“Срібна нота в піснях солов’я”

Галина Олійник. Квіти прийдешні: поезія. – Рівне: Письменницька робітня “Оповідач”, 2020. – 116 с.

Василина ВовЧанська,
членкиня НСЖУ,
м. Тернопіль

У бразильського письменника Пауло Коельо є глибока думка про те, що Всевишній створив цей світ, щоб люди крізь видиме прозрівали духовне. А чи прагне сьогодення до духовного прозріння? Чи протестуємо проти аморальності, проти прогнилого соціуму, для якого чужі будьякі духовні цінності? У жорстких рамках, у яких нині перебуваємо, дуже важливо пізнати себе і знайти “шлях до любові, на світлій галявині якої зацвітуть небаченої краси прийдешні квіти – самозречені душі, задивлені в трансцендентність неба і заглиблені корінням в буття” – каже авторка “Квітів прийдешніх”. На допомогу прийде молитва віри і посвята себе Творцю.
Галина Олійник проживає в с. Орестів Здолбунівського району на Рівненщині. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка. Юристкапрактик. Безмежно закохана в поезію, соняшники та картини Ван Гога. Вийшли друком її поетичні збірки: “Душа після сповіді” (2000), “Вертикаль” (2006), “Дотиком вогню” (2007), “Танець розквітлого саду” (2012), “Пора співати” (2015).
Тримаю в руках нову поетичну збірку авторки “Квіти прийдешні”. Обкладинка захоплює самобутністю: на сонячній галявині літають маленькі янголи. Таке враження, що відразу потрапила в рай. Хоча що таке рай? Якщо спробувати знайти відповідь у Біблії, то можна зробити висновок, що рай не втрачений, його можна набути знову. Описати блаженство людини в раю практично неможливо, адже дуже важко знайти потрібні слова. А пані Галина знаходить. Її поезія наповнена таємничістю, нестандартними рядками, вмінням розпалити вогнище людських сердець, щоб вони проросли на благодатнім ґрунті.
Благослови, о Господи, благаю,
На благодатнім ґрунті прорости,
Ключем хреста відкрити двері раю
… і далі йти.
Саме до духовності закликає у своїй поезії літераторка, ніби промовляючи до нас проникливими рядками, які западають у душу. Найбільшу увагу звертає на образ Спасителя, наближаючи читача до чогось вічного і рідного.
Наша країна потребує духовного відродження, від якого почнеться і відродження інших сфер соціального життя. Тому ми повинні виховувати духовні особистості, дбати про те, щоб діти змалечку отримували правильні орієнтири. Тільки тоді матимемо сильну, свідому молодь, яка чітко позиціонуватиме себе громадянами, що шанують свою державу, своїх батьків і традиції. Замість легковажного ставлення до життя, завдяки духовним істинам швидше відновиться нація зі сформованим світоглядом.
Пані Галина порівнює себе з тендітною стеблинкою, яка, торкаючись святого Лиця, нанизує сльози на терня Його вінця. Щиро вірить, що Христос не забуває заблуканих, забутих і подає всім свою зранену руку, взявши на себе спокуту людства. Свою безмежну любов до Нього поклала на Його вівтар:
Своє серце Христу віддала,
Своє серце з Христом розп’яла,
І живе замість мого “я”
Срібна нота в піснях солов’я.
Дивовижну поезію Галини Олійник неможливо повністю осягнути через поверхове читання. Читач повинен сам знайти свій аспект духовної людяності, який допоможе йому віднайти баланс між існуванням у світі та життям у Бозі. Бо країна на межі падіння у прірву, коли втратиться моральність.
Вітру вогонь покаже
Шлях до перемоги.
Янголи душі важать,
Взявши тіла в облоги.
Поетеса відчуває велику відповідальність, яку несе поет, взявши в руки перо. Свою місію вбачає у тому, щоб показати і донести через поезію справжні цінності народу, закликати до необхідності змін в українському суспільстві. Все це сприятиме оздоровленню нації і поверне до витоків, очистить від багаторічних пластів байдужості, безликості, сформує та підтримає культуру й духовність.
Для неї головне в житті залишатися Людиною під покровом Бога, вірити й не черствіти душею, робити добрі справи, бо ж ніхто не втече від себе і за все доведеться відповісти на суді перед Тим, хто знає наші думки і помисли наперед. Авторка з болем у душі запитує:
А ти ж, мій брате, ще не схаменувся?
За тебе ж бо свята вже ллється кров.
Ти переситився, від Бога відвернувся,
Спаковуєш валізи – й на перон?
Глибока філософська думка закладена у кожній строфі, і це налаштовує на певні роздуми. Поетична канва у міру оздоблена метафоричними квітами та порівняннями, проймаючи читача до глибини душі. Ці відчуття тягнуть за собою караван образів які налаштовують на ліричний лад: “Колихала сум на дні криниці”, “Онімілі слова вогнями скресали”, “Біль запікся на спраглих устах”, “І в пісню Сина сповила”, “Лиш паслися тумани”, “І весною у сльозах беріз”, “Знов завагітніла віршем”, “Грім рокоче в осерді небес”, “Сльози нанизувала, як перлинки”, “Сірий натовп здригався, як змій, у кільці”, “Цей вірш, як птах”, “І присяде душа скраєчку, як самотня сльоза мудреця”.
Хоча інколи трапляються невеликі порушення силаботонічних канонів, авторка майстерно згладжує прогріхи, мудро наближає читача до тремкої духовної ліричності, щемно торкаючись до української душі, загалом нації, даючи змогу глибше відчути зображений біль, який назавжди залишить слід у наших серцях. Вона не стоїть осторонь проблем, якими живе наша країна. Це відчутно у віршах, присвячених загиблим українцям на Донбасі:
Зима, а у небі летять журавлі,
Розкриливши крила, немовби хрести.
Скажи мені, сину, котрий із них ти?!
У відповідь тільки прощальне: “курли”…
Галина Олійник не женеться за “модними” образами. Її не приваблюють ті недоречності, що здебільшого бачимо в сучасній літературі: агресивність, бездуховність, використання іншомовних слів. Сучасній поезії інколи бракує витонченості, гармонійності, спокою та релігійності, тому поезія пані Галини сприймається легко. Це світло її щирої душі. Авторка спонукає читача до роздумів, вчить не лише розуміти духовну поетичну мову, а й вникати в неї, вживатися в написане. Це велика праця, адже навчившись цьому, ми пізнаємо світ на іншому рівні – не просто матеріальний, а світ духовний.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment