Тарас Шевченко: “Історія мого життя становить частину історії моєї батьківщини”

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО,
доктор історичних наук,
лавреат Національної премії України
імені Тараса Шевченка
У проєкті “Подробиці Шевченкового життя” друкуємо скорочений виклад доповіді Володимира Мельниченка, виголошеної на пленарному засіданні Дев’ятих Міжнародних Шевченківських читань у Шевченківському національному заповіднику в Каневі, присвячених темі: “Створення нової наукової біографії Тараса Шевченка: концептуальні підходи та дослідницькі стратегії” (до 160ї річниці з часу повернення Тараса Шевченка в Україну).

Три роки тому, виступаючи на Шостих Міжнародних Шевченківських читаннях, я запропонував присвятити нинішній шевченкознавчий форум створенню нової наукової Біографії Тараса Шевченка з тим, щоб наголосити загальнонаціональну значущість цієї роботи та сформулювати концептуальні підходи до її здійснення. Пропозиція вже тоді була підтримана, втім, головне, що вона нині реалізується. Вдячний працівникам, подвижникам Шевченківського національного заповідника, всім шевченкознавцям, які розуміють особливе, стратегічне значення цієї проблеми. Символічно, що перший крок до її розв’язання ми робимо на святій для кожного українця Тарасовій горі.
Не могло бути інакше! Бо саме на цій землі, в якій 160 років тому поховано національного Генія і Пророка, ми повинні подумки заприсягнути, що пам’ятаємо його заповітні слова: “Історія мого життя становить частину історії моєї батьківщини”. В авторський колектив майбутньої поетової Біографії, звісно, ввійдуть лише декілька вченихшевченкознавців, але всі ми стоїмо біля колиски народження принципово нової, колективної, кількатомної академічної Біографії Тараса Шевченка.
Нагадаю, що в автографі своєї автобіографії (орієнтовно перша половина лютого 1860 р.), написаному без заголовку, Тарас Шевченко накреслює біографічний абрис життя, напевно, не думаючи про створення повноцінної власної біографії. Зате в тексті, відредагованому та доповненому Пантелеймоном Кулішем й опублікованому 18 лютого 1860 р. як “Письмо Т. Гр. Шевченка к редактору “Народного чтения””, авторизованому поетом і двічі названому своїм, є не лише безпосередні натяки, але, навіть, прямі вказівки щодо цього. Передусім, ось ці два речення:
“Моя собственная судьба, представленная в истинном свете, могла бы навести не только простолюдина, но и тех, у кого простолюдин находится в полной зависимости, на размышления, глубокие и полезные для обеих сторон. Вот почему я решаюсь обнаружить перед светом несколько печальных фактов моего существования”.
Хоча публікація цього автобіографічного документа мала, насамперед, сприяти визволенню родичів Шевченка з кріпацтва, поет одразу розкрив у ньому й особисте конкретне бажання:
“Я бы желал изложить их в такой полноте, в какой покойный С. Т. Аксаков представил свои детские и юношеские годы, – тем более, что история моей жизни составляет часть истории моей родины”.
Тут ясно сформульовано історичний контекст, в якому власна біографія поета була йому дорога й цікава.
Нарешті, завершальні речення цитованого важливого пасажу:
“Но я не имею духу входить во все её подробности. Это мог бы сделать человек, успокоившийся внутренно и успокоенный насчет себе подобных внешними обстоятельствами”.
Тим самим у Шевченковій уяві з’являється гадана людина, яка могла б у майбутньому написати його докладніший життєпис. Отже, ідею створення Біографії Тараса Шевченка можна розглядати як заповідану самим поетом…
Уже через два десятиліття після смерті Кобзаря з під пера його пізнього знайомого, українського літературознавця й педагога Михайла Чалого з’явилася 1882 р. біографічна книга про Тараса Шевченка, вперше перекладена з російської та прокоментована Валерією Смілянською на початку нинішнього століття1. Автором першої наукової біографії Шевченка став видатний український історик літератури, письменник Олександр Кониський (т. 1 – 1898 р.; т. 2 – 1901 р.); праця отримала нове життя на світанку незалежної України2.
У ХІХ–ХХІ століттях авторські наукові і популярні біографії Тараса Шевченка та нариси про нього видали Василь Маслов, Валентин Яковенко, Володимир Краніхфельд, Василь Доманицький, Сергій Єфремов, Богдан Лепкий, Олександр Грушевський, Микола Ашешов, Володимир Коряк, Василь Сімович, Євген Шабліовський, Микола Бєльчиков, Костянтин Паустовський, Маріетта Шагінян, Павло Зайцев, Дмитро Косарик, Євген Кирилюк, Леонід Хінкулов, Катерина Дорошенко, Оксана Іваненко, Олександр Дейч і Максим Рильський, Єжи Єнджеєвич, Павло Федченко, Назар Горбач, Богдан Чайковський, Станіслав Росовецький та ін.
Перечислив авторів у хронології виходу біографічних творів, не вдаючись в їхнє оцінювання чи наголошення обсягу й жанру, що в даному випадку не є важливим. Відзначу лише, що поява нових авторських біографій Тараса Шевченка необхідна й надалі, передусім, у науковопопулярному жанрі, зокрема, для дітей.
Втім, на мій погляд, у наш час будьякий новий авторський науковий проєкт у цій царині не буде проривним і посправжньому перспективним, адже не переросте видатну біографію Тараса Шевченка, створену в цьому столітті великим українцем Іваном Дзюбою3. У кришталевостислому вигляді ця біографія передує “Шевченківській енциклопедії” в 6 томах4, і вщерть наповнює неперевершений четвертий том дванадцятитомної “Історії української літератури”, повністю присвячений одній постаті – Тарасу Шевченку5.
Прекрасно сказав про це директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік Микола Жулинський:
“Академік НАН України Іван Дзюба здійснює літературознавчу інтерпретацію творчої спадщини Кобзаря в поєднанні з розповіддю про його життєвий і творчий шлях. У процесі дослідження літературної та громадянської діяльності Шевченка вчений розширював історичний та естетичний контекст, у якому жив і творив великий поет і художник, з’ясовуючи природу його феноменальної популярності та впливу на уми і почуття багатьох поколінь українців”.
Біографія Тараса Шевченка в авторстві Івана Дзюби конгеніальна за духом, думкою і правдою поетовим творам — таке житіє Кобзаря народжується раз у століття. Після Дзюби вже неможливо допускати зниження височенного рівня авторської шевченкознавчої біографії. В моєму розумінні це не обговорюється.
Зовсім інша ситуація склалася з академічною науковою колективною Біографією Тараса Шевченка. Вона була видана майже сорок років тому6, а це величезний період на межі століть і тисячоліть за своїм історичним драматизмом і тектонічними формаційними суспільнополітичними, економічними й світоглядними змінами. Зокрема, в умовах розвалу радянської імперії й перших десятиліть української незалежності виразно виявилося, що історія Тарасових зустрічей із Москвою – реальних і віртуальних – нас майже нічого не навчила. Бо ж інакше в українських відносинах із нею у післярадянський період було б набагато більше Шевченкової духовної сили та історичної прозорливості, здорового глузду й безкомпромісної віри, державницької мудрості й політичної рішучості. На мій погляд, тема Москви й Московщини в житті та творчій долі Тараса Шевченка має стати наскрізною в новій Біографії7.
На щастя, в нових історичних реаліях українські вченішевченкознавці проявили себе значно мудрішими, прозорливішими й підготовленішими до креативної роботи, ніж політики та державні мужі в своїй царині.
До 200річчя з дня народження Кобзаря було завершено видання Повного зібрання творів Тараса Шевченка у дванадцяти томах. Його підготували Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (1–6, 12 томи), Національний музей Тараса Шевченка, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України (7–12 томи) за участі працівників Інституту української мови НАН України та Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.
Під егідою Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України на чолі з Миколою Жулинським було також здійснено масштабний енциклопедичнодослідницький проєкт, який об’єднав зусилля не лише вчених Академії наук, але й гуманітаріїв, музейщиків України для написання понад 6 тис. 300 статей у “Шевченківську енциклопедію” в 6 томах (видана у 2012–2015 рр.).
Воістину колективні шевченкознавчі труди, що мають всесвітнє значення! Справді доблесна праця вчених!
У результаті системно проаналізовано, насамперед, у “Шевченківській енциклопедії”, здобутки шевченкознавства за півтора століття, що вкрай необхідно для створення капітальної біографічної праці, повернуто до наукового обігу табуйовані імена історичних і культурних діячів, які не згадувалися в колективній біографії радянських часів. Утім, краще процитую важливі констатації редакційної колегії енциклопедії (голова – Микола Жулинський, відповідальний секретар – Олександр Боронь, заступник голови – Валерія Смілянська):
“У виданні переосмислено традиційні уявлення про світогляд Шевченка, розкрито міфологічні, фольклорні, літературні й психологічні основи образності поета, письменницьке й художницьке новаторство, вихід далеко за межі тодішніх естетичних канонів і норм. Автори прагнули кожен Шевченків твір розглянути монографічно — у смислових, стилістичних і мовних аспектах, з’ясувати особливості поетики. Докладно висвітлено біографію митця, оточення й місця перебування, побут, історію видання творів та вшановування пам’яті. Подано довідки про сучасників поета, пов’язані з його особою установи, громадські організації, окреслено й постаті митців — інтерпретаторів Шевченкової творчості. Окремий тематичний пласт — причетність Шевченка до історії України та її діячів”.
Отже, в наявності все необхідне для того, щоб уперше поставити завдання створення наукової Біографії Тараса Шевченка в історично нових умовах незалежної України. Звісно, під організаційним і науковим керівництвом Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Перша колективна Біографія академічного типу, підготовлена в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, побачила світ у 1964 р. (авторів було всього троє – Є. П. Кирилюк, Є. С. Шабліовський, В. Є. Шубравський)8. Вона й була покладена в основу наступної, вже згаданої колективної наукової Біографії Тараса Шевченка, виданої через двадцять років опісля, й досі не перевершеної новим подібним виданням.
Так от, у Передмові до цієї книги автори справедливо мотивували можливість і необхідність її видання збільшенням за два десятиліття джерельної бази, особливо, “що найважливіше”, виходом у світ у 1976–1977 рр. двотомного “Шевченківського словника” “з великою кількістю різного обсягу біографічних розвідок”9. А, повертаючись до грандіозної, багатопрофільної, незрівнянно багатшої шеститомної “Шевченківської енциклопедії”, що фактично стала видатним підсумком українського сучасного шевченкознавства, переконуємося в історичній, суспільнополітичній, національнопатріотичній необхідності створення принципово нової колективної Біографії Тараса Шевченка в академічному форматі. Набутий організаційний досвід є, передусім, важливою запорукою невідкладної розробки концепції цієї капітальної праці. Між іншим, естафету від попереднього видання найкраще передасть видатна шевченкознавиця Валерія Смілянська, яка, до речі, є відомим автором з біографічної Шевченкіани10.
Дозволю собі запропонувати концептуальний абрис наукової колективної Біографії Тараса Шевченка в шести томах, абсолютно розуміючи, що можуть бути й інші варіанти.
Том перший. Явлення (1814–1837 рр.). Тобто з дня народження Тараса Шевченка до того часу, коли він почав писати вірші. Нагадаю, що сам поет свідчив: “Вірші я любив з дитинства і почав писати в 1837 р.”. Цим роком орієнтовно датується балада “Причинна”, що починається геніальнопростими рядками, закарбованими в генотипі кожного українця:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
Судячи з усього, саме цей твір вразив і Карла Брюллова. Нагадаю, що Аполлон Мокрицький, який клопотався перед ним, аби звільнити Шевченка від кріпосної залежності та влаштувати вчитися в Академію мистецтв, записав у щоденнику 31 березня 1837 року: “Показав його (Шевченка. – В. М.) вірш, яким Брюллов був дуже задоволений, і, побачивши в ньому думки і почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного стану…” (Виділено мною. – В. М.). Отже, саме поетичний талант молодого Шевченка спонукав Брюллова взятися за справу його звільнення з кріпацтва! Звісно, Брюллов оцінив і здібності Шевченкахудожника.
Отже, ще до знайомства молодого Шевченка з іменитим Брюлловим і, тим більше, повного занурення його в елітне коло митців, згуртованих навколо нього, задовго до звільнення з кріпацтва Шевченко виколисав у своїй душі послане Богом поетичне покликання. Через два десятиліття, на засланні, він зізнається у своєму Щоденнику:
“Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись — моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И вместо того чтобы изучить её глубокие таинства, и ещё под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил, и которые, наконец, лишили меня свободы, и которые, несмотря на всемогущее бесчеловечное запрещение, я всётаки втихомолку кропаю… Право, странное это неугомонное призвание”.
Як відомо, Шевченко досконало вивчив і “глибокі таїнства” живопису, ставши видатним художником, а в Академії мистецтв йому було надано 1860 року звання академіка. Утім, у цьому щоденниковому записі він особливо переконливо передав давнє передчування того, що “заняття лише живописом… крило в собі певну небезпеку розчинення в імперській культурі, тоді як словесна творчість рідною мовою залишала його зі своїм народом у живому діалогічному спілкуванні”11.
Та головне, що Шевченко залишив усім українцям упевнене, сильне й переконливе розуміння свого поетичного покликання – він усвідомлював його як божественну настанову. То було Богопокликання!
Том другий. Покликання (1837–1847 рр.). Він охопить період до арешту Шевченка й відправлення його на заслання. Це той історичний час, коли Шевченко виступив, говорячи словами Івана Дзюби, “супроти імперії”.
У мене немає можливості та й потреби розгортати панораму кожного тому, висловлюю лише деякі роздуми щодо акцентування, так би мовити, стовпових, визначальних тем. У біографічній поліфонії другого тому важливо було б особливо виразно започаткувати тему “Чигрине, Чигрине…” – єдиного в Шевченковій творчості вірша, якого тридцятирічний Кобзар написав у Москві 19 лютого 1844 р. під час перших її відвідин.
Саме цей вірш відкрив антимосковський період Шевченкової творчості, який особливо важливо проаналізувати у другому томі. Нагадаю, що всі Шевченкові інвективи на адресу Москви містяться в його поетичних творах, написаних у 1844–1845 рр., тобто після “Чигрине, Чигрине…”, насамперед у поемі “Сон” (комедія), яка, за визначенням Івана Дзюби, “стала викликом поета могутній, але нездатній вистояти перед судом розуму імперії”.
Том третій. Заслання (1847–1857 рр.). В цьому томі важливо вповні врахувати спеціальні праці, найперше, відомого шевченкознавця Леоніда Большакова, які побачили світ уже після виходу попереднього академічного видання Біографії Тараса Шевченка12. Нагадаю, що за документальну трилогію “Літа невольничі” (“Быль о Тарасе”) вчений був удостоєний у 1994 р. Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Документальна база періоду поетової солдатчини нещодавно зміцнена новітнім корпусним виданням своєрідної групи прижиттєвих документів про Шевченка – слідчих і наглядових справ, створених у діловодстві жандармського та військового відомств, а також центральних і губернських установ, які охоплюють усе каторжне десятиліття13.
Багаторічна робота над книгою “Нове прочитання Щоденника Тараса Шевченка. Авторський коментар” переконала мене в необхідності глибшого підходу до Шевченкових записів на засланні й ширшого їх використання.
Том четвертий. Повернення (1857 р., серпень — 1858 р., березень). Шевченкове повернення з заслання в Петербург Іван Дзюба справедливо назвав “загальмованим”, адже розтяглося воно майже на вісім місяців. Абсолютно впевнений, що цей період заслуговує на окремий том. До речі, у вже згаданій академічній монографії радянських часів (1984) тема поетового повернення займала понад дванадцять процентів тексту, приблизно в цьому вимірі вона може залишитися й у фундаментальному шеститомнику.
На довгому й тернистому шляху колишнього засланця до Петербургу найменше дослідженим залишалося перебування Шевченка в Москві з 10 до 26 березня 1858 р., коли поет зупинився у свого друга Михайла Щепкіна. Видатний шевченкознавець Сергій Єфремов навіть вважав, що Тарас Шевченко Москву “знав мало”. Насправді Кобзар добре вивчив місто, про що свідчить, зокрема, складена і видана мною Карта перебування Тараса Шевченка в Москві.
Отже, без глибокого розкриття перебування національного генія в Москві вже не можна створити його нову, справді наукову Біографію, тим більше, що цей період Шевченкового життя всебічно досліджено14.
Том п’ятий. Молитва (1858–1861 рр.). Ці роки були, за точним висловом Івана Дзюби, роками “слави і самотності”. На мій погляд, і роками поетової молитви. За Україну, за рідних, які залишалися кріпаками, за друзів і всіх “трудящих людей”, на “окраденій землі”, за себе. Молився, щоб Господь “злоначинающих спинив”. Про це неспростовно свідчить, зокрема, його “Молитва”, створена в травні 1860 р. у трьох варіаціях. Ось перша:
Царям, всесвітнім шинкарям,
І дукачі, і таляри,
І пута кутії пошли.

Робочим головам, рукам
На сій окраденій землі
Свою ти силу ниспошли.

Мені ж, мій Боже, на землі
Подай любов, сердечний рай!
І більш нічого не давай!
Неперевершено сказав про це сто десять років тому Корній Чуковський — син селянки з Полтавської губернії, який народився у Петербурзі, був відрахований з одеської гімназії, за його свідченням, з огляду на низьке походження, у статті “Шевченко” (1911): “У нього такі часті звертання, моління – до людей, до Бога… до Музи, до України, до долі. Я б сказав: це був геній молитви”.
Глибока розробка цієї теми в її розвитку в працях Юрія Барабаша, Івана Дзюби, Юрія Івакіна, Леоніда Плюща, Володимира Яніва та в енциклопедичній публікації дослідниці молодшого покоління Ірини Даниленко дозволяє сподіватися, що вона знайде достойне, масштабне місце в даному томі й набуде непроминального значення. Йдеться про повноваге розкриття того, як саме Тарас Шевченко, говорячи виваженими словами згаданої літературознавиці І. Даниленко, “в мистецькому діалозі з Творцем та із самим собою прагнув віднайти найдоцільніший шлях гармонізації земного життя, орієнтуючись на пріоритети вищого морального закону”.
Том шостий. Безсмертя (1861 р. – сучасність). У Шевченковій поезії безсмертність згадується лише раз, але ж як! Наприкінці вірша “Муза” (1858) поет просить її не покидати його ні вночі, ні вдень, ні ввечері, ні рано й учити неложними устами говорити правду:
Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!
Моя ти мамо! Положи
Свого ти сина в домовину,
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.
У безсмертних очах Шевченкової музи, що схилилася 160 років тому над поетовою домовиною, навіки застигла сльозина, яка знаменувала його Безсмертя. Кобзар безсмертний, як український народ.
Найкраще сказали про це Іван Дзюба і Микола Жулинський:
“Шевченко як явище велике й вічне — невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічному шляху до Шевченка…” (Виділено мною. – В. М.).
Заради цього життєво важливого для нас осягнення й пропоную нарешті взятися за створення новітньої багатотомної наукової Біографії Тараса Шевченка, кожний том якої проникав би у найглибші куточки людської душі. Розумію це буквально. Текст автори Біографії мають осердечити, а живим прикладом хай служить їм автобіографічний Шевченків документ — його Щоденник, читаючи який, ми чуємо стукіт чистого й зболеного поетового серця, цей унікальний твір є вербальним зображенням його кардіограми. Лише така нова наукова Біографія Тараса Шевченка буде необхідною як шевченкознавцям, іншим ученимгуманітаріям, так і найширшим колам його щирих шанувальників, які забажають докладніше познайомитися з життям поета, заглибитися у його творчість і світогляд.
Насамкінець, ще раз застерігаю, що не ставив за мету перелічувати всі, чи навіть визначальні теми нової Шевченкової Біографії, втім представив її чіткий контурний малюнок із прозорим каркасом і кілька важливих сюжетів.
Міцним і надійним фундаментом майбутнього багатотомного видання стануть значні наукові набутки вчених, зокрема, вже згадані видання та видатна праця Івана Дзюби. В Україні знайдуться талановиті шевченкознавці, здатні реалізувати визначний національний проєкт, у його творчій просторіні виросте нова молода плеяда Шевченкових біографів.
Отже, говорячи мудрованими словами Тараса Шевченка з його Передмови до видання “Гайдамаків” (1841), “начнем же убо начало книги сице…”
Не маю жодних ілюзій щодо грандіозності, трудомісткості та довготривалості цієї роботи. Вона розрахована не на роки, а на десятиліття. До великої мети не близький світ іти, але час уже вибиратися в дорогу.
Цілком усвідомлюю складність, навіть, тяжкість нинішньої історичної ситуації, проте впевнений, що Тарас Шевченко не відступився б од такого важливого національного діла. Хай нам укотре стануть напутніми його слова: “Горе нам! Но, братія, не вдавайтесь в тугу, а молітесь Богу і работайте разумно, во ім’я матері нашої України безталанної. Амінь”.

———————————
1 Чалий М. Життя і твори Тараса Шевченка. Звід матеріалів до його біографії. Київ: Веселка, 2011. 264 с.
2 Кониський О. Тарас ШевченкоГрушівський: Хроніка його життя. Київ: Дніпро, 1991. 702 с.
3 Дзюба І. Тарас Шевченко. Київ : Видавничий дім “Альтернативи”, 2005. 704 с.; Його ж. Тарас Шевченко. Життя і творчість. Київ: Видавничий дім “КиєвоМогилянська академія”, 2008. 718 с.
4 Дзюба І. Довіку насущний // Шевченківська енциклопедія: в 6 томах. Т. 1. Київ, 2012. С. 19–68.
5 Дзюба І. Тарас Шевченко // Історія української літератури. Т. 4. Київ: Наукова думка, 2014. 720 с.
6 Т. Г. Шевченко. Біографія / В. С. Бородін, Є. П. Кирилюк, В. Л. Смілянська, Є. С. Шабліовський, В. Є. Шубравський. Київ: Наукова думка, 1984. 560 с.
7 Див.: Мельниченко В. Москва у творчій долі Тараса Шевченка. Москва: Домашня бібліотека. 2015. 496 с.
8 Кирилюк Є.П., Шабліовський Є.С., Шубравський В.Є. Т. Г. Шевченко. Біографія. Київ: Наукова думка, 1964. 634 с.
9 Т. Г. Шевченко. Біографія. С. 10.
10 Смілянська В. Біографічна Шевченкіана (1861–1981). Київ: Наукова думка, 1984 та ін.
11 Дзюба І., Жулинський М. На вічному шляху до Шевченка // Шевченко Тарас. Повне зібрання творів : у 12 т. Т. 1. Київ: Наукова думка, 2001. С. 14.
12 Большаков Л. Н. “Всё он изведал…”: Тарас Шевченко: поиски и находки. Киев: Дніпро, 1988. Його ж. Быль о Тарасе. Книга первая. ЯманКала. Книга вторая. На Арале. Книга третья. Оренбург. МоскваОренбург: Кора, 1993; Його ж. Оренбургская Шевченковская энциклопедия. Тюрьма. Солдатчина. Ссылка. Оренбург: Печатный дом “Димур”, 1997; Дневник Тараса Шевченко с комментариями Л. Н. Большакова. Оренбург: Издательство “Оренбургская губерния”, 2001 та ін.
13 Слідчонаглядові справи Тараса Шевченка. Корпус документів (1847–1859). Метаграфовані тексти / Редакційна колегія: Олександр Боронь, Геннадій Боряк, Галина Бурлака, Сергій Гальченко, Іван Глизь, Микола Жулинський, Ольга Музичук, Олександр Реєнт, Валерій Смолій (відповідальний редактор), Дмитро Стус, Валентина Шандра. Київ: Арій, 2018. 880 с.
14 Мельниченко В. Ю. Тарас Шевченко і Михайло Грушевський на Старому Арбаті. Москва: ОЛМАПРЕСС, 2006; Його ж. Тарас Шевченко: “Моє перебування в Москві”. Москва: ОЛМА Медіа Групп, 2007; Його ж. “На славу нашої преславної України” (Тарас Шевченко і Осип Бодянський). Москва: ОЛМА Медіа Групп, 2008; Його ж. Тарас Шевченко: “Мій великий друг Щепкін”. Москва: ОЛМА Медіа Групп, 2009; Його ж. Шевченківська Москва. Авторська енциклопедіяхроноскоп. Москва: ОЛМА Медіа Групп, 2009; Його ж. Тарас Шевченко в Москві. Київ: Либідь, 2009; Його ж. Тарас Шевченко: “Друзі мої єдині”. Москва: Домашня бібліотека, 2013; Його ж. Мої духовні криниці: Статті та інтерв’ю ХХІ століття. Київ: Либідь, 2019.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment