Новим проєктом Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка стала вистава “Співай, Лоло, співай!” за п’єсою Олександра Чепалова, створеною за романом Генріха Манна “Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана” та фільмом “Блакитний ангел”. Режисерпостановник – народний артист України Дмитро Богомазов. Це вже друга його постановка за цією п’єсою.
Вистава “Співай, Лоло, співай!” – мюзикл у стилі кабаре. Її творці пропонують глядачам поринути в запальну, невимушену атмосферу кабаре. На сцені – оркестр, звабливий кордебалет, кумедні клоуни й жива музика, адже історія відбувається в портовому кабаре “Блакитний ангел”. А головна героїня цієї історії – неперевершена співачка Лола.
За законами жанру, сюжет мюзиклу романтичний і досить прозорий. Одного вечора підстаркуватий вчитель латини – людиноненависник, дрібний тиран і зануда на прізвисько Гнус, переслідуючи своїх учнів, випадково потрапляє до закладу із сумнівною репутацією – портового кабаре. Там він знайомиться з місцевою зіркою – співачкою Розою Фреліх на прізвисько Лола, яку вважає символом розпусти. Але несподівано Гнус сам перетворюється на завсідника кабаре, забувши про свою роль охоронця моральності. Він, як і багато інших, стає фатальною жертвою Лолиної привабливості…
Роман “Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана”, за мотивами якого створювалася п’єса, написано в 1905 році. Це уїдлива соціальна сатира, що викривала вади бюргерського суспільства. А в 1930 році з’явилася відома екранізація роману австрійського режисера Джозефа фон Штернберга. Роль вчителя Гнуса блискуче зіграв Еміль Яннінгс, а яскравий дебют Марлен Дітріх у ролі спокусливої співачки Лоли став початком її блискучої кар’єри як фатальної красуні світового кіноекрану. Основою для фільму стала лише та частина роману, де охоронець моральності Гнус потрапляє в кабаре, закохується у співачку Лолу і одружується з нею. Режисер, який назвав свій фільм історією “падіння закоханої людини”, запропонував інший фінал.
У 1981 році відомий німецький режисер Райнер Вернер Фассбіндер зняв своєрідний римейк фільму. У стрічці “Лола” з відомою німецькою акторкою Барбарою Зуковою в головній ролі історія кохання державного чиновника фон Бома і розважливої співачкикуртизанки Лоли мала гостросоціальне звучання.
У 1985 році видатний французький хореограф Ролан Петі здійснив постановку балету “Блакитний апельсин”. Роль Рози Фрейліх виконувала легендарна французька балерина Даніель Кальфуні. Її героїня у цій виставі – холодна, жорстка та цинічна. Ролан Петі у 61річному віці виконав головну чоловічу партію. Його Гнус викликав не стільки зневагу, скільки співчуття.
Нова інтерпретація сюжету, запропонована сучасним українським автором, харків’янином Олександром Чепаловим, насамперед, про кохання – приречене й болісне.
– З режисером Дмитром Богомазовим співпрацюємо давно, – каже виконавиця ролі Лоли Оксана Жданова. – Коли я навчалася на другому курсі, він запропонував мені зіграти у виставі “Роберто Зукко” в театрі “Вільна сцена”. Потім були вистави “Співай, Лоло, співай!” та “Весілля сердечне” у Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Дмитро Михайлович для мене не просто режисер. Він відкрив мені неймовірний світ театру, і цей цікавий процес триває донині.
Згадую, як створювалася перша постановка вистави у Театрі драми і комедії. Почали роботу з пошуку музичного матеріалу. Я запропонувала використати музику одного норвезького гуртку. Вийшло, так би мовити, стовідсоткове попадання в ціль. Зібралася фантастична команда – Лев Сомов, Андрій Самінін, Михайло Кукуюк, Олександр Кохановський і, звісно ж, Дмитро Богомазов. Виставу грали впродовж шести років при постійних аншлагах…
Коли стали працювати над новою постановкою, я намагалася починати з того, що вже знаю. Але в процесі репетицій все змінювалося. Виходила абсолютно нова вистава.
Репетиції тривали кілька місяців. Олександр Бегма спеціально написав музику для нової вистави, Михайло Кукуюк створив тексти для пісень, а Олександр Кохановський придумав аранжування. Репетирували разом із оркестром. Вийшло масштабно.
Моя героїня – співачка кабаре, яка “горіла” на сцені, мала певні надії, які, на жаль, не збулися, і все пішло іншим шляхом. Мої знайомі кажуть, що я теж “горю” на сцені, очевидно, цим схожа на свою героїню.
Тішуся тим, що роль Енді грає мій друг Акмал Гурєзов, ми розуміємо одне одного з півслова. Також на сцені Михайло Кукуюк та Олександра Бегма, з якими до цього працювала у Театрі драми і комедії, а ще – народна артистка України Олена Хохлаткіна, моя мама. Що стосується інших акторів Театру Франка, яких мало знала, то спочатку ми приглядалися одне до одного, спілкувалися. Кожен франківець – великий професіонал, унікальна особистість.
У новій постановці вистава набула нових барв. Художникпостановник та художник з костюмів Петро Богомазов у простому знаходить щось незвичайне, я б сказала, геніальне. На сцені лише човен, маяк і штори, але як це круто виглядає! Костюми теж масштабні. На акторах накладений грим клоунів. Ми звикли ділити все на добре і зле. А клоуни – нейтральні, ти не можеш визначити, якими вони є насправді.
Завжди змінюю щось у своїй героїні, додаю нові фарби. Мені здається, що Лола стала дорослішою. Це моя перша роль у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, сподіваюсь на нові роботи. Крім Дмитра Богомазова, хотіла б ще попрацювати з молодими режисерами Іваном Уривським та Давидом Петросяном. Коли працюєш із різними режисерами, то здобуваєш багато для себе.
Продовжую грати в Театрі драми і комедії. Нещодавно з виставою “Погані дороги” (режисерка Тамара Трунова) ми їздили до Німеччини, де брали участь у прекрасному театральному фестивалі. Також задіяна у виставі цього театру “Гарантія два роки” (режисерка Тамара Трунова) і у виставі без слів “Вино” (режисер Євген Корняк).
Паралельно знімаюся в кіно. Згодом у прокат вийде фільм “Я працюю на цвинтарі”. Попереду ще кілька цікавих кінопроєктів.
