Анатолій КАЧАН. Кличе дзвоник з літа в осінь

Поезія Анатолія Качана навчає дітей ясно бачити світ і любити життя. Образне мислення письменника свіже, жваве, яскраве, тож пробуджує в дітях безпосереднє, самостійне, ясне світобачення й тонке, проникливе сприйняття життя. А жартівливо-іронічний погляд автора на технозалежність сучасних дітей спонукає їх до самоіронії та відновлення природного світовідчуття.
Олександр Шокало


Ловлять соняшники листям
Сонячне проміння
І ховають в золотисті
Квіти-насінини.

Восени з того насіння
Потече в сулію
Вся осяяна промінням
Сонячна олія.

Сонце в ґронах винограду,
В кавунах і динях,
В грушах, яблуках із саду,
В айстрах і жоржинах.

Медом сонячним бджолині
Вулики налиті…
Ось такі-то переміни
Сталися за літо.

Відлетіла позавчора
Ключниця зозуля
І до вирію над морем
Двері відімкнула.

Вже збирається на віче
Птаство стоголосе.
Скоро вже і нас покличе
Дзвоник – з літа в осінь.

Ранкові поїзди
Ще море тепле, ще сади
Не одягалися в червоне,
А вже ранкові поїзди
Привозять іній на вагонах.
У привокзальних квітниках
Жар чорнобривців догорає,
І Літо з айстрами в руках
Красуню Осінь зустрічає.

Знайома чайка
Над морем сонце і блакить,
Із вітром граються вітрила.
А ген до хлопчика летить
Із моря чайка білокрила.

Ось на плечі уже вона
Сидить, немов у себе вдома.
Напевно, чайка та ручна
Давно із хлопчиком знайома.

Білі ночі в Одесі
Щороку по Одесі
В святковому вбранні
Акації-принцеси
Гуляють навесні.

У травні всю Одесу
Беруть вони в полон:
Лузанівку, Пересип,
Фонтан і Ланжерон.

Під спів пташок надвечір
В міський заходять сад,
Накинувши на плечі
Південний аромат.

Йдемо до Дюка містом –
Акації вже тут,
По сходах урочисто
До моря нас ведуть.

Ось ми вже на причалі,
Де з сином на руках
Морячка зустрічає
Із рейсу моряка.
Ген біля небокраю
З’явився, мов міраж,
У супроводі чайок
Морський суховантаж.

Як лоцмани бувалі,
Ті чайки кожен раз
Ведуть аж до причалів
То яхту, то баркас.

А ген на косогорі,
На схилах, як салют
Весні, Одесі, морю, –
Акації цвітуть!

З Приморського бульвару,
Мов сивий капітан,
В зелених окулярах
Вітає їх платан.

А з гавані Нептуна,
Як дівчині моряк,
Акаціям-красуням
Підморгує маяк.

Коли у білій тиші
Акації цвітуть,
Стає вночі світліше
У місті і в порту.

Шепоче хвиля хвилі:
“На берег подивись,–
Це знову ночі білі
В Одесі почались”.

Літаюча тарілка,
або Школа над морем

1
В Одесі над морем
“тарілка” кружляла
І сіла на березі
біля причалу.

Зійшли із тарілки
Інопланетяни
І мовчки пропали
в ранковім тумані.

На згадку про ту
таємничу мандрівку
На березі моря
зосталась тарілка.

Це бачили хлопці
із нашого класу,
Маяк у порту
і рибалки з баркаса.

Сподобалась людям
тарілка простора,
У ній розмістилася
школа над морем.

Тепер у цій школі
навчаються діти
Свою Україну
і море любити.

А ще – берегти,
наче вени-судини,
Малі і великі
річки України:

Дніпро і Дністер,
Чичиклію й Синюху –
Квітчастих посестер
Південного Бугу…
В зелених долонях,
від краю до краю
Несуть вони води
і в море впадають.

2
За вікнами школи –
з буйком над водою –
Гойдаються чайки
на хвилях прибою.

Із берега моря
ті чайки, бувало,
До нашого класу
не раз залітали.

І школа, і море,
і чайки крилаті
Нас учать по-новому
світ відкривати.

Під гомін прибою
ми пишемо твори,
Читаємо вірші
про місто над морем.

А я аквареллю
малюю картину,
Де з парусом білим
гуляють дельфіни.

Над ними кружляє
в небесній блакиті
Тарілка прибульців
із іншого світу…

З відчинених вікон
я бачу щоранку
Одеський маяк
у легкому серпанку.

А ген, як сторожа
на дальній заставі,
На рейді стоять
кораблі величаві.

Дивлюсь я на море
і мрію-гадаю:
А може, це нас
кораблі ті чекають?

Чекають і манять
в безмежні простори
Нових Магеланів
із школи над морем.

В а р т а т р а В
Ігрословиця
Летить до гаю ночувати
Сорока білобока,
Летить і рідну сіножать
Не впізнає сорока.

Там, де т р а – в а
цвіла колись,
Стоять стоги, мов шатра,
А там, де верби обнялись,
Димить-палає в а – т р а .

Дарма сорока скрекотить:
“Куди ж поділась варта?”
Навколо ватри варта
спить,
Чого ця варта варта?

Кому потрібна, я б сказав,
Така нікчемна
В а р т а т р а В.
Горнятка-двійнятка
– Звідкіль ви взялися,
горнятка-двійнятка?
– З гончарного круга
зійшли ми спочатку.

Квітчастим узором
нас пензель покрив
І жаром гарячим
вогонь обпалив.

– А хто ж вас, горнятка,
із глини ліпив,
На крузі гончарнім,
як дзиґу, крутив?

– Ліпили із глини
нас друзі старі –
Дівчатка-близнятка,
малі гончарі.

Нічний скрипаль
Безконечник
Всю ніч цвіркун на скрипці грав,
На скрипці грав, на скрипці грав
І лиш під ранок задрімав, –
На скрипці грав і задрімав.

І сниться цвіркунові сон,
Сон без кінця, без краю,
Що ніби він на свайбі сов
Всю ніч на скрипці грає.

Танцюють сови і сичі,
В очах вогонь палає,
Танцює полум’я свічі,
А він на скрипці грає.

Та раптом півень заспівав!
Цвіркун розплющив очі,
Смичок і скрипочку сховав
І знов заснув до ночі.

І сниться цвіркунові сон,
Сон без кінця, без краю,
Що ніби він на свайбі сов
Всю ніч на скрипці грає.

Танцюють сови і сичі,
В очах вогонь палає,
Танцює полум’я свічі,
А він на скрипці грає.

Та ось за річкою зійшов
Ясний півмісяць-скибка.
Цвіркун прокинувся і знов
Дістав смичок і скрипку.

І знов цвіркун на скрипці грав,
На скрипці грав, на скрипці грав
І лиш під ранок задрімав, –
На скрипці грав і задрімав…
І так далі,
поки не мине літо.
Чумацький Шлях
Чумацькі валки соляні
При світлі місяця над степом
Пішли в легенди і пісні,
А Віз Великий – аж на небо.

Зоря вечірня в небесах
Розквітла маком при дорозі
І світиться Чумацький Шлях,
Як сіль, розсипана із Воза…

Ген на вогні кипить куліш
Біля сузір’я Козерога,
А біля зоряних коліс
Воли пасуться круторогі.

Щоб Віз Чумацький і чумак
Не заблукали ненароком,
Посеред неба є маяк –
Полярна зірка ясноока.

Ластівчані ігри
Ластівки над річкою
граються щодня:
Ластів’ята ластівку
вчаться доганять.

В небі, де розлита
синя акварель,
Ластів’ята з вереском
крутять карусель.

Крутять мертві петлі
і на віражі
Ледь води торкаються
біля комишів.

Ось вони під хмарою,
ось вони вже тут,
На польоті бриючім
воду з річки п’ють.

Ті веселі ігри
з виском пополам
Стануть у пригоді
юним ластівкам.

Стануть у пригоді
в рідній стороні,
Понад морем Чорним
і на чужині.

Відтепер грайливих,
спритних ластів’ят
Вже не схопить в кігті
яструбок-пірат.

Може, й наші ігри,
перші відкриття
Стануть у пригоді
на стежках життя.

Як минеться літо,
крикнем ластівкам:
Завтра вам до вирію
і до школи – нам!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment