Створімо армію “Просвіти”

Віра КИТАЙГОРОДСЬКА,
письменниця, голова обласного осередку Всеукраїнського
об’єднання “Просвіта”
імені Тараса Шевченка

У нас є опоненти. Їх багато, вони різні за віком, статтю, соціальним станом, освітою і місцезнаходженням. І вони твердять: “Просвіта” на сьогодні віджила, це – рудимент громадської діяльності, бо всі уже все про все знають. Усі уже просвічені новими технологіями, соціальними мережами, засобами зв’язку, оцифруванням і окільцюванням світового простору. Отже, що нового і цікавого (особливо для юні й молоді) може дати старий потяг, завантажений застарілими книгами і журналами, посипаними порохом старими історіями про нашу історію? Але якби 2014го наші добровольці й волонтери, які стали на захист кордонів України, засумнівалися в доцільності боротьби, Путін із Жириновським на пару прогулювалися б і столичним Хрещатиком, і вулицею Грушевського, і навіть вулицею Ольги Кобилянської в Чернівцях. А те, що нам понад три століття доводиться боронитися від наглих кочівників, те, що вони повлазили до всіх наших силових і оборонних, владних і релігійних дверей, – це наслідок того, що просвіти не вистачало, її було замало, і просвітян в особі письменників, науковців, митців, духівників нищили ті ж кочівники в першу чергу.
Здорові й непокірні гени спонукали в далекому 1868 році об’єднатися саме студентську молодь і просвітлену молоду генерацію науковців на моральний і духовний подвиг. В умовах цісарської та москвофільської облоги вони згуртувалися з амбітною метою – об’єднати українство від Карпат до Кубані. Вивершити в собі громадянське і національне начало. Ось якою була їхня мета. Вона була реалізована частково. І не скоро. І не скрізь. Але впливи, рухи, потуги передової просвітянської еліти здобули всеукраїнського масштабу і впродовж усього свого існування чинили послідовну, наполегливу, переконливу, українську справу. У радянські часи “Просвіту” дуже ловко замінили товариством “Знання”, до якого поряд із комуністичними ідеологами записали вчену та мистецьку когорту відомих і впливових людей. Але товариство вимушено зосереджувалось переважно на радянських догматах, на підміні просвіти, історії і релігії.
Що маємо сьогодні? Коли є своя держава, були свої кордони, клейноди, добрий заділ знову ж таки прогресивної національної еліти, потужні й перебрані громадські осередки (чинники громадянського суспільства). Здавалося б: просвітянське поле зорано, насіння в ріллю всипано, лише доброї духовної зливи – і проклюне безкрає поле інтелектуально, морально, політично готової гільдії, гвардії, армії українських патріотів. Але, перефразовуючи великого Івана Франка, треба констатувати: за кожним вуглом української хати чи церкви визирають московські пики, зодягнені хто в мундири силовиків, хто – військових, хто в штиблетах нардепів і міністрів, хто – в святенницьких рясах. І в нашій хаті, і в нашій владі, і в нашому храмі вони порядкують, тобто чинять рейвах. Чому так стається від року до року, від сторіччя до сторіччя? Бо серед українців багато покликаних та мало вибраних – і до влади, і до суспільних благ, і до духовних джерел. Мало – замало просвічених, тих, хто знає правду і вміє, бажає, силує себе її озвучити, прагне бути почутим. Не вистачає тієї критичної квоти, яка могла б пересилити ворожі до українства впливи, настрої, вчинки. Свого часу замордовані засланнями, голодоморами, тюрмами, розстрілами, безкінечними переслідуваннями українські сім’ї не дали відповідної кількості нащадків. Просто не народили. І ось – результат: від сили 25 відсотків розумово, ментально, духовно зібраного суспільства. Отже, кажу всім нашим опонентам: “Просвіта” себе не віджила, не пережила, не відійшла у небуття, не зретограділа. Вона сьогодні так само на часі, як тоді, у 70х роках ХІХ століття: на різаках двох імперій, на дровітні ласих і спритних шовіністів всіх часів і народів. Колись відомий нам усім Костянтин Томащук казав: “Горе тій нації, яка змушена боятися впливів чужих культур”. Але ми стали нацією, яку змусили боятися чужого безкультур’я, чорної навали, віроломства. Отже, сьогоднішні функціональні зобов’язання “Просвіти” – не лише захист української мови, а захист історичної правди про Україну і українців, захист нашого політичного вмотивованого українця і його союзника, захист економічних інтересів українців, українського освітнього простору, соціальний здвиж довкола кожного окраденого і обдуреного олігархами і владами, владами олігархів українця, захист кожної культурної і генетичної молекули українства, розчавлюваної ордами завойовників, зайд і невігласів, захист Української Церкви й храмів, збудованих мозолями і десятиною від благеньких, але так щиро відданих статків наших людей, які будували дім Божий для Нього самого, для себе і для своїх нащадків. І захист інформаційних просторів, запруджених і запуджених генномодифікаторами у вигляді гумористичних чоловічих і жіночих кварталів, мильних серіальних бульбашок, розкручених і розпіарених магнатиків, які не несуть у собі нічого доброго, мудрого, вічного, а лише потрясають повітря. Для існування, просихання і тривалості таких проєктів опоненти і вороги українства тратять мільйони срібняків, і ці зусилля майже оправдовуються. Оскільки народ споживає те, що йому пропонують. А коли в етері нема нічого іншого, бо інше (тобто своє, рідне) не має доступу ні до сценічних майданів, ні до телекамер, ні до кінотеатрів, то публіка ковтає те, що є, а юна публіка нічого більше й не знає. Отже, поза тим, що уже існує всесвітня павутина, мережа і колективний розум вміє знайти будьщо і будьде, інформацію на ходу і на льоту, цей пошук все ж має бути притомно вмотивованим, просвіченим мудрістю, фільтром, загальнолюдськими цінностями, сумлінням, а не просто інстинктами. Там, де немає освіченості й просвітленості, спрацьовують лише лукаві наміри і вчинки. Тому просвітяни нині мають бути стожильними, об’єднаними, почутими. Мають бути певними своєї місії забезпечувати екологію українського всесвіту у всіх його параметрах і величинах. Мої колеги за період буковинської просвітянської каденції зробили багато важливих, помітних справ. Про це йдеться і в ювілейній монографії до 150річчя нашої просвіти, і в збірниках, книгах, статтях наших сучасників, і у волонтерських відрядженнях на війну, і в звичайних непомітних буднях, коли живеш і дихаєш для того, аби не вмерла справа твоїх однодумців по той бік і по сей бік твого часу, дарованого Богом. Нині я запрошую своїх однодумців, друзів, колег, усіх, у чиїх жилах українська кров, у чийому серці держава Україна, об’єднуватися в просвітянську армію. Аби протистояти комбінованій війні всередині країни, аби жодні путіни, кисельови і пєскови не привласнювали собі князя Володимира Великого і княгиню Ольгу, аби не вигадували нам іще одну назву держави і нові правописи, аби не членували державу на частини і не препарували наші кордони, не тримали у в’язницях добровольців АТО, не ховали портрети героїв Майдану по закутках, аби не дивитися їм в очі. Наразі це іще не все. Творитимемо щоденник нашої “Просвіти” разом, дякуючи тим, хто був до нас, і сподіваючись на тих, хто прийде опісля.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment