Обличчя українських воїнів

Едуард ОВЧАРЕНКО
У Шевченківському національному заповіднику відкрили виставку заслуженого діяча мистецтв України художниці Марини Соченко “Заради майбутнього України”, на якій мисткиня представила свої кращі живописні роботи, створені за останні кілька років.

– Вона прожила близько сотні життєвих історій, аби якнайточніше відтворити в картинах характери тих, хто добровільно пішов на московсько-українську війну з перших її днів. Прожила їхні смерті й горе матерів. Дивишся в очі на портретах цих молодих українських патріотів – і душа болить: пішли ж найкращі! Отак кувалася і кується незалежність України. Друзі, відома художниця Марина Соченко в Музеї Тараса Шевченка в Каневі створила справжнє силове поле. Прийдіть, відчуйте, почерпніть духу української боротьби, – наголосила виконувачка обов’язків генерального директора Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко.
Ми попросили розповісти про виставку саму художницю.
– Це вже моя друга персональна виставка у Каневі, – зазначила пані Марина. – Перша відбулася 2015 року і була присвячена річниці Революції Гідності. Там були представлені портрети Героїв Небесної сотні, наших воїнів, а також роботи на сюжети українських народних пісень.
Цього разу зателефонували з Шевченківського національного заповідника і запропонували провести нову виставку. На виставці представлена 21 робота і присвячена вона 30-річчю відновлення державності України.
В експозиції показана частина проєкту “Кіборги”, над яким я працювала під час карантину, роботи з циклу “Небесна сотня”, а також деякі давніші твори, наприклад, портрет В’ячеслава Чорновола (2016 рік). Частину робіт я показала на своїй попередній виставці, що відбулася у ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка. На полотнах зображені діячі Центральної Ради, зокрема, Сергій Єфремов.
Одне з центральних місць на виставці посідає колективний портрет пам’яті полеглих в Іловайську бійців із другої розвідроти батальйону “Донбас”. Трохи передісторії. Майданівець Свято­слав-Андрій Грушевський був поранений під Іловайськом. Познайомилася я з ним у шпиталі, де разом зі Святославом лікувалися інші українські бійці. Всі вони погодилися, аби я намалювала їхні портрети. Зробила портрет і Андрія-Святослава. Потім провідувала його в інших шпиталях. Він був не дуже охочий до спілкування. Весь час дивився у смартфоні на знімки своїх дев’яти загиблих побратимів.
Попросила і мені дати ці фото. Він погодився. Почала їх малювати. Зробила цю картину дуже швидко, на одному подиху. Крім воїнів, на ній зображений янгол, який тримає сувій з їхніми позивними. Спеціально для цієї картини в центрі експозиції поставили мольберт. Решта робіт розміщені на колонах. Загалом музейний простір тут дуже насичений. Наступного дня на другому поверсі музею відкривали виставку творів народного художника України Валерія Франчука, ще один проєкт присвячений Олегу Сенцову та Роману Сущенку.
Та повернімося до моєї виставки. На ній я представила також порт­рети Володимира Рибака, який загинув за синьо-жовтий прапор у Горлівці, та дев’ятнадцятирічного Юрія Поправки, який загинув за відмову спілкуватися російською мовою.
Серед інших робіт – портрет Святослава Горбенка, який днями посмертно отримав звання Героя України. Це був 19-літній юнак, студент університету, доброволець. Танкіст Артем Абрамович загинув сам, але прикрив відхід нашим військовим. Потрібно, щоб якомога більше людей про них знали. Пам’ять про дітей – це сьогодні найважливіше у житті їхніх батьків.
Учасник проєкту “Матері Героїв” французький і український співак Поль Мадондіз зізнався, що коли співає пісні для матерів, то їхні діти стоять у нього перед очима. Не можна не співчувати цим жінкам, не можна не співпереживати тим, на кого лягло таке велике горе.
Мій дід загинув у Другу світову вій­ну. Він закрив собою гранату і врятував життя шести людей. Його поховали у братській могилі під Ясами. Про подвиг діда мало хто знає. Схожа історія у Валерія Лізвінського. Я зробила портрет цього героя, аби люди про нього знали.
Ще один герой – Петро Полицяк. Він загинув при обороні Донецького аеропорту 20 січня 2015 року. Його не було серед загиблих, а потім чоловіка знайшли закатованим. Ми маємо розділити горе з батьками цих героїв. Потрібно розуміти, що вони заслуговують на таку ж велику повагу, як і їхні загиблі діти. Маємо створити пантеон наших героїв. Зв’язок з ними даватиме сили для боротьби з ворогом, яка триває століттями. Сьогодні живемо на етапі прориву цієї боротьби з ментального на фізичний рівень.
У місті Каневі та Канівському районі багато полеглих за Незалежність України. Всіх їх вшанували цього дня. Також ми поклали квіти до могили Тараса Шевченка. Відбувся великий концерт за участю музичних колективів зі Львова. Принагідно хочу подякувати заступнику голови Київської організації НРУ Петру Гудиму за допомогу в організації та проведенні виставки.
На моїй виставці проводять уроки патріотичного виховання. Вже в перші дні тут побували понад 600 учнів зі шкіл міста та району.
А я продовжую роботу над своїми проєктами, присвяченими Небесній сотні і кіборгам. Це робота не на один рік. Також цікавить тема січових стрільців, доба УНР. Працюю разом з істориками, маю цікаві матеріали. Ще одну картину пишу за творами Тараса Шевченка. Нещодавно побувала у музеї, організованому кіборгом Олександром Ушинським, взяла його особисту військову форму для роботи над ще однією картиною, тобто паралельно працюю в кількох напрямках.
Плануємо ще одну поїздку на схід. Адже, щоб краще зрозуміти наших воїнів, потрібен безпосередній контакт із ними.
Інколи мене запитують, чи потрібно малювати портрети, адже маємо фото. Дуже важливо, щоб ті процеси, які відбуваються сьогодні в нашій державі, були пережиті на рівні культури. Люди, які бачать ці картини, переживають події на підсвідомому рівні.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment