столицях засвідчила серйозність українських державницьких устремлінь. Сама діяльність гетьмана засвідчила моральну і духовну потугу народу до свободи і незалежності. Вона дасть свої плоди в майбутньому.
Не випадково у часи постання УНР з’явилася перша книга про Пилипа Орлика Василя Різниченка (дослідника, закатованого потім більшовиками), в якій він вперше детально прописує уроки від Пилипа Орлика і ставить питання про європейський вибір України. Про неминучість війни з Росією, яку може зупинити потужна коаліція європейських держав. Українське питання знову виходить на перший план міжнародної дипломатії, а звернення до історії Пилипа Орлика чітко засвідчує, що боротьба буде довгою і затяжною…

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment