Василь ЧЕПУРНИЙ
“Я згасаю і якось дуже швидко. Хапаюсь за життя, борюсь за кожну хвилину життя. Дякую Богу, що свідомість ясна і я можу читати, слухати, дивитися. Болить душа за Україну, просто згораю. Обнаглілі московські ієрархи бандитським лексиконом баламутять мирян, оголошують патріарха Варфоломія єретиком і багато інших нісенітниць. А братія мовчить і потурає окупантам, на державному рівні ніхто не проводить роботи з цими проповідниками расової, віросповідальної ненависті та ворожнечі”.
Це було в останніх повідомленнях від Олега Калиняка, про смерть якого 5 листопада, повідомив настоятель парафії у Рубанці, засновником котрої був покійний. А ще Олег Петрович Калиняк – лікар, якого знала вся округа. Він був справді народним лікарем – не те що не відмовляв усім страждущим, але брав машину і особисто відвозив хворих, яких було треба, в обласну лікарню, нянчився з ними…
Він ішов до морально вбитих совєтчиною старих колгоспниць у зникаючому селі і гірко бідкався над їх пиятикою, що була наслідком старої системи безпросвіття і безсуття буття. Він роками оберігав, як лев, Рубанківську дільничну лікарню, хоч це йому коштувало звинувачення у хабарництві, яке спровокувало бахмацьке неукраїнське керівництво місцевої медицини, а виконавцем став ниций “работнік культури” із Гайворона. Тоді на його захист селяни шкарубкими пальцями так масово ставили підписи, що я здивувався – і в Дмитрівці, і в Терешисі, і в Рубанці, в Гайвороні.
Він був таким лікарем, що його досі згадують добрим словом і в Дептівці на Конотопщині, де він працював до переїзду в Рубанку, і біля лінії фронту, де навіть проросійськи настроєні донеччани визнали його своїм. Галичанина, між іншим… До речі, Олег Калиняк добровольцем пішов на фронт, і спочатку канцелярські вояки оприділили його не медиком, як слід би, а чи то навідником гармати чи щось таке. Він слухняно підкорився військовій дисципліні, аж доки не роздивилися уже на лінії фронту, що таки ж доцільніше медика використовувати саме як медика.
Олег Калиняк слухав “Радіо Ватикану”, що не заважало йому стати засновником української православної парафії у Рубанці на Бахмаччині, першим старостою якої він і був. Він був людиною щирої віри, яку, на жаль, зустрічаєш не часто навіть серед священників. Ми з ним ще встигли обговорити книги Ернста Ренана про життя Ісуса Христа і апостолів та він мене палко підтримав, коли я писав про походження Спасителя і апостолів…
В останньому повідомленні Олег Петрович писав, що читає біографію… Шекспіра авторства С. Шенбаума. Він був справді інтелектуалом із широким колом зацікавлень. Сільський лікар, що читає біографію Шекспіра, слухає “Радіо Ватикану”, розмірковує про книгу Ренана, звісно, вивчає останні медичні видання – скажіть мені, що в наш час нема таких святих подвижників, як то було в земській медицині!
А ще ж він у своїй лікарні знайшов і прочитав записи своїх попередників – лікарів 1930х років, які шифрували записи про Голодомор. Шифрували, бо антиукраїнська влада переслідувала за саму навіть фіксацію голодоморних смертей. Тепер ці записи – у київському музеї.
Олег Калиняк – голова Бахмацької районної “Просвіти”, був депутатом обласної ради. А коли приїздили із забічного села за доктором – він сідав на підводу і їхав пособляти хворому.
…Я думав, що сталося чудо, коли він зі своїм діагнозом і після шести опромінень повернувся у Рубанку до роботи і хвалився, що за день не хотів навіть прилягти. Власне, чудо й сталося – ще півроку він був серед нас. Завдяки доньці поїздив по Грузії, захоплюючись країною і людьми. Завдяки друзям побував у Холодному Яру, звідки хвалився, що навіть забув про хворобу…
…Тепер я знаю – святі точно є серед нас. Просто за життя ми нездатні їх розпізнати.
Від Петра Антоненка.
Це фото я зробив у травні 2011 року в Батурині. То був просвітницький похід із нагоди 150річчя перепоховання Тараса Шевченка в Україні, акція, проведена всеукраїнськими Рухом і “Просвітою”. Я був учасником походу як журналіст, зробив великий фоторепортаж про акцію для всеукраїнської газети “Слово Просвіти”, де тоді працював.
Маршрут проходив останнім шляхом Кобзаря, там же, де за півтора століття до цього пливла Україною домовина Тараса, де в містах і селах українці приходили попрощатися зі своїм Поетом. Зокрема, Кролевець, Батурин, Борзна, Ніжин, місця, де Тарас бував і за життя.
У Гетьманській столиці Батурині відслужили панахиду в недавно збудованій Покровській церкві, точніше сказати – відбудованій замість зруйнованої радянською владою старовинної церкви. Потім мітинг біля стін храму. Саме тут, в числі інших, виступає і просвітянин, лікар Олег Калиняк.
