Міцна Українська Церква – запорука могутньої України

Ростислав Новоженець,
президент Благодійного фонду “УкраїнаРусь”

У нашій родині по лінії матері було щонайменше 18 грекокатолицьких священників. У моїх жилах тече кров восьми з них, троє з яких були отцямидеканами УГКЦ. Тому як нащадок великого священичого роду ЛевицькихЧачковськихСніжинських, я маю право відверто говорити про церковні справи. До цього мене спонукають і визначні постаті з нашої родини – діти й онуки священників та їхні близькі: Михайло Грушевський, Катерина Зарицька, Михайло Сорока, Олександр Тисовський, Степан Качала, Іван Труш, Ольга Басараб та багато інших.
Одним із найвизначніших, але маловідомих священників у нашій родині був Микола Вояковський (1899–1972) родом із Тернопільщини. Закінчив гімназію та духовну семінарію. Служив в УСС та УГА. Душпастирську діяльність здійснював також на Львівщині, звідки емігрував перед приходом “перших москалів” до Відня, а згодом Мюнхена. У Німеччині дослужився до генерального вікарія українців грекокатоликів. 1949 року переїхав до США, де був душпастирем у Брукліні, Баффало, Коговзі. Похований на українському цвинтарі в Гемптонбурзі.
У діяльності отця М. Вояковського були речі, що давно потребують переосмислення в сучасній українській Церкві.
Він був крилошанином, тобто належав до таємного церковного ордену Крилоса. Цей орден у нашій Церкві виник ще за княжих часів і опікувався національним відродженням. Ніхто досі не знайшов статутних чи програмових документів ордену, але отці крилошани дуже багато зробили, аби в Церкві панував український дух. З невідомих причин у 1949 році орден Крилоса припинив свою діяльність. Чому б зараз не відновити цей орден в УГКЦ?
Отець М. Вояковський тісно співпрацював з ОУН і поборював тоді нездорову течію в УГКЦ, мовляв, націоналізм – це нова єресь, бо націоналісти ставлять націю вище Бога і цьому слід протистояти. Натомість, М. Вояковський за посередництва кур’єрів ОУН здійснював зв’язок між духовенством діаспори та Галичини. Знаково, що в 1930х роках в Галичині культивувались образи (ікони) із зображенням святих у вишиванках. Чому б у сучасній Церкві не відродити цю традицію?
Він вболівав за об’єднання УГКЦ з УАПЦ. Відновив (1946 р.) церковноархеографічну комісію при Апостольській адміністрації, яку ще 1944 року у Львові заснував митрополит Андрей Шептицький. Наукова комісія ставила собі за мету здійснити дослідження історії української церкви та з’ясувати причини роз’єднання колись єдиної української Церкви з надією на її майбутнє об’єднання. Після отримання Томосу для Православної церкви в Україні (2019) настав найвищий час об’єднатись УГКЦ з ПЦУ. Чому ж у сучасній Україні не дбаємо про єдину Помісну Церкву?
Враховуючи величезні заслуги УГКЦ у збереженні української ідентичності, зокрема, у часи польського панування, а також у підпіллі в період радянської (московської) окупації, не маємо права зупинятись на досягнутому й у нових історичних реаліях.
Оскільки Церква є найавторитетнішою інституцією серед громадян України та з метою найвищого сприяння у побудові української України, принагідно звертаюсь до ієрархів УГКЦ, Синоду, богословських академій і семінарій, численних монастирів та Українського католицького університету із закликом забезпечити відповідні зміни, аби Церква стала єдиною та українською не тільки за мовою, а й по духу!
Публікується на основі доповіді “УГКЦ в персоналіях через призму однієї родини”, виголошеної у Збаразькому замку під час круглого столу на тему: “Берестейська унія: історія, наслідки, уроки”.