Закінчення. Початок у числі 42 за 2021 рік
Продовжуємо публікацію виступів учасників “круглого столу”: “Відродження патріотичної свідомості нації та виховання українських героїв”.
Віра КИТАЙГОРОДСЬКА,
голова Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”:
– Нещодавно в Хотині відбулося святкування 400-річчя Хотинської битви, перемоги нашого козацтва. Лише пунктирно долучилася до цієї події влада. Провели концерт, організували науково-практичну конференцію. Але так, щоб цього не чув і не бачив світ, щоб подія перетворилася на звичайний фестиваль.
На території Хотинської фортеці є гарний храм, збудований у ХVІІ столітті. Йому дали назву Олександра Невського. Ви розумієте, як спрацювала російська навала, кремлівська ідеологія, щоб на тій землі, де полягли сотні українських козаків, де було закладено перспективи нашої держави, стояв храм імені людини, канонізованої Російською православною церквою.
Дуже прошу наших колег-просвітян з усієї України і поза її межами, докласти всіх зусиль, аби цей храм перейменувати. Я б запропонувала дати йому назву Свято-Покровського, оскільки Покрова – берегиня нашого козацтва.
Що стосується нашої роботи, то я вважаю, що кожен вчитель, кожен медійник, науковець, всі, хто вважають себе українцями, повинні стати в ряд великої просвітянської армії. Кожен на своєму місці повинен розповідати правду історичну, правду сьогодення для тих, хто її не знає.
Петро ЧЕРНЕГА,
доктор історичних наук, професор:
– Український народ сьогодні веде війну, він як ніхто знає ціну цієї війни. Більших жертв через війни та голодомори не зазнав жоден народ Європи. Нас сьогодні могло б бути 85 мільйонів, якби ми не втратили 40 мільйонів у ХХ столітті через війни, голодомори, депортації, еміграцію. Але чому ми несемо втрати сьогодні? І втрати не тільки у війні, а в усіх сферах нашого життя.
Ми мононація. Нас близько 80% – українці. Проте весь час з телеекранів чуємо, що ми багатонаціональний народ. Ніякий ми не багатонаціональний. Як і в інших країнах, у нас живуть представники інших націй, є кілька національних меншин.
Проблема національної політики полягає в тому, що при владі у нас не український етнічний фактор, і це склалося історично. Впродовж 20-х – 30-х років в Україну були завезені сотні тисяч росіян і євреїв, які керували – від вищих органів влади до органів каральних. І після звільнення Західної України від нацистів у 1944–1945 роках туди було привезено мільйон росіян, які посіли керівні посади.
Сьогодні більшість народних депутатів – нащадки тих етнічних кадрів, позбавлені національного духу, національного характеру. Тож і їхня політика не має національного змісту.
Виповнюється 100-річчя страшного Голодомору 1921–1923 років. У нещодавно виданій Інститутом історії “Історії українського селянства” не написано, ким він був організований, хто керував цими процесами, який тоді був національний склад органів влади. Чому?
Йде війна, маємо страшні втрати. А що чуємо із засобів масової інформації? Кількість порушень і кількість втрат. А чого ж немає програм про героїзм, про драму життя?
А виховати патріотів можна лише на пропаганді мужності, героїзму. Також треба показувати всю трагедію війни.
Люди цього не усвідомлюють. Під час Другої світової війни близько мільйона українців стали каліками, 100 тисяч залишилися без ніг. Є це й сьогодні. І такі приклади потрібно наводити, щоб показати обличчя ворога.
Згідно з даними соціологічного опитування, 47% українців прихильно ставляться до Росії. То яка ж може бути перемога, як ми її здобудемо? Чим? Ворога треба розкривати.
Ми не бачимо сьогодні організаційних заходів влади не лише в національній політиці, а й ідейно-патріотичній роботі. Їдьте на війну, показуйте поранених, дітей-сиріт, людські страждання. Це об’єднає наш народ, змусить його по-іншому подивитися на Росію.
Валерій ФРАНЧУК,
народний художник України, лавреат Шевченківської премії:
– Покрова і захисники Вітчизни – це одне ціле. Покрова прикривала своїм омофором наших воїнів від нещасть, від поразок. Було добре придумано це поєднання в одному святі. Думаю, що це Божий промисел.
Свята Матір Божа і святі ті люди, які поклали своє життя за Україну, які ризикують ним заради України сьогодні. Ми слухаємо, що знов помер, або загинув наш воїн. Але не знаємо, що було з ворожої сторони. Коли вже знатимемо, скільки наших ворогів там поклали? Кожен день серце розривається, ми страждаємо від цього. Але моє серце художника хоче відчути, що вони теж страждають. На кожен їхній постріл – сотні наших пострілів. Аби вони надовго запам’ятали, що не варто так вчиняти з українцями.
Наша історія надзвичайно вистраждана українською нацією. 100 років тому нас відправили у небуття. Версальський договір сказав виключити Україну з Ліги націй і нас віддали на поталу москалям та полякам.
Коли це врешті-решт закінчиться? Страждаємо не лише ми. Згадаймо Грузію, Придністров’я. Треба зібратися разом і сказати своє слово, що час ворогам забиратися з нашої землі. Всім разом стати і показати свою силу. Не слухати тих, хто каже, що не можна стріляти, що потрібно домовлятися. Маємо взяти себе в руки як нація і сказати їм тверде “ні!”
Микола ШКУРКО,
голова Ніжинського об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка:
– Хотів би зупинитися на тих аспектах, які залежать від нас. Багато говорилося про те, що наша влада щось не те робить. А що можемо робити ми?
Назва нашої держави Русь і не треба від неї відмовлятися. Думаю, що в нашій Конституції має бути закарбовано, що ми спадкоємці давньої держави Русь. А Московська держава, як завжди, вкрала і привласнила собі назву. Але це не привід, щоб нам відмовлятися від нашої давньої назви.
Щодо латиниці. Вона і зараз використовується у топонімах. Я думаю, що назви таких слів, як “Україна” і “Київ”, потрібно подавати латиницею з нашою буквою “ї” з двома крапками. Так само ми можемо використовувати латиницю для навчання української мови іноземців. Щоб полегшити їм сприйняття на початкових етапах опанування українською.
І про так званий перевернутий прапор. Мова йде про жовто-блакитний і синьо-жовтий прапори. Все це наша історична спадщина. Це два різні прапори. І під час Української революції у 1917 році на підросійській Україні використовувався саме жовто-блакитний прапор. У своїй поезії Олександр Олесь оспівав цей сонячно-блакитний стяг. Нам не треба відхрещуватися від нашого давнього символу. Його також треба використовувати.
Зараз по Україні здійснює турне російська історикиня Тетяна Таїрова зі своєю новелою про Мазепу. Ще буде знято художній фільм – російський погляд на нашу історію.
Я був на презентації в Батурині, потім Ніжин, Київ. Прочитав цю книгу. Раджу вдумливо прочитати її всім і ви побачите, які там зроблені наголоси. Кость Гордієнко і Петро Дорошенко там негативні персонажі. Так звані православні там позитивні, а не православні, які допомагали нам бити москалів, показані як вороги.
Євген ЛУПАКОВ,
почесний голова Спілки офіцерів України:
– Ми говорили про мову. Однозначно – це головне. Свого часу президент Леонід Кравчук сказав: “В Україні – українська мова”. У Севастополі почали вивчати українську мову. А за наступного президента скасували. Все залежить від влади.
Ми кажемо, що влада погана. А хіба вона з космосу прилетіла? Якщо народ обирає таку владу, то треба працювати насамперед з народом. Потрібно виховувати цих людей, аби під час виборів вони не продавалися, поводилися, як українці.
Ще ми кажемо, що погані українці. Сьогодні вже говорилося, що під час голодоморів українців навмисне виморили і були завезені москалі. Москалі дуже агресивні, а українці підлаштовувалися під них. Нам треба звертати на це увагу і працювати.
Як військовий хочу сказати про проблему Криму. Чому загарбали Крим? Ще 3 січня 1992 року командувач Чорноморського флоту, адмірал Ігор Касатонов приїхав до Києва. А до цього він дав команду Чорноморському флоту вийти з-підпорядкування Росії і перейти під порядкування Міністерства оборони України. З 3 по 9 січня 1992 року весь Чорноморський флот в Україні, Грузії, Середземному морі був українським. А якби у Севастополі стояв український флот, то чи були б там російські партії та громадські організації? Ні!
Раніше хлопці з Криму служили у Львові, а хлопці зі Львова – в Криму. Йшла українізація тих і інших. Ми дивуємося, чому здали Крим без бою. А тому, що з 1996 року там була кримська, а не українська армія. Кому вона повинна була служити? Формально приймала присягу на вірність Україні, а по суті це були кримські вояки. Невелика частина українських хлопців тоді вийшла з півострова, а кримська армія звісно ж, залишилася.
Територіальний принцип і сьогодні не скасували. На сході формується Донецька, Луганська, Херсонська, Одеська армії. На це треба звернути увагу.
Я проти гасла: “За Україну треба вмирати”. Бо якщо вмиратимуть найкращі, то нас ставатиме все менше і менше. А ворогів – все більше і більше. За Україну треба боротися, вбивати ворогів і перемагати!
Володимир СЕМИСТЯГА,
голова Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка:
– Покрова – це свято не лише наших героїв, а й наших героїнь. І ми можемо гордитися тим, що героїні боролися за нашу волю й у 1917–20 роках, і в УПА, де поруч із хлопцями воювали наші дівчата. І сьогодні вони теж, захищаючи Україну, виявляють неймовірний героїзм.
У 2014 р. я змушений був переїхати до Києва. Тут місцеві чиновники мені пропонували: “Вы не рассказывайте о тех ужасах, которые там были. Вы этим будете травмировать наших людей”. Це просто неймовірно!
Я понад 400 разів побував у прифронтовій зоні. Був вражений тим, що наші військовики – етнічні азербайджанці, грузини, хорвати та ін. там розмовляли чистою українською мовою, а харківські українці – російською. На запитання, чому вони воюють за Україну, а самі розмовляють мовою окупанта, відповідь була: “Якщо ви про це говорите, то ви наш ворог”. Запитую: “А хто вам про це говорить?” Вони – “наші командири”. То що ж змінилося з 2014 року у Генеральному штабі, Міністерстві оборони України? Я думаю, що небагато, бо, як правильно тут було сказано, все починається з мови і правдивої історії.
Ми держава соціальна, ми держава українська. А хто нами керує? Нещодавно прийнято закон про запобігання та протидію антисемитизму, якого в Україні немає, що є приниженням титульної нації. Виникає запитання: а чи не краще прийняти закон про запобігання українофобії? Ймовірно нині це більш нагальне питання.
Думаю, що теми рабства і волі, патріотичного виховання сьогодні надзвичайно актуальні. Хто несе відповідальність за тих хлопців і дівчат, які можуть звалити український прапор, позбиткуватися з могил воїнів-атовців? Міністерство освіти чи внутрішніх справ? Ні. Все закінчується тим, що їх трохи пожурять, а на батьків, можливо, накладуть невеликий штраф. Як тоді не поширюватися сепаратизмові та іншим негативним явищам у нашій державі?
Якими методами діє наш ворог? До прикладу окупована Луганщина. Колишній Луганський національний університет ім. Т. Шевченка перетворили на звичайний педагогічний виш, де підвищують фах московські попи (можна отримати диплом з релігієзнавства). А загальноосвітні заклади перетворили на осердя їхньої діяльності.
Наголошую, що з Луганщини вивозили і продовжують вивозити наших дітей до Московщини. Упродовж осені заплановано зробити три ходки по 130 дітей, яких привезуть у Підмосков’я для того, щоб вони начебто відпочивали, покращували своє здоров’я. Але не забуваймо, що виховуються вони на російській історії, за російськими стандартами, з них готують манкуртів і яничар, які воюватимуть проти нашої держави.
Не можна виховати патріота-державника, не згадуючи великого київського князя Святослава. Свого часу він чітко заявив: “Мертві сраму не імуть”. І вандалізм, що відбувається сьогодні на Алеї Героїв Небесної Сотні, могилах наших воїнів, які загинули захищаючи Україну, – це велика пляма на виховній роботі, яку проводять міністерства освіти і культури. Шкода, що від виховного процесу нині відділені Національна академія наук України та її установи.
Виникає запитання: що можна зробити? Підтримую думку, що ми мононаціональна держава українців. Потрібно зрозуміти нашим керманичам: “Набридло!” Потрібно, щоб влада була справжньою українською. Нехай про це знають і пам’ятають.
