«Жіноча справа» Євдокія Пархомюк: “Ці продукти не для мене, а для Української Повстанської Армії, яка веде боротьбу за створення Самостійної Української Держави”

Галина ДАЦЮК,
журналістка
Анатолій ЛУКАЩУК,
історик

У день весняного рівнодення, 22 березня 1946 року, в Кордишеві масово піддавали арештам кордишівських підпільниць. І хоча за кожним арештом стояли окреме життя, особистість, доля дівчини, проте енкаведистська процедура була відпрацьованою і однаковою для всіх. За протоколами, допитами, заведеними “справами”, вироками органи НКВС людей не бачили – для них це були “бандитки” ОУН, “на одно ліцо”, під різними номерами справ. На Євдокію Пархомюк була заведена справа 12105П.
Підставою для її арешту стали “покази свідків Яцук Галини і Рижук Ганни та особисті зізнання”. За формальною процедурою, перед пред’явленням статті злочину, належало провести “ряд слідчих заходів і документації” – і справа потрапляє до начальника Шумського РВ НКДБ Тернопільської області капітана Кириченка. Він, “розглянувши матеріал, що надійшов у Шумський РВ НКДБ, про злочинну діяльність Пархомюк Євдокії Олександрівни, 1927 р. н., уродженки села Кордишів, українки, незаміжньої, освіта 2 класи, із селянсередняків, громадянки СРСР, – знайшов, що з 1943 року до дня арешту вона перебувала в контрреволюційній ОУН. Маючи організаційні псевдоніми “Павонія” і “Квітка”, допомагала збирати продукти для членів банд ОУНУПА”. Висновок підтвердив начальник слідчого відділення УНКДБ у Тернопільській області полковник Дранішніков.
Опер Шумського РВ НКДБ лейтенант Шарапов склав протокол обшуку Євдокії, “нічого не виявивши і нічого не вилучивши”. У момент опису майна в господарстві взяли на облік “коня робочого, корову, вівцю, а більше нічого”.
Далі допити проводить старший оперуповноважений Шумського РВ НКДБ лейтенант Науменко, один із тих поодиноких оперів, що носили українське прізвище. Попереджає про відповідальність за надання неправдивих свідчень (за ст. 89 КК УРСР).
“Я, Пархомюк Євдокія, в 1943 році три рази збирала серед мешканців села продукти для ОУН і УПА: сало, крупу і хліб. Вказівку отримала від невідомих мені трьох військових. Взимку 1944 року вночі вони прийшли до мене додому і дали вказівку зібрати харчі серед мешканців Кордишева, хто скільки зможе дати: сало, хліб, крупу, що мною було виконано. Зібрала сала кілограма півтора, крупів чотири кілограми і хліба три буханки. Назвати людей, котрі приходили до мене і давали вказівку збирати продукти, не можу, тому що вони були чужі, не жителі села Кордишів.
В ОУН я не була, ніхто мене не втягував, я лише допомагала збирати продукти, коли мені давали вказівку.
– Ви кажете неправду, адже в ОУН ви вступили в 1943 році, вимагаю правдивих свідчень.
– Повторюю, що в ОУН я не була і кажу це слідству справедливо, псевдо не маю.
– Назвіть прізвища членів ОУН, які збирали продукти для бандитів.
– Хто з членів організації збирав продукти, мені невідомо, тому що я збирала продукти сама…” (Допит перервано).
Наступного дня допит було продовжено.
“– Коли і ким ви були втягнуті в ОУН і яке було дане організаційне псевдо?
– В ОУН я вступила влітку 1943 року. Залучила мене в організацію Миронюк Улита, “Сніжинка”. Вона прийшла до мене вночі і запропонувала вступити в ОУН, на що я дала свою згоду. Тоді вона дала мені організаційне псевдо “Квітка” і сказала збирати продукти для ОУН і УПА, що мною і виконувалось протягом 19431944 рр., до зими. Всі продукти я концентрувала у себе вдома, а Улита їх забирала. З другої половини 1944 до березня 1946 я нічого не виконувала. Із членів ОУН я нікого не знаю, окрім Миронюк Улити, “Сніжинки”, від якої отримувала вказівки, про інших мені нічого не відомо. Яку посаду в ОУН обіймала Улита, мені не відомо, але знаю, що була в керівництві”. 17 березня старшим оперуповноваженим Шумського РВ НКДБ лейтенантом Науменком складено протокол наступного допиту.
“– Почалася моя робота в ОУН з літа 1943 року при наступних обставинах. Вночі прийшли до мене три чоловіки, одягнуті у військову форму, озброєні гвинтівками, один автоматом. У кожного були гранати, крім цього, двоє мали револьвери типу “наган” і польові військові сумки. Один із них говорить мені: “Дунько, завтра ти повинна зібрати продукти – сало, хліб, крупу – у жителів вашої вулиці, а ввечері ми все заберемо”. На ранок я приступила виконувати вказівку. Зібрала крупи кілограми тричотири, сала три куски, хліба три буханки. Ввечері ті ж чоловіки прийшли, забрали продукти і наказали, щоб про це ніхто не знав.
Після цього тижнів через два, вночі, прийшли до мене шість чоловіків, озброєних гвинтівками, один був з ручним кулеметом, дали вказівку зібрати продукти: крупу, яйця, хліб і сказали: “Якщо люди будуть питати, кому ти збираєш, то кажи – бандерівцям”. Я зібрала 31 штуку яєць, крупи гречаної 45 кілограмів, хліба чотири буханки, а ввечері того ж дня всі продукти у мене забрали.
Третій раз хлопці приїхали вночі на підводі, скільки їх було, не знаю, але до хати зайшли двоє невідомих мені чоловіків і жителька нашого села Миронюк Улита. Викликали мене на подвір’я, і один з незнайомих каже: “Ти, Дунько, повинна робити те, що тобі скаже Улита”. Я дала згоду виконувати все, що запропонує мені Улита Миронюк. Після цього двоє чоловіків і Улита сіли на підводу і поїхали в напрямку сільської школи.
Через три дні Миронюк прийшла вдень і розпорядилась зібрати на нашій вулиці часник і зелену цибулю. У цей день я зібрала цибулі зеленої кілограми два і таку ж кількість часнику. Ввечері Улита забирає у мене цибулю і часник і каже: “Продукти, які ти, Дунько, зібрала, – не для мене, а для Української Повстанської Армії, яка веде боротьбу за створення Самостійної Української Держави, і ця держава буде не тільки для них, а й для нас”. Потім говорить: “Я тобі дам псевдо “Павонія”, а ти будеш звати мене “Сніжинка”. Я запитала, для чого це, а вона говорить: “Для того, щоб повстанці знали тебе як “Павонію” і “Квітку”. І коли хтось із них буде спійманий, то як тебе насправді звати, не знатиме і не викаже, і тебе не зможуть заарештувати”.
З того часу я стала членом ОУН. З літа 1943 року по листопад 1945 року я весь час збирала продукти для ОУН і УПА. Роботу припинила в листопаді 1945 року, тому що “Сніжинка” перестала приходити і давати завдання, а стала переховуватись, оскільки в село Кордишів прибув військовий гарнізон, і до дня мого затримання я вже нічого не робила для ОУН.
Посаду Миронюк Улити в ОУН точно назвати не можу, вона займалась тільки господарськими питаннями, видно, що мала посаду господарчої станичної ОУН села Кордишів. В даний час “Сніжинка” проживає в селі Кордишів на нелегальному становищі.
– Назвіть склад станичної організації ОУН села Кордишів, в яку особисто ви входили, охарактеризуйте кожну окремо.
– Станицею ОУН в Кордишеві керувала Василюк Тетяна, організаційне псевдо “Галка”, але вона вбита, за що – не знаю. Господарчою станичної організації ОУН була Миронюк Улита. До складу станичної ОУН входили дівчата: Пилипчук Ірина, рядова станичної ОУН, увесь час збирала продукти. Мельничук Тетяна, “Пшениця”. Дацюк Тетяна, 1928 р. н., збирала продукти для ОУН і УПА, “Рожа”. Липка Галина, 1928 р. н., член ОУН, збирала продукти і полотно для ОУНУПА. Яцук Людмила, 1928 р. н., збирала продукти і полотно, псевдо “Тополя”. Липка Ольга, 1928 р. н., збирала продукти. Пугач Людмила, 1928 р. н., збирала продукти в Кордишеві, псевдо не знаю. Шергей Ганна, 1924 р. н., входила до складу станичної організації, псевдо “Жито”. Кляшторна Галина, 1928 р. н., член ОУН, збирала продукти, псевдо “Оргінія”.
Ось і все, що я могла сказати…”.
