«Жіноча справа»

Улита Миронюк (“Сніжинка”): “Моя провина лише в тому, що з пограбованого ячменю “Мадяр” змолов борошно,
а я пекла з нього хліб”

Галина ДАЦЮК,
журналістка
Анатолій ЛУКАЩУК,
історик
“СП” продовжує публікацію історій учасниць ОУН с. Кордишева на Тернопільщині, створених на основі архівних справ і спогадів. Очевидним стає факт діяльності потужної організації, яка в оточенні подвійного ворога боролася за ідеали Самостійної України. Зрозумілим стає й те, що саме завдяки мережі ОУН і УПА, що діяли по всій Україні, було зроблено важливий жертовний крок до нашої Незалежності.
Затримали Улиту на Яблучного Спаса, рівно 72 роки тому. Її сестра Марфа з двома дітьми вже два роки відбували заслання в Сибіру як “члени родини бандитки ОУН”. А “бандитка” Улита, станична Кордишева, ще працювала в підпіллі, “на нелегалці”. За нею полювали довго, а впіймати вдалося за майже детективних обставин. “Я, оперуповноважений Шумського РВ МДБ молодший лейтенант Шишін провів затримання Бабій Улити. Знайшов, що під час проведення чекістськовійськової операції на хуторі Одерадівка, 19 серпня о 2ій годині ночі недалеко від лісництва, на полі, затримана Улита Бабій, яка спільно з бандитом “Мадяром” накладали на підводу колгоспну пшеницю. Останній чинив при затриманні озброєний опір. Користуючись темрявою і лісовим масивом, “Мадяр” від переслідування зник, а Бабій Улита доправлена в Шумський РВ МДБ. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 98 КК УРСР, постановив: утримувати її до з’ясування провини при Шумському КП”.
А вже 17 вересня 1949 року (10ліття “золотого” вересня 1939го, коли “нас визволили і на те не було ради”) у Шумську склали постанову на арешт Бабій Улити (“Сніжинки”), звинуваченої за статтями 54І “а”, 54ІІ КК УРСР і 4 Указу від 4.06.1947 р. І це була не просто провинна, а смертельний злочин перед новою владою. Улиті – чи не найголовнішій особі в станичній жіночій мережі, інкримінуватимуть не лише участь в ОУН, а й розкрадання майна у щойно створеному колгоспі, що тягло в сукупності на вищу міру покарання.
Оперуповноважений Шумського РВ МДБ Шишін, “розглянувши матеріали про злочинну діяльність Бабій Улити, 1916 р. н., уродженки с. Кордишів, українки, проживала на нелегальному становищі з 1943 р., – знайшов, що 1943 року вона добровільно вступила в банду ОУНУПА, де виконувала обов’язки станичної села Кордишів, на псевдо “Сніжинка”. Одночасно була санітаркою Українського Червоного Хреста, надавала бандитську допомогу УПА, збирала продукти для ОУН до травня 1944 року. З травня 1944 року була підрайонною УЧХ ОУН, вела господарські роботи у підпіллі до 1948 року. З 1948 року до дня затримання була на нелегальному становищі разом зі своїм коханцем, бандитом ОУН – “Мадяром”. Викладене підтверджується показаннями свідків: Рижук Ганни (…) і особистими зізнаннями. Постановив: Бабій Улиту піддати арешту і обшуку”.
Улита була по суті заарештована ще до постанови, і 22 серпня 1949 року, в Шумському РВ МДБ допитана. На той час майже всі дівчата кордишівського підпілля ОУН вже відбували ув’язнення.
“– Розкажіть свою біографію.
– Я народилась у 1916 р. у Кордишеві, в сім’ї селянинасередняка. Батько – Миронюк Микита Тарасович, помер у 1920 р., а мати – Миронюк Хима Василівна, померла в 1935 р. У 1937 році я вийшла заміж за Бабія Федора, прожили з ним пів року і розійшлись. У 1941 році, до початку війни з німцями, 5 місяців я навчалась на курсах вихователів у Збаражі. Під час німецької окупації проживала в Кордишеві. Перед приходом Червоної армії, в кінці 1943 року, вступила в ОУН і до дня затримання, 20 серпня 1949 року, перебувала на нелегальному становищі. Мої тітки Гаврисюк Якилина, 50 років, Лукашук ГалинаДомка, 60 років, Поліщук Текля, 60 років, дядько Швець Карпо, 63 роки, – всі проживають у Кордишеві.
– Розкажіть про практичну роботу в ОУН?
– Зі вступом в ОУН я отримала псевдо “Сніжинка”, була призначена станичною села Кордишів і одночасно санітаркою. В мої обов’язки входили: збір продуктів, медикаментів і перев’язка поранених бійців. На посаді станичної я була до травня 1944 року. Зібрані продукти передавала “Лілії”. Збирати мені допомагали Карпецька Василина (“Роза”) та Поліщук Василина, псевдо не пам’ятаю (обидві заарештовані у 1946 році). Із поранених бійців я лікувала: “Букета” – із Галичини, інших даних не знаю, “Жарину” – родом із села Тилявка, по імені Трохим (вбитий у 1948 році) та інших, кого саме, зараз не пригадую.
З травня 1944 року я була призначена кущовою УЧХ і одночасно займалась збором продуктів. У кущ входили села Кордишів, Круголець, Голибіси і хутір Котлярівка Борецької сільської ради Дедеркальського району. Зібрані продукти я передавала підрайонному ОУН Кондратюку Володимиру на псевдо „Коваль”. У кінці 1947 року „Коваль” був убитий військами МДБ і на його місце став “Богун” із села Антонівці, прізвища не знаю, вбитий у 1948 році. У період моєї роботи кущовою мені були підпорядковані станичні: Швець Ганна – „Квітка” – по селу Кордишів (заарештована у 1947 році), Лакей Ніна – „Галя” – по селу Круголець (заарештована у 1947 році), Бабій Ліда – „Павлина” – по селу Голибіси (заарештована у 1947 році), Бондарчук Марія – „Вишня” по – хуторі Котлярівка (заарештована у 1948 році).
На початку 1948 року “Богун” сказав мені: “Отримано наказ, що жінки не повинні перебувати в підпіллі ОУН, і тому ти маєш переховуватись самостійно, а коли буде потрібно, тебе викличуть”. З цього моменту до серпня 1948 року я переховувалась сама. А з серпня 1948 до дня упіймання мене органами МДБ – переховувались вдвох з “Мадяром” – Матвіюком Петром.
– Назвіть Ваші місця переховування.
– З 1944 по 1945 рік я переховувалась у своєї сестри – Костюк Марфи. У 1946 році – в Уляни Рижук, в Кордишеві. У 1947 році переховувалась у Кругольці, у Лакей Теклі. З кінця 1947 року я переховувалась в селі Одерадівка, переважно у Савчук Юстини, а також на хуторі у Крючковської Надії. Схрону я і “Мадяр” не мали, хоча у “Мадяра” була криївка на лісгоспному полі на хуторі Одерадівка, але ми в ній жодного разу не сиділи”.
1 вересня 1949 року заарештованій Бабій Улиті (“Сніжинці”) було пред’явлено звинувачення за статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР в тому, що з кінця 1943 року вона була членом антирадянської націоналістичної ОУН. У пред’явленому звинуваченні винною себе вона визнала повністю.
Справу Улити було передано в Кременець, де по другому колу продовжувалося слідство з допитами. Тепер вже при інших енкаведистах переповідалася історія з затриманням. Як у Спасівську ніч на одерадівському полі Улита з “Мадяром” брали колгоспну пшеницю, положили на підводу 5060 снопів, і в той час до них непомітно підійшли солдати.
“– “Мадяр” раптово стрибнув з воза, схопив мене за руку і побіг до лісу. Солдати стали пускати ракети, і я, пробігши метрів 56, впала на землю. До мене підбіг солдат, а інші погналися за “Мадяром”. Йому вдалось втекти, а мене затримали разом з підводою. Я спочатку показала, що живу в Одерадівці і назвала вигадані прізвище та ім’я. Але коли мене привезли в село, я призналася, хто така і звідки.
– Що вас змусило переховуватись?
– До вступу в ОУН я переховувалась від німецької влади, бо мене хотіли відправити на роботу в Німеччину. А з липня 1943 р., тобто, з моменту вступу в ОУН, я теж проживала нелегально. В силу цих обставин я була на нелегальному становищі аж до арешту 1949 р.
– Де ви закінчували оунівські курси і з яких питань?
– На курсах я була всього раз, восени 1943 року, протягом трьох днів, на хуторі поблизу села Людвищі, де навчалось нас 16 дівчат. Курси проводила дівчина з Угорська, псевдо, прізвища та імені не пригадую. Зі мною були члени ОУН, з яких я знаю лише Василюк Тетяну, вбита восени 1946 року, за що мені невідомо.
– Де ви були учасницею оунівських зібрань?
У період роботи підрайонною господарчою, я брала участь у зборах підрайонних господарчих у Кордишеві, в будинку підрайонного ОУН – Кондратюка Володимира – “Коваль” (убитий 1947 року солдатами в селі Кордишів). Збори проводила Шафарук Лідія – “Ярина”, з питання заготівлі продуктів, одягу, лікарських трав і бинтів. Крім того, спільно з Василюк Тетяною, я проводила зібрання станичним господарчим в селі Кордишів, – по заготівлі продуктів, одягу, бинтів і лікарських трав. У період моєї роботи підрайонною УЧХ і санітаркою, я два рази була на зборах підрайонних УЧХ і санітарок. Одні були в селі Голибіси, а другі в Боложівці, їх проводили районова ОУН і районова УЧХ “Ярина” – Шафарук Лідія (заарештована ОРВ) і “Вишня” – прізвища не знаю, заарештована у 1947 році. На зібраннях обговорювалися питання заготівлі лікарських трав, бинтів, вати і медикаментів. Інших зібрань не пригадую.
– Назвіть територію підрайону ОУН.
– У період роботи підрайонною господарчою і підрайонною ОУН, в обслуговування входили села: Кордишів, Голибіси, Круголець, Рохманів, Котлярівка, Соснівка, Людвищі і Тилявка з Одерадівкою. У період роботи підрайонною УЧХ і санітаркою входили села Кордишів, Голибіси, Круголець, Котлярівка, Соснівка.
– Назвіть членів ОУН станичної організації по селу Кордишів.
– У момент, коли я була станичноюгосподарчою ОУН по селі Кордишів, членами станичної ОУН були: Пархомюк Євдокія, заарештована ОРВ 1947 р.; Швець Ганна, заарештована ОРВ 1947 р.; Пугач Людмила, заарештована 1947 р.; Карпецька Василина, заарештована 1947 р.; Поліщук Василина, заарештована в 1947 р., Дацюк Тетяна, заарештована в 1947 р.; Кляшторна Галина, підрайонна ОУН по зв’язку, перебуває на нелегальному становищі; Липка Ольга, станична санітарка ОУН, зараз заміжня; Шергей Ярина, станична зі зв’язку ОУН, зараз заміжня; Мельничук Тетяна, член станичної ОУН.
– Хто були станичними санітарками вашого оунівського підрайону?
– У період моєї роботи підрайонною ОУНУЧХ і санітаркою, у мене були в кожній станиці по одній санітарці. По селу Кордишів – Липка Ольга, живе вдома. По селу Круголець – Лакей Ніна, заарештована 19461947 року. По селу Голибіси – Синиця Параска, заарештована 1948 р. По селу Котлярівка – Градецька Марія, заарештована 19461947 рр.
– Назвіть підрайонних УЧХ і господарчих? Скільки було підрайонів?
– У районному проводі ОУН по Шумському районі було чотири підрайони, назвати їх не можу, так як вони були для мене невідомі, а їхні псевдо не пам’ятаю, так як у мене пам’ять зараз дуже погана. (…).
14 жовтня 1949 року у місті Кременець була допитана обвинувачена Бабій Улита.
“ – Кого з поранених бандитів Ви лікували?
– У період перебування в ОУНУПА мною лікувались 67 чоловік. “Букет”, 20 років, перебував в УПА, його лікувала на квартирі і в схроні Синиці Параски в Голибісах. Вбитий в 1947 році у Жолобках. Інших осіб не пригадую, вони були всі для мене незнайомі.
– Які відомі Вам місця бандитських схронівскладів?
– Мені відома криївка в домі члена ОУН Фіннічука Тимофія в селі Голибіси, займав посаду станичного по селу Круголець. Криївка розташована під коморою. Утримувачем її була дружина, яка виселена в 1947 році у віддалені області СРСР. Інші криївки були відкриті солдатами ще до мого затримання, а також викриті склади з продуктами і одягом ще до мого арешту ОРВ.
– Скільки вами заготовлено для ОУНУПА бинтів, лікарських трав, полотна, одягу і продуктів харчування?
– Я не пригадую і назвати кількість не можу, так як заготівля тривала протягом двохтрьох років”. (…)
17 жовтня 1949 року в Кременці, Улиті було пред’явлене обвинувачення за статтями 54І а, 54ІІ КК УРСР і статтею 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 червня 1947 року про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і суспільного майна.
“– У пред’явленому мені обвинуваченні за статтями 54І а, 54ІІ КК УРСР я винною себе визнаю… Винною себе не визнаю в пограбуванні члена колгоспу Крючковської Надії, яка везла ячмінь для сівби в колгоспне поле. Її пограбував один “Мадяр”, забравши 200 кг ячменю в полі. Моя провина лише в тому, що із пограбованого ячменю “Мадяр” змолов у млині борошно, а з того борошна я готувала продукти і спільно з “Мадяром” їла.
– Де ви взяли чоботи і хустку, які одягнені на Вас?
– Чоботи і хустину куплені мені “Мадяром”, так як я з ним співмешкала з осені 1948 року.
– Де брав бандит “Мадяр” гроші на покупку вам одягу та взуття?
– Гроші на покупку мені хустини і чобіт “Мадяр” взяв із продажу мною картоплі і хліба на базарі в місті Кременець. Хліб і картопля, які я продавала, належали “Мадяру”. Він мені розповідав, що взяв у своєї дружини, про що вона не знає.
Прочитуючи сьогодні архівні документи справ кордишівського жіночого підпілля, переживаєш невимовний жаль за понівечені дівочі долі; ненависть до катів, які з насолодою розтоптували молоді життя; захоплення самопосвятою юних дівчат, які в оточенні ворога боролися за самостійну Україну, перемагаючи страх і біль. Разом з тим зворушують людські історії, які мали власні почуття, імена, колір, дивовижні деталі. Бо ж станичну ОУН творили зовсім молоді хлопці і дівчата, між якими спалахувало кохання, ніжність і пристрасть. І сьогодні Улитині чоботи і хустка, куплені “Мадяром”, – такі ж цікаві документи життя, як грипси, покладені у дупло старої липи коло церкви…
Не менш цікава історія й про те, як голова Одерадівського колгоспу дав повстанцям перед Спасом відро меду, ризикуючи, звісно, життям.
На слідстві Улити 1949 року були підняті протоколи допитів заарештованих дівчат ще у 1946 році. Всі вони вже три роки відбували терміни у ГУЛАГу. Але, щоб міцно склеїти справу Улити БабійМиронюк, найголовнішої особи у станичній жіночій ОУН, і завершити її найбільшим терміном покарання, збиралася найдетальніша інформація. Активно працював на Улитин вирок інформатор “Орел”, який регулярно доносив в РВ МДБ.
31 серпня 1949 року у Шумську оперуповноважений Шумського РВ МДБ молодший лейтенант Шишін допитав свідка Рижук Ганну з села Кордишів.
“– Що Вам відомо про практичну діяльність на користь ОУН Бабій У. М.?
– Бабій Улита на псевдо “Сніжинка” посилала мене з грипсом в Голибіси Шумського району до Волянюк Степаниди, котрій я особисто передала грипс, отримала відповідь і перенесла назад в село Кордишів до Бабій Улити. Тексти грипсів для мене був невідомим, так як вони були засургучені. На початку 1946 року “Сніжинка” приходила в нашу хату спільно з бандитами ОУН, вели розмову з моїм батьком Рижуком Филимоном. Бабій Улита була озброєна пістолетом. Окрім цього, я добре знаю, вона весь час діяла в банді ОУН і перебувала на нелегальному становищі”.
“Вирок. Іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік від 12 листопада 1949 року. Військовий Трибунал Військ МВС Тернопільської області у складі головуючого майора юстиції Котенка, молодших лейтенантів Геращенкова і Митрофанова при секретарі лейтенанті Васильєві в Кременці в закритому судовому засіданні без участі прокурора і захисту. Розглянувши справу по звинуваченню Бабій Улити, жительки села Кордишів, українки, за статтями 54 І “а” і 54 ІІ КК УРСР – установив. Підсудна Бабій у 1943 році вступила в члени ОУН і отримала псевдо “Сніжинка” (…). На основі викладеного, трибунал визнав Бабій винною в скоєнні злочинів, передбачених статтями 54 І “а” і 54 ІІ КК УРСР. Керуючись статтями 296 і 297 КПК СРСР, приговорив: Бабій Улиту Микитівну на основі статті 54 І “а” КК УРСР і Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 травня 1947 року “Про відміну смертної кари” до ув’язнення у виправнотрудових таборах терміном на 25 (двадцять п’ять) років, з поразкою в правах терміном на 5 (п’ять) років без конфіскації майна в зв’язку з відсутністю такого у засудженої. Відбування покарання рахувати з 19 серпня 1949 року”.
Вона написала касаційну скаргу Військовому Трибуналу військ МВС Львівського округу. Військовий трибунал вирок залишив без змін. Згідно з довідкою управління Воркутинського ВТТ дізнаємося, що “Бабій Улита Микитівна в установі утримується з 13.ХІІ.50. Стягнень за порушення табірного режиму не має”.
З ув’язнення вона писатиме заяви Генеральному прокурору СРСР Руденку. “Від Улити Микитівни Бабій, Комі АРСР, Воркута 3, п/я “Ж” 175/221. “Прошу Вашого розпорядження переглянути мою справу і знизити термін ув’язнення. 25 січня 1955”.
Листи прокурору писатиме сестра Улити Марфа Костюк, вислана на спецпоселення в Кемеровську область як “член сім’ї активної бандитки ОУН”. “Прошу направити до мене на утримання мою сестру Бабій Улиту, так як вона фізично працювати не може, весь час перебуває в лікарні по хворобах: порок серця, туберкульоз легень і головні болі. 5 квітня 1955 року”.
Після смерті Сталіна деякі терміни стали “пом’якшувати”, і комісія з перегляду кримінальних справ на осіб, засуджених за контрреволюційні злочини по Тернопільській області, від 13 червня 1955 року “постановила опротестувати вирок ВТ від 12 листопада 1949 року на предмет зменшення міри покарання Бабій У.М. до 10 років ВТТ”.
Через рік, постановою комісії Президії Верховної Ради СРСР з розгляду справ на осіб, які відбувають покарання за політичні, посадові і господарські злочини у Воркутинському ВТТ МВС СРСР, від 12 травня 1956 року Бабій Улиті у зв’язку з ув’язненням її до непропорційно великого покарання, знижено термін позбавлення волі до меж відбутого, її звільнено зпід варти із зняттям судимості.
Відбувати спецпоселення Улита поїде до своєї сестри Костюк Марфи, в Кемеровську область, яка жила тут як спецпереселенка разом з дітьми з 1947 року. 1962 року родину Марфи Костюк, через 15 років перебування на спецпоселенні, звільнять. І згодом всі вони – “бандитка” Улита і члени “сім’ї бандитки ОУН” – летітимуть серцем на Тернопільщину. Їх відмовляться прописувати в Кременці, хоча після виснажливих, тяжких, принизливих клопотань все ж пропишуть. 15 років спецпоселення в Сибіру Костюкам нагадуватимуть за найменшої можливості, і наприкінці 80х вони порушать питання про реабілітацію.
“Ми, Костюки, переїхали в Україну, де живемо по даний час, просимо, щоб нас реабілітували, зняли пляму “поселення”, яку зробив сталінізм. Всі люди нашого села нас поважають і радять, щоб ми писали про невинність. Просимо розглянути нашу заяву про реабілітацію, щоб на старість померти чесним громадянами. 1 лютого 1989 року”.
У березні 1989 року УКДБ по Тернопільській області почало розслідування щодо можливої реабілітації і звернулося до жителів села Кордишева, які знали родину Улиту (“Сніжинки”). Односельці Мартохи і Улити порізному поставилися до їхнього прохання “про невинність”… Учасниці ОУН, з якими працювала Улита у 194446 рр., відбувши терміни і повернувшись додому, “нічого не пам’ятали”…
4 квітня 1989 року старший слідчий з особливо важливих справ слідвідділення УКДБ УРСР по Тернопільській області підполковник Пшеничний отримав пояснення від громадянки Поліщук (дів. Баран) Ганни Іванівни, 1919 р. н. “Бабій Улиту я знала досить примітивно, а тому нічого про неї розповісти не можу і, зокрема, чи належала вона до ОУН і чи була в діючій банді ОУН. 1948 року я була заарештована, на слідстві мене били, а тому я була вимушена обмовляти себе і визнавати те, чого не було насправді. ВТ засудив мене на 25 років позбавлення волі”.
5 квітня 1989 року у селі Голибіси оперуповноважений підрозділу УКДБ УРСР по Тернопільській області майор Лещенко отримав пояснення від громадянки Гранюк (дів. Бабій) Лідії Миколаївни, 1924 р. н. “Особисто я вступила в ОУН під час німецькофашистської окупації. Під псевдонімом “Оля” виконувала обов’язки зв’язкової. Після звільнення району від фашистів, я зв’язків з ОУН не підтримувала, проте в 1946 р. була засуджена як член ОУН. З Бабій Улитою я не знайома і ніколи про неї нічого не чула”.
18 квітня 1989 року у селі Кордишів майор Лещенко А. М. отримав пояснення від Шафарук Лідії Миколаївни, 1928 р. н., с. Голибіси. “Я була заарештована на початку 1946 року і мене неодноразово допитували різні слідчі. Проте не пригадую, щоб я давала якісь покази про Улиту під псевдо “Сніжинка”. Жінку по імені Улита родом із села Кордишів я не знала. Під час перебування в ОУН мене навчала початків медичної справи жінка родом не з Шумського району і псевдо її – “Синичка””.
Іншого роду пояснення старшому слідчому в особливо важливих справах підполковнику Пшеничному дала Липка Ольга Кузьмівна, 1929 р. н., українка, громадянка СРСР. (Не заарештована в числі трьох сільських дівчат…).
“Бабій Улита проживала разом із своєю сестрою Марфою. В період німецькофашистської окупації, в нашому селі спорудили символічну могилу на честь загиблих борців за т. з. Самостійну Україну. У мене на присадибній ділянці вирвали квіти, які поклали на цій могилі. Дізнавшись про це, я в присутності інших осіб, сказала брутальне слово відносно цієї могили. Дізналася, що оунівці за це присудили покарати мене 25 ударами шомполом. Хтось порадив, щоб я пішла до Василюк Тетяни, яка мала зв’язки з ОУН, просити вибачення за сказане мною брутальне слово. Тетяна, вислухавши мене, зробила зауваження, що я поступила негідно і дала завдання – піти до Бабій Улити. Під страхом, щоб мене не побили, я пішла до Улити, яка дала мені вовну, з якої разом ми з моєю матір’ю (вже померла) зсукали нитки, які я віддала Улиті. Ці нитки, як я здогадалась, призначалися для виготовлення одягу для бандитів ОУН…”
Порушуючи справу про реабілітацію у 1989 році, сестри Улита і Марфа дадуть свідчення, що стосунків одна з одною не підтримують, хоча насправді обидві мешкали в Кременці, поруч. Ця історія відкриває ще одну людську трагедію. Тисячі родин, вислані в Сибір за те, що хтось з членів сім’ї були учасниками ОУН чи УПА, змушені були уникати зустрічей, спілкування, щоб не нашкодити одне одному, формально обмовляючи себе і рідних при допитах… Посіяти ворожнечу між рідними, примусити відректися одне від одного, нацькувати або під страхом смерті примусити зробити пекельний вибір – були улюбленими прийомами чекістів. І ці родинні травми не загоєні…
“Крім батьків у мене ще була сестра Улита. Чи мала вона зв’язок з ОУН, я не знаю. Улита в мій дім не приходила, і я її ніколи не бачила, – пояснює 3 квітня 1989 року старшому оперуповноваженому Лещенку КостюкМиронюк Марфа, проживає в Кременці. – Вона не могла відвідувати мій дім, тому що після війни у ньому була сільська рада. Проте в 1947 році я разом із сім’єю була виселена в Кемеровську область. Після повернення із спецпоселення я дізналася, що сестра моя Улита відбула покарання і проживає в Кременці. Ніяких стосунків із нею не підтримую”.
“З 1943 року я фактично з сестрою Марфою не проживала, а ховалась у різних людей, зокрема у місцевого священника, який уже давно помер. Крім цього, я не могла проживати з сестрою, бо її чоловік вороже ставився до мене. На цій основі наші стосунки із Марфою загострилися і практично у нас порвались всякі родині зв’язки, які ми не підтримуємо по сьогоднішній день”,  свідчила оперу Лещенку Улита Миронюк (“Сніжинка”).
Через 40 років справа № 13232, заведена на Бабій Улиту 1949 р., була знову ретельно прочитана. “… засуджена до 25 років позбавлення волі ВТТ, з поразкою в правах на 5 років… відбуває покарання за політичні… злочини у Воркутинському ВТТ МВС СРСР… приналежність Бабій до ОУН і її практична діяльність на користь цієї організації доказана повністю. УКДБ вважає, Бабій Улита Микитівна була засуджена обґрунтовано, а тому підстав для перегляду її справи і реабілітації не має”.
Довідка. Бабій Улита була заарештована 19 серпня 1949 р. Засуджена до 25 років. Звільнена 18 травня 1956 р. за Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.ІІІ.1956 р. Звільнена 22. І. 64 р. із спецпоселення Кемеровської обл. відповідно до Указу від 6.ХІІ.63 р. На початку незалежності України, 28 вересня 1993 р., реабілітована.
P. S. Сестри Марфа і Улита насправді ніколи не поривали між собою зв’язків і все життя підтримували одна одну – і в Сибіру, і після повернення на Тернопільщину. І сьогодні вони разом – у Кордишеві, де кущ калини наливається у цей спасівський час червоною ягодою сестринської крові й любові.

У публікації використані матеріали архівних справ:
Архів УСБУ в Тернопільській області. – Ф. 7(Р). Т. 1. – Спр. 11416П. – 260 арк.
Архів УМВС України в Тернопільській області. – Ф. 47. – Спр. 1327Р. – 297 арк.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment