В арт-галереї “Перемога” відкрили виставку “Віктор Зарецький – робота художника”, до якої увійшли ескізи митця, створені протягом 60-х – 80-х років минулого століття.
Ця виставка ескізів і начерків Віктора Зарецького – спроба показати таємний світ, що залишається за рамками великих полотен, того, що залишається в майстернях, у шухлядах, численних папках. Ця ескізна праця художника – процес пошуку, процес набуття майстерності, пошук поз, погляду, характеру натури. І натура – живі люди, зайняті працею.
Сюжети праці в роботах Віктора Зарецького – одні з найпопулярніших, особливо в начерках і підготовчій роботі. Художник через процес праці натурника досліджував його суть. І якщо начерки призводили до постановочного портрета, то з цього портрета ставало зрозуміло – це шахтар, це письменник, це архітекторка.
Через працю Зарецький розкривав характер людини. І цим брав участь у створенні колективного портрета сучасників, свого середовища, історичної доби, яка була дуже непростою.
Ескізи Віктора Зарецького створені в класичній манері і не потребують роз’яснення. Метою організаторів виставки було створити контекст роботи Віктора Зарецького, тих процесів, що відбувалися в житті художника.
“Навколо художника є природа, сльози, грози, радість, екологія. І все це художній процес. Прямий погляд нічого не дає. Потрібні художні засоби висловлення. Навколо цього все крутиться”, – писав Віктор Зарецький.
“Віктор Зарецький сповідував академічну систему “поставленого ока”, яке повинно автоматично вимірювати величини та відстані. Коли малювали “натуру”, то не можна було й поворухнутися. Одного разу під час такої роботи у мене впав олівець. Я нахилилася, щоб його підняти. Побачивши це, Віктор Зарецький грубо вилаявся і примусив мене наточити вдома 60 олівців. Ми не мали права відволікатися на такі дрібниці”, – згадувала художниця Марина Соченко.
– Відкриття виставки мого діда – це для мене завжди свято, – зізналася художниця Олена Зарецька. – Давно хотіла представити його ескізи, але не уявляла, в якому просторі можу це зробити. Коли запропонували організувати виставку у галереї “Перемога”, то взялася за цю справу не відразу, бо спершу не могла підібрати концепцію. Врешті зрозуміла, що це буде робочий процес, люди, які працюють.
Ще два роки тому одну з залів цього простору вирішили назвати іменем першої дружини Зарецького – Алли Горської і розмістити на стіні репродукцію її роботи. Зупинилися на обкладинці до збірки Ліни Костенко “Зоряний інтеграл”, яку зробила художниця. У перспективі обов’язково підготуємо виставку робіт Алли Горської. А цю присвячуємо великому Майстру Віктору Івановичу Зарецькому.
Про дідуся у мене залишилися дитячі спогади. Пам’ятаю, коли мені було 5 років, він приїхав до нас у гості. Я сиділа на килимку, а він – на дивані і малював начерки. Потім створив два моїх портрети. Один з них зберігається в нашій родині.
Другий спогад пов’язаний з КончаОзерною, де Віктор Зарецький жив зі своєю другою дружиною останні роки життя. Він поставив на мольберт невеликий планшет, дав мені фарби, пензлик, і я почала малювати щось дитяче. Мені було навіть трохи соромно, що дали таку можливість, а я так невдало це зробила…
Щодо виставки: у неї немає початку, немає кінця, відсутній лінійний сюжет. Можна починати дивитися з будьякої точки. Тут в основному представлені ескізи з моєї домашньої колекції. У мене до цих робіт дуже тепле ставлення. Коли дивишся на великі полотна художника – мовби ведеш із ним серйозну розмову. А коли гортаєш ескізи – ніби сидиш у його майстерні, на столі чайник, сервіз і художник наливає тобі чаю.
Мені дуже подобається ескіз, на якому одразу три зображення. Завдяки таким роботам Віктор Зарецький як людина, художник, дідусь розкривається для мене зовсім з різних ракурсів.
Умовно я б поділила виставку на дві частини. Основна – це ескізи. Хтось із відвідувачів упізнає деякі роботи, а хтось, можливо, і зображених на них натурників. Друга – цитати про його життя і творчість, які я підбирала цілий тиждень. Думаю, що вони допоможуть краще відкрити Віктора Зарецького не лише як художника, а й як людину.
Сподіваюсь, ми обов’язково будемо проводити такі виставки і надалі. Я завжди відкрита до будьяких проєктів, пов’язаних з Віктором Зарецьким та Аллою Горською…
На переконання колекціонера Марта Апреліуса Віктор Зарецький входить у десятку найкращих українських художників ХХ століття. А унікальність нової виставки полягає в тому, що тут представлена його творчість саме як рисувальника. Тут ми бачимо “живі” роботи, дію. Дуже важливо, коли у картинах показано рух, дію. Відтворити їх на полотнах сьогодні під силу далеко не всім навіть професійним художникам.
Художник і педагог Едуард Межул згадав, як починав навчатися у Віктора Зарецького далекого 1977 року. Віктор Іванович прагнув цікаво проводити заняття, розповідав про життя і творчість багатьох художників. Завжди намагався додати трішки гумору. Любив повторювати слова: “Реалізм помирає вже років сто і помиратиме ще кілька сотень років. Навчімося добре малювати, вивчімо натуру, а тоді все інше у нас вийде”. Два роки навчання у Зарецького пан Едуард вважає роками свого творчого зростання.
Для мисткині Ольги Кравченко процес формування як художниці теж пов’язаний з Віктором Зарецьким. Познайомилися вони у 80ті роки. Почалося все з того, що Віктор Іванович запропонував створити портрет Ольги. Вона, звісно ж погодилася. Відкрила його як чудового співрозмовника, який розповів багато цікавого не лише про творчість інших художників, а й про власний шлях у мистецтво. Тоді він створив багато портретів Ольги олівцем, один з яких представлено на виставці. Оглядаючи експозицію, вона і сьогодні немов чує голос Зарецького, відчуває подих. Саме завдяки цьому митцю пані Ольга і стала художницею.
А для ще однієї онуки, Насті Молодчикової, Віктор Зарецький запам’ятався, насамперед, не як художник, а як дідусь, що міг взяти онуку на плечі, піти з нею на річку, і, звісно ж, дати перші уроки малювання. Поки Настя робила дитячі спроби пензлем чи олівцем, дідусь малював її.