19 березня лейтенант Науменко (додатково) допитав Пархомюк Євдокію.
“– Звідки вам відомо, що Пилипчук Ірина, Мельничук Тетяна, Дацюк Тетяна, Липка Галина, Яцук Людмила, Липка Ольга, Пугач Людмила, Шергей Ганна і Кляшторна Галина є членами станичної організації ОУН? Розкажіть про кожну окремо.
– Про те, що вище перераховані дівчата є членами станичної організації, мені стало відомо від господарчої станиці ОУН Миронюк Улити, “Сніжинки”, при наступних обставинах. Коли Улита давала мені накази збирати продукти, я завжди говорила, що боюсь, щоб мене не заарештували. То Улита при цьому говорила: “Дивись, у мене збирають продукти Пилипчук Ірина, Мельничук Тетяна (“Пшениця”), Дацюк Тетяна (“Рожа”), Липка Галина, псевдо не пам’ятаю, Яцук Людмила (“Тополя”), Липка Ольга, псевдо не пам’ятаю, Пугач Людмила, псевдо не пам’ятаю, Шергей Ганна (“Жито”), Кляшторна Галина (“Оргінія”). І ці дівчата ніколи мені не кажуть, що бояться, а ти мені цим дорікаєш”. Ось так стало мені відомо, що члени станичної організації ОУН з Кордишева.
– Чи були випадки, коли “Сніжинка”Миронюк збирала всіх на читання націоналістичної літератури і на збори станичної організації ОУН?
– За весь час мого перебування в організації ОУНстаниці не було такого випадку, коли б “Сніжинка”Миронюк усіх нас збирала, націоналістичну літературу давала мені одній для прочитання, а про других сказати не можу…”. (Допит припинено…)
Справу тим часом передали в Кременець. 20 березня 1946 року вже співробітник Кременецької слідчої групи УМДБ молодший лейтенант Оробій допитує Євдокію про її практичну діяльність в ОУН. І вона повторить свідчення, які вибили у неї в Шумську.
“– Я дізналася про членів ОУН на зборах влітку 1944 року. Керувала зборами господарча Миронюк Улита. На зборах були присутні всі перераховані мною вище дівчата, а також станична села Василюк Тетяна. Від чоловіків був станичний села Дацюк Федір, господарчий від чоловіків – Пилипчук Порфирій, а також член ОУН Пилипчук Іван. На зборах виступали Миронюк Улита, “Сніжинка”, і станичний села від чоловіків Дацюк Федір. Вони закликали не підкорятись радянській владі і допомагати збирати продукти для УПА, читали націоналістичну літературу.
Для конспірації Улита запропонувала кожній присутній вибрати собі будьяке псевдо, а вона собі їх запише. Я свій псевдонім “Квітка” змінила на “Павонію”, а члени ОУН вибрали собі: Пугач Л. К. – псевдо “Чорна”, Дацюк Т. В. – “Рожа”, Шергей Г. Ф. – “Ірка”, Пилипчук І. Г. – “Жито”, Яцук Л. І. – “Тополя”, Липка О. К., псевдо не пам’ятаю, Липка Г. Д., також не знаю, Кляшторна Г. В. – “Оргінія”, Мельничук Т. В. – “Пшениця”.
Таких зборів у нашій станичній організації було 45, де читали націоналістичну літературу. Збори проводилися два рази в школі, один раз у мене в хаті, раз у Пилипчук Ірини і один раз у Липки Ольги”.
9 квітня 1946 року співробітник Кременецької слідчої групи молодший лейтенант Оробій допитав заарештовану Пархомюк Євдокію.
“– Розкажіть, що ви знаєте про діяльність Шергей Ганни.
– Шергей Ганну я знаю як жительку і уродженку села Кордишів, а також знаю як члена станичної організації села Кордишів. Разом із нею я була на зборах, де нам читали націоналістичну літературу, на зборах в школі ми вибирали собі псевдо, нам давала завдання Миронюк Улита збирати продукти для ОУН і УПА. За наказом господарчої села Улити і господарчого Пилипчука Івана Ганна приходила до мене і зобов’язувала збирати продукти для УПА. До мене приходили й інші збирачки продуктів, наприклад: Дацюк Тетяна, Мельничук Тетяна, Пугач Людмила, Липка Ольга”.
12 квітня 1946 р. співробітник Шумського РВ МДБ молодший лейтенант Оробій зачитав Пархомюк Євдокії постанову.
“– Вам зачитана постанова про пред’явлення звинувачення і притягнення в якості звинуваченої за статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР. Вам зрозуміла сутність обвинувачення?
– Так, сутність пред’явленого обвинувачення мені зрозуміла.
– Ви визнаєте себе винною в пред’явленому вам звинуваченні?
– У пред’явленому мені звинуваченні за статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР винною себе визнаю в тому, що з червня 1943 року я вступила в ОУН. З літа 1943 року по листопад 1945 року я збирала продукти (хліб печений, крупи, сало) для УПА. В листопаді 1945 р. я припинила роботу, так як у наше село прийшов гарнізон військ Червоної Армії, і господарча села Кордишів Миронюк Улита стала переховуватись і завдань мені не давала”.
За протоколом від 12 квітня 1946 року дізнаємося, що у Кременці співробітник Кременецької слідчої групи УМДБ молодший лейтенант Оробій провів очну ставку між обвинуваченими Дацюк Тетяною і Пархомюк Євдокією. Такі очні ставки практикувалися майже у кожній справі. Свідчення проти подруг, чиї справи вже все одно йшли до вироку, ставали додатковими фактами для обвинувачення, до того ж, наносили тяжкі моральні травми, сіяли ворожнечу між учорашніми подругами. До речі, свідчення очних ставок слідчі копіювали, слово в слово, з протоколів попередніх допитів дівчат.
“– Обвинувачена Дацюк, що ви знаєте про приналежність Пархомюк до ОУН і її діяльність в організації?
– Я знаю Пархомюк Євдокію як учасницю ОУН, так як разом з нею я була 45 разів на націоналістичних зборах, де господарча Миронюк Улита, “Сніжинка”, читала націоналістичну літературу, закликала не коритися Радянській владі, збирати продукти для ОУН і УПА, а для конспірації кожна вибрала собі організаційний псевдонім. Я вибрала собі псевдо “Рожа”, а Євдокія – псевдо “Павонія”. Разом ми збирали продукти по листопад 1945 року, поки до нас в село не прийшов гарнізон військ Червоної армії”.
Обвинувачувальний акт по загальній справі № 3126 стосувався звинувачення чотирьох дівчат: Пугач Людмили, Шергей Ганни, Пархомюк Євдокії, Дацюк Тетяни за ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР.
У ньому йшлося, що 28 березня 1946 року вони були заарештовані Шумським РВ МДБ за приналежність до ОУН і притягнуті до кримінальної відповідальності. “Проведеним по справі слідством встановлено, що в селі Кордишів Шумського рну існує організація ОУН, яка веде активну антирадянську діяльність”. Про долю трьох дівчат (Ганни Шергей, Людмили Пугач, Тетяни Дацюк) ми вже розповіли на сторінках “СП”. Євдокію, одну з них, судили разом з ними.
“Із числа названої організації заарештовані і притягнуті по даній справі обвинувачені, конкретна антирадянська діяльність котрих полягає в наступному” – і йде перелік “злочинів”. “На основі викладеного звинувачується Пархомюк Євдокія, 1927 р. н., уродженка і жителька села Кордишів Тернопільської області, українка, незаміжня, із селянсередняків, – в тому, що з літа 1943 р. будучи членом ОУН, під псевдонімами “Квітка” і “Павонія” відвідувала нелегальні зібрання і надавала приміщення своєї хати для проведення зборів, збирала продукти для банди УПА, тобто, в злочинах, передбачених ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР”.
Справу № 3126 у звинуваченні Пархомюк Євдокії спрямували військовому прокурору ВМВС по Тернопільській області для передачі суду Військового Трибуналу. Обвинувачувальний акт 16 квітня 1946 р. в Кременці склали: слідчий Кременецької слідчої групи УМДБ молодший лейтенант Оробій, начальник Кременецької слідчої групи старший лейтенант Філіппов, начальник слідчого відділу УМГБ по Тернопільській області полковник Дранішніков. З протоколу підготовчого засідання від 3 травня 1946 року у місті Чортків стає відомо, що Військовий Трибунал військ МВС Тернопільської області в складі: головуючого – майора юстиції Баранова, капітана юстиції Кошкарьова, лейтенанта юстиції Содомчука, при секретарі гвардії старшому лейтенанті Шидловському, за участю помічника військового прокурора військ МВС капітана юстиції Зенова на підготовчому засіданні розглянули справу по обвинуваченню Пархомюк Євдокії за ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР. “Доповідач товариш Зенов пропонує віддати до суду Пархомюк за статтями 54І “а” і 54ІІ КК УРСР. Співдоповідач Содомчук з думкою доповідача згідний”.