Святослав ВАСИЛЬЧУК,
голова Житомирського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”:
– Безперечно, ми маємо впливати на владу. Нам постійно говорять, що ми багатонаціональна держава. Цю позицію я весь час спростовую. Багато хто й досі стверджує, що на Житомирщині проживає більше 100 народів. Я їм кажу: “Не дуріть людей”. У нашій області – 96% українці, а 4% – всі інші національності. То про яку багатонаціональність можна говорити? Ми мононаціональна держава, яка має право на національну владу.
Ізраїль прийняв закон, що це держава євреїв. І це нормально сприймається. Так само як Німеччина – держава німців, Франція – французів. Україна має бути державою українців. Дійшло ж до того, що соромимося казати, що ми титульна нація. Це відбувається тому, що з боку влади не ведеться практично жодної проукраїнської пропаганди.
Те, про що ми сьогодні говоримо, мало б звучати з наших теле- і радіоканалів щодня. Нагадаю слова Ґете: “Про правду ми повинні говорити щогодини, бо про зло і неправду диявол говорить щохвилини”. Якщо будемо з цього виходити, до досягнемо успіху.
Маємо взяти на озброєння слова Івана Франка: “Лупайте сю скалу”. Ми повинні вимагати від влади, щоб діяла саме в українських напрямах.
Олексій ШЕВЧЕНКО,
голова Сумського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка:
– Основна проблема нашого суспільства – низький рівень національної свідомості. Навіть у керівників багатьох патріотичних організацій інтереси їхніх організацій вищі, ніж інтереси України. Ставлю запитання: що формує свідомість? Українська інформація формує українську свідомість, російська – російську, комуністична – комуністичну та ін. Існують інформація сили, інформація напрямку і разом вони складають інформацію руху. Скільки ми бачимо навколо себе інформацій, стільки й народжується напрямів.
Бачимо, які у нас проблеми з молоддю через ту інформацію, що вона отримує зі своїх смартфонів. Тому ми повинні зосередитися на питаннях української інформації, яка йде з самих глибин.
Пропоную “Просвіті” свій проєкт – щотижневі 15-хвилинні патріотичні уроки. Вони ґрунтуються на позитивній інформації про Україну та українців. Якщо це робитимемо системно, то матимемо хороший результат. До цього проєкту можна було б підключити багатьох людей, які знають щось цікаве про Україну, її героїв, винахідників та ін.
Ми створили Сумський історичний портал – все про історію Сумщини. На цей портал буде надходити інформація, яка потім допоможе вчителям і учням у підготовці цих уроків. Також створимо експертну раду, яка буде цей матеріал опрацьовувати.
Павло Мовчан:
– Хотів би нагадати ту формулу, з якої я почав нашу сьогоднішню розмову – “нема без влади волі” (Леся Українка). Національна воля – це також поняття Вітчизни. Це поняття соборності, єдності. Не буває патріотизму без Вітчизни, а Вітчизна вимагає жертовності і сумління.
Вітчизна – це не окремішність і не класовість. Це загальнонаціональний організм, який потребує захисту, самозахисту. А самозахист у свою чергу вимагає влади. А хто сьогодні при владі? Люди некваліфіковані, далекі від загальнонаціональних принципів і розуміння проблем, в якому світі перебуває Україна.
Ніхто нас не захистить, як і не захистив 100 років тому. Ніхто не знизить ціни на газ, ніхто не опалюватиме наші оселі. Ніхто не боронитиме наші кордони, якщо ми самі не зможемо зорганізуватися.
Коли зникала Україна, в європейських держав виникали проблеми. З’являлися тоталітарні режими. Зникала Франція, зникала Польща, яка перед цим разом з Росією ділила Україну. Ще зовсім нещодавно вони знову це робили. Добре, що теперішні керівники Польщі засвоїли уроки історії. Нарешті, думаю, засвоять їх німці і французи.
Якщо будуть захищені наші кордони, буде захищена і Європа. Український фактор стає вселенським. З нього починаються всі турбулентні завихрення у світових історіях і світових сюжетах, які переживали не тільки українці, а й європейці. І наші сьогоднішні застереження є дуже вчасними не тільки для нас, а й для зовнішнього світу.
Власн. інф.
