Атена Пашко: сила і ніжність (з нагоди 90-ліття)

Богдан ЗАЛІЗНЯК,
член НСПУ і НСЖУ,
м. Львів

8 жовтня у Львові в Актовій залі головного корпусу Національного університету “Львівська політехніка” відбулася акція вшанування пам’яті “Атена Пашко: сила і ніжність (з нагоди 90-ліття)”.
Модерувала дійство директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ “Львівська політехніка” Ірина Ключковська. “Чи багато людей в Україні її знають? – запитувала нас, присутніх на Акції, і, мабуть, саму себе, пані Ірина. – Від нас відходять люди, які будували Україну. І відчуваємо себе осиротілими. Але є пам’ять, яка робить нас сильнішими. Вона повертає в зовсім іншому вимірі такі постаті, як Андрей Шептицький, Климентій Шептицький, Євген Сверстюк, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл. Такою ж постаттю, яка політично будувала Україну, була і є Атена Пашко, поетеса, громадська діячка, дружина В’ячеслава Чорновола”.
Про сильну за характером українку схвильовано говорили Оксана Бризгун-Соколик, голова СФУЖО (1992–2002), Зоряна Білик, заступниця директора Львівського музею історії релігії, Орислава Хомик, голова Союзу українок, Мирослав Маринович, дисидент, громадський та релігійний діяч, проректор УКУ (долучався з відео) і дочка Атени Пашко – Ірина Волицька, театрознавиця, режисерка “Театру в кошику”.
На відео ми побачили їх разом – Атену Пашко і В’ячеслава Чорновола.
Про що говорилося? Мирослав Маринович: “Чим вона запам’яталася? Силою характеру. Особливо гарною ніжністю. Свій ніжний поетичний світ берегла і вихлюпнула. Нам бракує таких Атен. Була по-справжньому вільна. Стала своєю в усіх київських дисидентських домівках. Атена з В’ячеславом Чорноволом ідуть разом”; Ірина Ключковська: “Я проаналізувала всю цю колосальну роботу і зрозуміла, що вона бачить ще й стратегію розвитку Союзу українок. Вона вивела Союз українок на міжнародний рівень. Була великим життєлюбом. Вірила у всіх нас. Пам’ятаємо і шануємо”; Зоряна Білик: “Наприкінці 80-х познайомилась з нею. Розвалювався Союз. Тріщав по швах союзний договір. Атена належала до тієї категорії жіночого товариства, якому вдалося уникнути радянських тюрем і які продовжували українську справу, друкували самвидав. Найяскравішою серед них була Атена Пашко. Ми її обрали в Києві головою Союзу українок… Дякую, пані Атено, за ту мудрість, якої я вчилася у Вас. Дякую, пані Атено, за віру”; Орислава Хомик: “У грудні – 100 років від створення Об’єднаного Союзу українок, 30 років від Першого з’їзду відновленого Союзу українок. І 90 років – Атені. Я мала щастя спілкуватися з цією жінкою… Її віршами Чорновіл надихався”. Коли загинув В.Чорновіл, Атена просила знайти їй роботу в Києві. Нарешті – дочка Ірина Волицька: “Хочу подякувати Ірині Ключковській і своїй близькій товаришці за ініціативу проведення сьогоднішньої зустрічі, подякувати її команді, які так багато зробили. Дякую, дуже дякую Мирославу Мариновичу, Оксані Бризгун-Соколик, Зоряні Білик і Ориславі Хомик. І всім, хто прийшов. Я схвильована. Атена Пашко – перш за все моя Мама. Мамо, я тебе так любила. Трагічно високе життя у Мами, але вона ж не вважала своє життя трагедією, – зберегла відчуття оптимізму, була Особистістю, україн­кою, другом В’ячеслава Чорновола. Мама 10 жовтня дуже любила жовті троянди, які так часто їй дарував В’ячеслав Максимович. Мама була дуже гарною жінкою. Я казала: “Мамо, по тобі плакав Голлівуд”. Ще поділюся інтимними переживаннями. Я дуже боялася зранку прийти до Мами в лікарню. І раптом я побачила в неї молоде обличчя. Я сказала: “Мамо! Ти така гарна! Все прекрасно”. Але сталося…
Мама усвідомлювала себе поетесою. Поетеса – це було друге крило її душі. Без Маминої поезії важко зрозуміти її особистість, її духовність. Зачитаю дещо з Маминих творів (читає). Життєве кредо Мами:
“Я віруюча,
Я така віруюча”.
Вірш, присвячений Ніні Строкатій-Караванській, зродився в Маминій душі: “Як же вам, жінко, на нарах спиться?”.
На закінчення Ірина роздала книжки Атени Пашко – “Лезо моєї стежки”. Цікаво, що вступна стаття до неї належить Ірині Жиленко: “Творчість – єдине, що може компенсувати втрату земного щастя… Творчістю й Україною живе на цій землі поетеса Атена Пашко”. (Вступну статтю Ірина Жиленко писала ще 2007 року). Збірка “Лезо моєї стежки” була видана в “Смолоскипі” саме того року.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment