Вадим Пепа
Вадим Пепа
Невблаганна смерть передчасно забирає найкращих. Віктор Женченко назавжди перед моїми очима – взірець життєлюбства, невтомної енергії, творчої наснаги, щирої доброзичливості, непохитності в своїх переконаннях, синівської відданості справіку рідній МатеріЗемлі. Десь одночасно ми обоє зазнали непоправного удару долі: похоронили вірних, люблячих дружин. Переживали болючі втрати, підтримуючи один одного співчутливим словом.
Декаду української літератури і мистецтва в Узбекистані 1965 р. мені випало висвітлювати як кореспондентові РАТАУТАРС. А солов’їний голос талановитого співака гучне мистецьке свято назавжди повернуло на чисті води, на ясні зорі. Віктор Женченко, бас Ташкентської опери, повернувся в країну народження, став солістом Київської філармонії. Відтоді його спів чули любителі прекрасного не лише повсюдно в Україні, а й далеко за її межами.
Пісня невіддільна від поетичного натхнення. Видання поетичних збірок Віктора Женченка, заслуженого артиста України, заслуженого діяча мистецтв України – вагомий внесок у здобутки українського красного письменства. Він був людинолюбним. Він завжди підтримував друзів. Під час святкування сорокалітнього ювілею тепер Національної Спілки письменників України мене викликали на сцену одержати нагороду – іменний годинник від очільника Києва Віталія Кличка. З яким же хвилюванням і вдячністю я почув найгучніші оплески від побратима Віктора Васильовича!
Вічна пам’ять тобі, незабутній друже! Земля пухом і царство небесне. За прадавніми народними повір’ями праведні душі возносяться в небо, щоб світити непогасними зірочками. Поки житиму, видивлятимуся в небесній високості свічечку від тебе.
Висловлюю щирі співчуття рідним Віктора Васильовича Женченка.