ВТ військ МВС Тернопільської області, розглянувши на підготовчому засіданні справу по обвинуваченю Пархомюк Євдокії, визначив: “справу прийняти до виробництва, утвердити обвинувачувальний акт без змін. Віддати Пархомюк до суду ВТ за ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР”.
15 травня 1946 року в Кременці в закритому судовому засіданні, без участі звинувачення, захисту і без свідків, розглянуто справу по обвинуваченню Пархомюк Євдокії за ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР. Секретар доповів, що підсудна на судове засідання доставлена під вартою.
Головуючий пересвідчується у самоособистості підсудної. “Я, Пархомюк Євдокія, 1927 р. н., уродженка і жителька села Кордишів, українка, громадянка СРСР, раніше не судима, мати Параска і старший брат Іван проживають вдома, заарештована 6го березня 1946 р. З обвинувачувальним вироком ознайомлена 14 травня 1946 р.”
Головуючий роз’яснює підсудній її процесуальні права в судовому засіданні і запитує, чи зрозумілі їй права, чи має вона клопотання до початку судового слідства. Підсудна заявила, що процесуальні права їй зрозумілі, клопотання до початку судового слідства не має.
ВТ приступає до допиту підсудної Пархомюк, яка по справі показала: “У травні 1943 р. односельчанка, господарча ОУН Миронюк Улита завербувала мене в ОУН і сказала, що я повинна збирати продукти для УПА, для чого вона мені дала псевдо “Павонія”. Спочатку я відмовлялася, але потім дала згоду і протягом 19431945 років збирала хліб, сало, крупи, яйця, зносила додому, а від мене станична “Сніжинка” все забирала. Окрім цього, я відвідувала таємні зібрання, де Василюк Тетяна проводила антирадянську агітацію, закликала саботувати заходи Радянської влади і допомагати УПА”.
На запитання ВТ підсудна Пархомюк відповіла: “Так, нам говорили на зібраннях про мету і завдання ОУН і УПА, котрі борються за Самостійну Україну проти Радянської влади. Нам також віддавали накази суворо берегти таємницю про нашу роботу. У 1945 році ми не відвідували зібрання тому, що по селах стояли гарнізони і не було кому скликати, бо станична пішла на нелегальне становище. Мої рідні не знали про мої зв’язки з ОУН”.
Головуючий запитує, чи має вона якісь питання до даних підсудних по цій справі чи клопотання до кінця судового слідства. Підсудна Пархомюк заявила, що питань вона не має, клопотання до кінця судового слідства також не має.
О 18 год. 15 хв. ВТ виходить на нараду для винесення вироку, о 18 год. 50 хв. ВТ повертається із дорадчої кімнати. Головуючий оголошує вирок, роз’яснює сутність його засудженій. О 18 годині 55 хвилин головуючий оголошує судове засідання закритим.
“Таємно. Вирок. Іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік, 15 травня 1946 р. ВТ Військ МВС Тернопільської області у Кременці, на закритому судовому засіданні в складі: головуючого – лейтенанта юстиції Содомчука, лейтенанта Фомічова, старшого сержанта Ходорєва, при секретарі Шидловському, без участі звинувачення і захисту розглянув справу по обвинуваченню: (…) Пархомюк Євдокії в скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР, встановив, що Пархомюк, проживаючи на території, тимчасово окупованій німецькофашистськими військами, в селі Кордишів, в травні 1943 року вступила в контрреволюційну ОУН, в якій перебувала до дня арешту (…). На основі викладеного ВТ визнав винною Пархомюк у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 54І “а” і 54ІІ КК УРСР. Керуючись ст. ст. 296, 297 КПК УРСР присудив Пархомюк Євдокію позбавити волі з відбуванням у ВТТ терміном на десять (10) років з подальшою поразкою політичних прав терміном на п’ять (5) років. Майно, яке належить засудженій, конфіскувати. Термін відбування покарання Пархомюк розраховувати з 6 березня 1946 року. Вирок остаточний і оскарженню не підлягає.
Одразу після того, як була засуджена Євдокія, “на сім’ю активної учасниці ОУН, засудженої за антирадянську діяльність на десять років ВТТ”, була заведена облікова справа № 6998. У сільській раді склали довідку про склад сім’ї: Пархомюк Параскева Романівна, 50 років, брат – Іван, 1920 р. н., сестра – Ніна, 1922 р. н., сестра – Валентина, 1930 р. н., невістка – Віра, 1920 р. н. Начальник відділу “А” УМДБ по Тернопільській області майор Горшенін перевірив, чи не проходять вони по оперзвітах і чи не перебувають вони в агентурноінформаційній сітці.
18 вересня 1947 року оперуповноважений Касимовського МДБ Рязанської області ст. лейтенант Курвін, розглянувши наявні в Шумському РВ МДБ Тернопільської області матеріали на Пархомюк Євдокію, постановив: облікову справу направити на розгляд в УМДБ Тернопільської області.
28 вересня 1947 року оперуповноважений відділу 2Н УМДБ по Тернопільській області лейтенант Федоров, розглянувши матеріали облікової справи на сім’ю активної учасниці ОУНУПА Пархомюк Євдокії знайшов, що “члени сім’ї проживали спільно з нею до переходу її в банду. На підставі викладеного, вважав би: сім’ю Пархомюк у відповідності з наказом МДБ СРСР від 21 серпня 1947 року виселити у віддалені місця Радянського Союзу, майно конфіскувати”.
21 жовтня 1947 р. родину учасниці ОУН, засудженої Пархомюк Євдокії, було вислано на ст. Усяти Томської залізниці: матір Параску Романівну, сестру Марія, 1930 р. н., сестру Ганну, 1933 р. н., брата Івана, 1920 р. н., невістку Віру, 1920 р. н. “Начальник конвою в/ч 7529 мол. лейтенант Куриленко. Здав: комендант вантажного пункту ст. Лепесівки підполковник Овчінніков”.
Правда, у день виселення трапився печальний чекістський “недогляд”. Про що 22 жовтня 1947 року жовтня в Кордишеві заст. нач. Шумського РВ МДБ мол. лейтенант Хренов склав акт. “У складі сім’ї учасника ОУН Пархомюк були включені як члени: Ніна, 1922 р., і Валентина, 1930 р. При знятті сім’ї мати Пархомюк заявила, що в складі її сім’ї таких членів ніколи не було. Оперпрацівник припустилася помилки і переплутала імена. В дійсності виявилось, що члени сім’ї: Марія, 1930 р. н., Ганна, 1933 р. н., у списки не були включені. При виселенні ми включили їх в склад даної сім’ї і виселили. В чому і складений даний акт”. Вислужилися і ліквідували недогляд!
Родина Пархомюк Євдокії була виселена в Осінніки Кемерорвської області. З Кордишева у товарняках вивезли щойно одруженого брата Євдокії разом з вагітною 20літньою дружиною, сестер Ганну (14 років) і Марію (17 років). Вони відбули 10 років спецпоселення, позбавлені права пересування, виходу з території без дозволу навіть у лікарню. Невістка Віра померла у віці 23 років, у 1950 р.
Відбувши термін покарання і звільнившись 19.04.1956 р., до родини, в Осінніки, приїде Євдокія. Звільнену із ув’язнення її етапуватимуть до матері як “особливо небезпечну державну злочинницю, засуджену ВТ, у розпорядження УМВС Кемеровської області”. Дві її сестри – Ганна і Марія – вийдуть на спецпоселенні заміж. А після звільнення всі вирушать в Україну. Євдокія поїде на Одещину. Іван з матір’ю – на Тернопільщину. У 1962 році після клопотань їх пропишуть в Голибісах Шумського району, звідки була родом мати.

19 листопада 1991 року співробітник відділу УВС Тернопільської області Табачук О.В. розгляне матеріали архівної облікової справи відносно Пархомюк Євдокії і, керуючись ст. 3 Закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, – встановить: “виселення на спецпоселення в жовтні 1947 року Пархомюк П. Р., Івана, Марії, Ганни, Віри необґрунтованим, а їх реабілітованими”. Євдокію реабілітують 10.04.1992 р. Вона проживала в Одеській обл., Фрунзенському рні, селищі Фрунзовка, на вул. Фрунзе…

За матеріалами архівних справ:
Архів УСБУ в Тернопільській області. – Ф. 7 (Р).
Архів УМВС України в Тернопільській області. – Ф. 47.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment