Європейські країни і свобода особистості

Валерій ШВЕЦЬ, м. Одеса

Дві речі, на мою думку, головні в житті людини – свобода і повага. Чи можна виміряти свободу так, щоб сказати, що в цій країні вона більша, а в цій – менша? Єдина наука, яка дає інструмент для такого порівняння, – математика, що починається з числа. Яке ж число можна поставити у відповідність такій важливій категорії нашого життя, як особиста свобода? Одним із варіантів такого числа є ймовірність втратити свободу.
Для того, щоб свобода одних людей у суспільстві не була за рахунок інших, людство вигадало писані й неписані норми поведінки. За неписані норми поведінки ми відповідаємо лише перед своїм сумлінням. Нормальна людина намагається бути моральною і вимагає того ж від оточення. Механізми утримання інших людей від ганебних вчинків буває різним. Як сказано в одному з Хадисів: “Якщо ти зустрівся зі злом, виправ його своїми руками, не можеш – своїми устами, не можеш – у своєму серці, але це найменший ступінь віри”. Насправді кількість людей, які сповідують таке ставлення до життя, мала. Більшість людей байдужі до всього, що не зачіпає їхні особисті інтереси. Тому почнемо з аналізу писаних норм поведінки. За їхнім дотриманням слідкують спеціальні люди на державному утриманні, а за порушення позбавляють волі.
Сотні років розвивається і вдосконалюється законодавство кожної країни. У ньому весь набутий досвід суспільства або тих, хто керує цим суспільством. Що більше законодавство відповідає природі людини і спрямоване на досягнення ладу в суспільстві, який більшістю членів суспільства сприймається як справедливий, то менше люди його порушують, то менше в’язнів у такій державі. Що далі законодавство від інтересів суспільства і ближче до касти тих, хто ним керує, то частіше це законодавство порушується і більша кількість в’язнів у такій країні. В авторитарній країні слід очікувати велику кількість в’язнів, у демократичній – незначну. Тобто, порівнюючи кількість в’язнів, що припадають на душу населення, а це і є ймовірність потрапити за ґрати пересічному громадянину країни, можна і без аналізу політичної та економічної ситуації зробити висновок, чи ця країна є авторитарною, чи демократичною. Безумовно, слід використовувати достовірні дані, а це у випадку авторитарних режимів є великою проблемою. Зазвичай усі компрометуючі дані ними ретельно приховуються, а оприлюднені дані можна використовувати лише як мінімальну оцінку рівня свободи в такій країні. До таких країн Європи належать, фактично, лише дві: Російська Федерація і Білорусь. Щодо Російської Федерації, то тут достовірно невідома навіть кількість населення. Однак ми змушені використовувати те, що нам показують.
Чи є інший спосіб охарактеризувати особисту свободу числом? Є і доволі простий. Політичну свободу можна цілком однозначно охарактеризувати кількістю співробітників спецслужб, що здійснюють нагляд за політичним життям країни. У Радянському Союзі це був Комітет державної безпеки (КДБ), у Німецькій демократичній республіці (НДР) – Штазі, у націонал-соціалістичній Німеччині – гестапо. Після зникнення НДР стали відомі наступні числа: кількість штатних співробітників Штазі – близько 100 тисяч осіб, кількість позаштатних співробітників – близько 200 тисяч осіб, кількість досьє на громадян країни – близько 6 млн штук при загальній чисельності населення у 16 млн осіб. Тобто один штатний співробітник Штазі припадав на 160 громадян країни. Багато це чи мало? З чим це можна порівняти? У часи ІІІ Рейха один співробітник гестапо припадав на 2000 громадян Рейху, а це приблизно у 13 разів менше, ніж у тій же країні, де переміг пролетаріат. Тобто політичний терор у націонал-соціалістичній Німеччині, де рушійною силою був середній клас, був значно меншим, ніж у соціалістичній Німеччині, де рушійною силою був пролетаріат. Дуже привабливим виглядає порівняння питомої кількості співробітників спецслужб різних держав. Проблема у тому, що ці кількості ніде взяти. Про Радянський Союз числа, які можна знайти у різних джерелах, мають пропагандивний характер. Можна лише припустити, що репресивний апарат Радянського Союзу був значно потужніший, ніж і у націонал-соціалістичній Німеччині, і соціалістичній Німеччині, оскільки мав набагато довшу історію і спирався на відсталіший у культурному сенсі народ. Перехід від аристократичної форми правління (приблизно 27 тисяч каторжників) перед Першою світовою війною [1] до пролетарської форми правління (рахунок в’язнів концтаборів йшов на мільйони, але точно не відомий) говорить сам за себе.
Для прикладу – деякі цифри щодо ймовірності потрапити за ґрати – рівень несвободи в різних країнах Європи, помножений для зручності на 100 тисяч [2]: Російська Федерація – 626, Білорусь – 468, Україна – 321, Польща – 224, Франція – 96, Німеччина – 88, Фінляндія – 64, Ліхтенштейн – 20.
Як і слід було очікувати, на першому місці за рівнем несвободи знаходиться Російська Федерація. Цілком очікувано, що друге місце займає Білорусь. На третьому місці, хоча і з удвічі меншим результатом щодо першого, знаходиться Україна. За Україною йдуть інші європейські країни, що колись були у складі Радянського Союзу. Так і мало бути. Виявляється, не можна за 30 років незалежності позбутися каїнової печатки совка.
За цією ж логікою далі мали б бути країни соціалістичного табору. Так і є: Польща і Чехія, далі – Іспанія з проблемою сепаратизму басків; недалеко від неї Велика Британія з проблемою ірландського сепаратизму. У середині списку – інші країни колишнього соціалістичного табору. Причому країни, що утворились на базі колишньої Югославії, яка відчутно дистанціювалась весь час свого існування від Радянського Союзу, знаходяться значно нижче у списку, ніж інші країни соціалістичного табору.
Такі провідні європейські країни, як Франція, Австрія, Німеччина, впевнено займають місце в таблиці, що відповідає малому рівню несвободи. Останній рядок займає Ліхтенштейн, де ймовірність потрапити до в’язниці у 31 раз менша, ніж у Російській Федерації.
Висновки:

  1. Наша математична модель однозначно підтверджує справедливість терміну: “Вільний світ”, щодо провідних країн Європи і правильність нашого шляху до політичної і економічної інтеграції з ними.
  2. Головна проблема сучасних українців у тому, що і досі значна їхня кількість не вбачає ворога у Російській Федерації. Це суттєво зменшує нашу відпорність.

Джерела

  1. Каторга в Российской империи конца ХІХ – начала ХХ века.
  2. Вікіпедія. Список країн за кількістю в’язнів.
Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment