Перший голодомор в Україні організований комуністичним режимом Росії у 1921–1923 рр.

(До 100річчя вшанування пам’яті жертв трагедії)

Петро ЧЕРНЕГА,
доктор історичних наук

Вождь російських більшовиків, “міжнародний політичний авантюрист, злочинець віку” [1], виродок, моральний ідіот від народження, на думку І. Буніна [48, с. 116]: “дуже відстала і елементарна людина у філософії, мистецтві й духовній культурі, – за оцінкою М. Бєрдяєва – … об’єднав соціальну революційність з духовною реакційністю” [3, с. 9697], у збройній боротьбі проти українського національновизвольного руху, рушійною силою якого було селянство, зокрема і засобами масового терору, продовольчої диктатури і організації голодомору.
Російські більшовики на чолі з Леніним за фінансової підтримки кайзерівської Німеччини, захопивши у жовтні 1917 р. владу в Росії, вважали, що основними засобами її утримання мають бути насильство, “беспрекословенное подчинение… и… повиновение масс единой воле советского руководителя, диктатора…” [39, с. 200201], запровадження суворого повсякденного обліку і контролю конфіскованого багатства капіталістів, награбованих у селян сировини й продуктів харчування, всього, що вироблялося ними й робітниками, поставити все населення в матеріальну й майнову, а особливо хлібну, залежність від влади, яка буде все це розподіляти на свій розсуд. Найважливішим завданням більшовиків Ленін вважав зосередження хліба в руках влади й негайної організації голоду як головного засобу впливу, придушення, пригноблення і заохочення більшості населення, особливо селян, які їх не підтримували. Селяни поваленої імперії були названі дрібнобуржуазною стихією і головним ворогом соціалізму [26, с. 196197].
Уряд більшовицької Росії для повернення України до складу запланованої Леніним радянської імперії вже на початку грудня 1917 р. оголосив війну Українській Народній Республіці, яка супроводжувалася масовим терором і пограбуванням українського населення аж до вигнання окупантів військами Німеччини і Центральній Ради УНР. З проголошенням 29 квітня 1918 р. Всеукраїнським хліборобським з’їздом створення Української держави під керівництвом гетьмана П. Скоропадського, він 89 травня підготував, а РНК Росії схвалила “Основні положення декрету про продовольчу диктатуру” і “Про мобілізацію робітників на боротьбу з голодом” для поневолення і пограбування України з її потужними сільськогосподарськими й промисловими ресурсами, без яких більшовикам загрожувала поразка. Російський комуністичний режим для виконання цих завдань сформував Червону армію, воєнний комісаріат перетворив у воєннопродовольчий, який мав організувати й залучити трудову армію і продовольчі загони із “передовых, организованных и сознательных рабочих…”, які проведуть “беспощадную и террористическую борьбу и войну против крестьянской и иной буржуазии, удерживающей у себя излишки хлеба” [26, с. 316, 319].
Радянська Росія після падіння в листопаді 1918 р. Гетьманату й проголошення Директорії УНР на чолі з С. Петлюрою і В. Винниченком розпочала другу війну проти українського народу. Продовольча диктатура втілювалася масовим терором і жорстоким насильством. Боротьба за хліб, стверджував Ленін: “на самом деле – это борьба за социализм, и правильно распределив его мы будем господствовать над всеми областями труда…” [26, с. 449]. Впродовж грудня 1918 – червня 1919 рр. 90тисячна Червона армія і продовольчі загони Росії знову окуповують територію України, масово вбивають і грабують селян, знищують українську інтелігенцію й національну культуру. Для поповнення лав регулярних військ і каральних загонів ВЧК в Росії були сформовані із росіян 31 воєнний комісаріат й направлені у розпорядження Київського військового округу, а також десятки тисяч комісарів, уповноважених агентів для мобілізації кадрів до окупаційних органів [17, c. 64, 67].
Окупації України радянською Росією й насадженню комуністичного режиму сприяли створені її більшовиками маріонеткові Компартія і так званий Тимчасовий робітничоселянський уряд України, які були прикриттям, ширмою для московських загарбників, а насправді, підпорядкованими структурами відповідних органів РСФРР. Декрети, постанови, розпорядження, директиви окупантів поширювалися і були обов’язкові для виконання на українській території. Саме їх вчить голова РНК Росії Ленін, зокрема більшовичку, представницю московської влади в Україні Є. Бош, як приборкати й грабувати українських селян: “Повесить (неприменно повесить, дабы народ видел) не меньше 100 заведомых кулаков, богатеев, кровопийц (так тиран називав працьовитих заможних селян – П. Ч.). Отнять у них весь хлеб. Назначить заложников согласно вчерашней телеграмме. Сделать так, чтобы на сотнях верст кругом народ видел, трепетал, знал, кричал…” [41, с.192]. Більшовицька армія і продовольчі загони Росії лише впродовж лютогоберезня 1919 р. пограбували і вивезли із України близько 2 млн. пуд. цукру і 621,2 тис. пуд. продовольства. Натомість, тиран вимагав забрати в українських селян і доставити в Росію “…до 1 червня 50 млн. пуд хліба, не зупиняючись перед екстреними заходами і негайним введенням класового продовольчого пайка” у містах і промислових центрах України. Дане рішення ЦК РКП(б) і Раднаркому Росії від 26 травня 1919 р. створювало передумови для голоду і початку соціального геноциду, який яскраво проявився у 19211923 й особливо 19321933 роках [4, с. 89]. Впродовж 1919 р. російські окупанти лише в Києві знищили понад 12 тис. людей, тисячі в Харкові після жорстоких катувань за свідченням Російського Червоного Хреста [17, с. 91, 9799].
Жорстока політика “воєнного комунізму” російських більшовиків в Україні спричинила масове розгортання антикомуністичного селянського руху весною і влітку 1919 року. Окрім сотень повстанських загонів селян, боротьбу з московськими загарбниками розпочали війська отаманів Н. Махна та Н. Григор’єва, які завдали їм поразки, а владу захоплює денікінський режим. Наприкінці року, слідом за відступаючою білогвардійською армією Денікіна, Червона армія РСФРР у складі 1200 тис. солдатів та офіцерів, багатотисячні загони ВЧК втретє розпочали загарбання українських земель, застосовуючи за висновком голови РНК УСРР Х. Раковського найжорстокішу, найдикішу систему придушення селянських повстань. Більшовицький режим посилює масовий терор і пограбуванням селян, й зокрема політичну диференціацію села, створює весною 1920 р. на основі принципу заможності комітети незаможних селян, які мали допомогти окупантам здобути остаточну перемогу у нещадній війні не лише з “куркулямикровожерами, павуками, п’явками, вампірами”, а й з повстанським рухом селян [23, c. 41].
Натомість, зустрівши масовий опір селян, ЦК РКП(б) засобами політичної демагогії й популізму намагається послабити повстанський рух, зокрема прийняттям спеціальної резолюції “Про радянську владу на Україні” в якій проголошує, що український народ сам вирішить, “чи зливати Україну з Росією, чи лишити Україну самостійною і незалежною республікою” [29, с. 40], а також пріоритетність зрівняльного поділу землі, повну добровільність у створенні колективних господарств. Брехливі заяви тирана не були виконані. Російські більшовики, встановивши втретє на початку 1920 р. комуністичний режим, вирішили голодом приборкати національновизвольну боротьбу українців. Вони посилюють продовольчу диктатуру у формі неймовірної за розмірами продрозкладки в 160 млн. пуд продуктів харчування. Впродовж року 30тисячна трудова армія на чолі з Сталіним і регулярне військо у складі 18 піхотних бригад (107 батальйонів), 1 кавалерійської дивізії (5 полків) та 6 батарей (24 гармати) під командуванням М. Фрунзе придушували масовий повстанський рух українських селян, терором й насильством забрали у хліборобів до 30 видів різних сільськогосподарських продуктів: 60 млн. пуд. зерна, 500 тис. пуд. олійного насіння, біля 1 млн. пуд. м’яса і сала, 2,4 млн. пуд. фуражу [8, с. 1819]. Селянство у відповідь посилює боротьбу з російськими окупантами. У липні поточного року в Україні діяло до 250 повстанських загонів [15, с. 593] на придушення яких московський комуністичний режим сформував додатково із великоросів у Москві, Петрограді й понад 20 губернських містах Росії 8 каральних батальйонів і 27 рот, підпорядкованих ВЧК. В Україні вони, маскуючись, отримали назви губерній і повітів, де спільно з окупаційними органами влади, зокрема ревкомітетами, трибуналами, продзагонами, жорстоким насильством, катуванням і розстрілами, спаленням хат і цілих сіл, ґвалтуванням жінок, грабували селян, виконуючи плани продрозкладки, накладали грошові контрибуції і конфісковували їх майно. Зокрема, лише до складу каральних батальйонів Київського губернського військового комітету входило 15 рот з особовим складом 4,5 тис. осіб. Із них 3,8 тис. великоросів і 594 українців. За наказом голови Революційного військового комісаріату РСФРР Л. Троцького для боротьби з повсталим селянством України у вересні 1920 р. Приволжський воєнний округ сформував із росіян ще три каральні полки і 36 тис. осіб поповнення для окупаційних військ. Про яку громадянську війну, як причину поразки УНР і голоду може йти мова [17, с. 7073, 8283]?
У 1920 р., коли населення України вже голодувало, за опір російським окупантам біля 30ти тис. переважно селян були ув’язнені у 18 концтаборах на українській території [15, с. 592]. Троцький, підводячи підсумки боротьби з українським національновизвольним рухом, наприкінці року заявив, що радянську владу в Україні вдалося встановити й “утримати лише силою Москви, великорускіх комуністів і Червоної армії”. Національний склад більшовицького війська складали великороси – 85%, українці 9% (мобілізовані переважно примусово – П. Ч.), поляки, білоруси, євреї, німці та інші – 6% [17, с. 8485].
Масові селянські повстання проти комуністичного режиму РСФРР і голод в Україні, Поволжі й Північному Кавказі примусили більшовиків прийняти 15 березня 1921 р. на Х з’їзді РКП(б) рішення про заміну продрозкладки натуральним податком, натомість, селяни України у рік посухи, особливо у 5 південних губерніях (Донецькій, Запорізькій, Катеринославській, Миколаївській, Одеській) і в окремих повітах Полтавської, Кременчуцької й Харківської губерній мали здати 117 млн. пуд. зерна із 350 млн. пуд. зібраного (35% від нормального врожаю) поточного року і 50 млн. пуд. заборгованої продрозкладки з урожаю 1920 року [4, с. 21]. Понад 99 млн. пуд. зернових продуктів було забрано для забезпечення російських окупаційних військ [14, с. 155].
Господарства українських селян, занедбані Великою війною 19141918 рр., зруйновані загарбницькими війнами російських білогвардійських і комуністичних військ проти УНР, не змогли й не бажали здати такий податок. Для придушення повстанського руху в Москві були сформовані й послані в Україну чисельні штати керівних кадрів ВЧК, які становили основу центральних й губернських органів Всеукраїнської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і посадовими злочинами (ВУНК). 2 квітня 1921 р. її головою був призначений росіянин В. Манцев. Із 24 членів колегії ВУНК і керівників й працівників губернських комітетів абсолютну більшість становили великороси та євреї направлені із Росії. На виконання декрету Всеросійського центрального виконавчого комітету (ВЦВК) від 6 лютого 1922 р. ВУЦВК постановою від 22 березня реорганізував ВУНК в Державне політичне управління УСРР, яке очолив росіянин В. Балицький [17, с. 8788, 100]. У штаті ДПУ налічувалося 34 тис. лише офіційних працівників. Окрім того були ще тисячі таємних і багатотисячні загони особливого призначення, які вели нещадну боротьбу з українським національновизвольним рухом й зокрема селянством [43, c. 41].
Ленін, маючи таку чисельну систему каральних органів, 8 липня 1921 р. направив в ЦК РКП і КП(б)У директиву про обов’язкову щоденну поставку до Росії щонайменше 74 вагонів хліба, вживаючи для цього всі заходи [27, с. 2627]. Голови РНК УСРР Х. Раковський і ВУНК В. Манцев для її виконання 9 квітня і 27 травня 1921 р. схвалили постанову й інструкцію про надзвичайні “трійки” каральних загонів з повноваженнями розстрілу повстанців на місці, а мирних селян за найменшого спротиву чи відмови від співпраці з більшовицькою владою й невиконання продрозкладки [17, с. 9091].

Далі буде.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment