Микола ГОЛОМША: «Убивство Чорновола могло бути вигідним тим, хто не хотів, аби він ішов у президенти»

Олег СІНЕЛЬНІКОВ
Заява колишнього заступника генпрокурора України Миколи Голомші про те, що смерть голови Народного Руху України В’ячеслава Чорновола 1999 року настала не внаслідок ДТП, а через убивство ударами кастета в голову, на кілька днів стала інформаційним топом. Але, як і попередні аналогічні повідомлення, вона не отримала належного розвит­ку – активізації розслідування однієї з найбільш загадкових смертей політичних лідерів у новітній історії нашої держави.

Про обставини слідства, яке велося прокуратурою після загибелі лідера НРУ і пізніше, про те, чому зараз Офіс генпрокурора не переглядає матеріалів справи новим поглядом, і про можливі обставини, що супроводжували смерть Чорновола, в інтерв’ю Depo.ua розповідає колишній заступник генпрокурора України Микола Голомша.
– Днями ви вкотре заявили, що смерть Чорновола настала внаслідок спланованого вбивства, що лідера найбільш популярної в кінці 90-х патріотичної партії добивали кастетом на місці ДТП, та розкрили низку інших деталей. Про це ви кажете не вперше. Які у вас є підстави для таких серйозних заяв?
– Розпочну з того, що коли за генпрокурора Святослава Піскуна мені було доручено опікуватися справою про смерть Чорновола, мене переконували: це звичайна дорожньо-транспортна пригода, нічого там “такого” немає. Але її обставини мені не давали спокою, і 2007 року ми домоглися створення слідчої групи. Коли почали вивчати матеріали справи, відразу побачили факт фальсифікації огляду місця події. Зникла частина даних, були вирізані цілі фрагменти із відео. У зв’язку з цим ми порушили справу, призначили комплексну автотехнічно-трасологічну експертизу. Вона тягнулася досить довго, бо була міжнародною. Експерти приїздили до України, вивчали матеріали. Нас цікавило, чи мав водій (автом, у якому перебував Чорновіл, кермував Євген Павлов – ред.) технічну можливість уникнути ДТП. На це питання експерти дали негативну відповідь: позиція вантажівки, в яку врізалося авто Чорновола, не давала можливості водію легковика уникнути зіткнення. Отже, ми реабілітували водія автомобіля, в якому їхав лідер НРУ.
У зв’язку з цим ми закрили справу про дорожньо-транспортну пригоду, на якій базували своє рішення попередні слідчі. Далі ми почали вивчати судово-медичну експертизу. Фізико-технічний експерт Володимир Єрмаков дійшов висновку, що на потиличній ділянці черепа Чорновола є чотири лінійних ушкодження. При ДТП подібний удар завдається одномоментно. Натомість експерт довів, що мала місце послідовна серія ударів по голові жертви, причому не об чотири предмети, а одним предметом, на що вказували характерні сліди, точніше тріщини на черепі. Таке саме ушкодження було на лобній ділянці голови водія Чорновола. Експерт зробив висновок, що це предмет, схожий на кастет.
Якщо навіть відкинути ці факти, а взяти до уваги лише те, що водій не міг скоїти ДТП, то виникає припущення, що ця подія була організована. Проаналізувавши висновок судово-медичної експертизи, ми, висловлюючись сленгом слідчих, “розкололи” судмедексперта, який зізнався, що не робив розтину тіла загиблого політика, а підписав документ уже готової експертизи. Ось ця фальшивка лягла в основу всіх подальших експертиз, якими досьогодні оперує Офіс генпрокурора.
– Чи були інші важливі свідки у цій справі?
– Був водій “КамАЗу” Куделя. Його раніше притягали до відповідальності, він міг мати певні відносини із міліцією, і навряд чи був би надто відвертий. Натомість слідчу групу більше цікавила людина, яка могла заговорити: основний свідок тієї події, який перебував у кабіні “­КамАЗу” (Іван Шолом, за офіційними даними, помер 2000 року на Волині від серцевого нападу – ред.). Ми провели ексгумацію останків: експертиза виявила в його кістках залишки важких металів, характерні для отруєння. Тож наша група викрила зумисні дії правоохоронних органів із фальсифікації доказової бази у справі про це ДТП і штучного створення вини водія Чорновола. Нами були порушені три кримінальні справи щодо цього.
Тож саме наявність висновку фізико-техніка переконала мене в тому, що В’ячеслава Чорновола добивали чотирма ударами кастетом в голову. Так само убивали і водія.
На задньому сидінні авто Чорновола перебував його прес-секретар Дмитро Понамарчук (нині покійний – ред.). На допиті він показав, що до самого моменту аварії спав, далі певний час був без свідомості й нічого не пам’ятає. Потім разів зо п’ять Понамарчук дзвонив мені зі словами, що хоче розповісти щось важливе, востаннє такий дзвінок з його боку був десь півтора року тому. Але зустріч наша так і не відбулася, хоч я був готовий вислухати Дмитра.
– Які ще обставини подій 1999 року не можна втратити з поля зору? Чи можуть вони вивести на можливих замовників злочину?
– Наша слідча група мала інформацію про перекриття кількома засідками дороги, якою з Кіровограда (нині Кропивницький – ред.) до Києва їхав Чорновіл. Розповідали про зелений автомобіль, який стояв на узбіччі, навіть про людей в якійсь зеленій формі. Ми вивчали і версію замаху на вбивство майбутнього кандидата в президенти України. Адже у нас була точна, підкріплена свідченнями, інформація, що В’ячеслав Максимович у день катастрофи ухвалив рішення балотуватися і сказав у Кіровограді, що іде в президенти. Наступного дня він мав домовлятися про те, як інший потенційний кандидат від Руху, Геннадій Удовенко, обґрунтує свій відхід. І тут вночі гине. Зрозуміло, що версію вбивства майбутнього кандидата в президенти за цих обставин ми розглядали як обґрунтовану. Мали намір організувати стеження за певними особами, провести низку виїмок та інших дій в органах внутрішніх справ. Але спрацювала система захисту старої команди і вона зуміла відсунути нас від розслідування.
– Тоді реакції правоохоронних органів не було. Чи змінилася ситуація зараз?
– Тодішні керівники вищої і середньої ланок силових органів ще переважно працювали в кінці 90-х – у 2000-ні роки і тим чи іншим чином були причетні до рішень, які ухвалювалися у справі Чорновола. Існувала свого роду інерція системи, зламати яку не вдалося. Коли ми встановили нові факти, справу у нас забрали і переформатували всю слідчу групу. Це був 2009 рік, я паралельно курував ще кілька важливих розслідувань. Зокрема, про отруєння Ющенка, де ми добралися до допитів оточення Януковича. Сам тодішній прем’єр істерично не хотів ходити до прокуратури на допити і зустрічатися зі страшною для нього слідчою Галиною Климович (легендарний слідчий Генпрокуратури, старший слідчий з особливо важливих справ у 2003–2010 рр., розслідувала справу про отруєння Віктора Ющенка. Довела до суду справи кількох вкрай небезпечних банд – ред.). Команда Януковича створила слідчу комісію Верховної Ради із правом допитів, “кошмарили” слідчу групу прокуратури депутатськими зверненнями і поливанням брудом.
Одночасно ми розслідували справу про смерть Володимира Івасюка у Львові за часів СРСР і встановили, що його було повішено уже мертвим. За це мене навіть висміювали через різні сайти – мовляв, кому був потрібен той композитор. Але ми відкрили таємну переписку першого секретаря Львівського обкому Компартії Віктора Добрика із партійним “центром”, де він під грифом “цілком таємно” доповідав, який це буржуазний націоналіст – Івасюк і як із ним борються.
Третім тогочасним напрямком нашої роботи була справа Георгія Гонгадзе. Ми порушили справу проти органів внутрішніх справ за бездіяльність у пошуках виконавця, яким виявився генерал Пукач. Були версії про його перебування в Ізраїлі, але ми встановили, що він ховається на хуторі на Житомирщині. Затримали. Знайшли голову вбитого журналіста…
І от в один момент, коли ми досягли результатів, у нас забрали всі резонансні справи, в тому числі по Чорноволу, і передали кураторство іншому заступнику генпрокурора.
– Тоді, 2009-го, далася взнаки політична воля чи людський фактор?
– По-перше, на долі слідства відбилося тодішнє складне переплетіння інтересів політичних груп. Також наголошу, що в керівництві правоохоронних органів тоді були люди, причетні до рішень по цих справах, які ми піддали обґрунтованим сумнівам, які працювали за принципом “чєго ізволітє” і вгадували політичну кон’юнктуру. Вони зробили все, щоб блокувати розслідування, а мені прямо ставили питання: “Для чого ти копаєш?”. Часи були такі, специфічні: тоді в моєму кабінеті знаходили ртуть, а потім виявили перевищення сили електромагнітних імпульсів у 2,5 млн разів.
– Що це могло бути?
– Широкосмуговий високочастотний електрогенератор, який створює ефект мікрохвильовки. Його наявність встановили співробітники міліції. Скажу, що тоді я зрозумів: система мала великою мірою совдепівський характер. Просто катастрофічно деякі керівники силовиків боялися влади і тим більше випадів щодо неї.
– Повернемося до справи про загибель лідера Народного Руху. Із того часу, про який ви зараз розповідаєте, тобто за дванадцять років, слідство не просунулося до істини?
– Справа не закрита. У ній за цей час щось робилося, але повільно, формально, для видимості, щоб довести, що то була дорожньо-транспортна пригода. Коли призначали повторну комплексну експертизу, не взяли до уваги дані, надані експертом Єрмаковим. З якоїсь причини експерти, які раніше проводили експертизи, і далі залишалися у рамках цього розслідування. Як можна слідству і далі уперто посилатися на дані тієї експертизи, яку ми обґрунтовано називаємо фальшивкою?
Оновлення, яке відбулося в прокуратурі, привело людей, яким ще років зо п’ять вчитися, перш ніж вони стануть професіоналами.
Коли офіційні особи право­охоронних органів кажуть, що немає такої експертизи, яка показала, що Чорновола чотири рази били кастетом, то це тягне щонайменше на службову перевірку і притягнення до дисциплінарної відповідальності таких “спікерів”. Ще раз: ця експертиза є в матеріалах слідства і нікуди, за моїми даними, не поділася. Але була призначена повторна експертиза, відсунули експерта Єрмакова, взяли “старих” експертів – і дійшли висновку, що трапилася лише ДТП, нещасний випадок.
– Вас запрошували до Офісу генпрокурора для надання пояснень за вашими заявами?
– Ніхто не запрошував. Річ у тім, що мене й не треба запрошувати. Я спілкувався з колишнім слідчим, керівником слідчо-оперативної групи, який уже пішов у відставку як суддя. Він казав, що готовий зняти мантію, повернутися у слідство і дорозслідувати справу Чорновола як належить. Так само готові й низка інших моїх колишніх колег. Беріть, кличте людей! А якщо мене запросять, то все може звестися до того, що допитають по справі, після чого я стану свідком. І в майбутньому розслідування блокується.
– Кому ж могло бути вигідним убивство В’ячеслава Чорновола?
– Слідство вважало, що це могло бути вигідним тим, хто не хотів, аби Чорновіл ішов у президенти. Кілька соратників лідера Руху стверджували, що він за певних умов вигравав президентські вибори 1999 року.
На мою думку, те, що сталося, було вигідно Москві, де категорично, до істерик не бачили Чорновола президентом України. І могло бути вигідним всередині України певній команді людей, які теж були зі своїх мотивів зацікавлені в тому, щоб він не очолив державу.
Ми не мали досвіду розслідування вбивств, скоєних шляхом спецоперацій. Але вивчали обставини ДТП, приміром, з Машеровим (перший секретар Компартії Білорусії Петро Машеров загинув 1980 року, за офіційними даними, внаслідок ДТП – лобового зіткнення його “Чайки” з вантажівкою. На думку деяких експертів, його могли вбити – ред.). Дотепер це загадка. Довелося дізнатися про таку методику: організатор їде попереду жертви і не дає себе обігнати, дратуючи останню. І пропускає машину жертви, коли на зустрічну раптово вискакує авто-кілер. Дуже важко потім довести причетність до злочину водіїв і попутної, і зустрічної машин. Чиста випадковість… Вивчаючи цю тему, ми вловлювали почерк, притаманний спеціальним структурам радянських і пострадянських країн. Кого не могли розстріляти і хто особливо дратував – того знищували особливими методами, видаючи це за самогубства чи трагічні випадки.
– Наскільки важливо зараз чесно розслідувати цю справу, щоб убезпечитися від подібних випадків надалі?
– Це можливо за умови залучення кваліфікованих експертів і спеціалістів, які мають досвід розслідування такого роду вбивств.
– Чи доцільно для цього вдаватися до допомоги західних фахівців?
– Гадаю, ми впоралися б і самі. Свого часу група, якою я керував, показала себе сміливою і професіональною командою. Ми не упускали жодної деталі, глибоко копали і готові довести раніше почате до кінця. Все у компетенції влади. Дуже не люблю говорити про “політичну волю”, бо в країні має панувати закон. Важливо, щоб нинішнє керівництво прокуратури не сприйняло мої слова як докір на свою адресу. Я закликаю нинішніх колег виконати свій професійний обов’язок. Нам не потрібно довіряти на слово, хай сумніваються у наших доводах. Але не можна вести слідство на основі дискримінованих доказів.

Матеріал передруковано із сайту Depo.ua

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment