То кому закон не писаний?

Ганна АнтиповиЧ (Дениско),
заслужена журналістка України,
м. Полтава
16 січня 2021 року набула чинності стаття 30 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, основна вимога якої – використання української мови під час обслуговування споживачів. Ці норми стосуються усіх громадян і суб’єктів господарювання. Я нечасто буваю в магазинах, тож певний час не замислювалася над тим, як виконується ця стаття Закону, чи всі, кому належить, знають про неї. Але все частіше від знайомих, друзів, родичів чую розповіді про хамське поводження деяких продавців та працівників інших сфер надання послуг із тими, хто просить їх говорити українською. Тож пишу цю статтю, щоб громадяни знали, яким має бути алгоритм дій у таких випадках.

Хто нікчемну душу має,
то така ж у нього мова.
Леся Українка

Не плачмо, а діймо!
Для початку – один пункт статті 30: Мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова.
Отже, якщо покупець, відвідувач звернувся до продавця, менеджера, працівника ательє чи будьякого іншого закладу українською мовою, йому мають відповісти українською. Досвід свідчить, що краще цю вимогу виконують у супермаркетах, а не в маленьких магазинах. Ось приклад.
Мій добрий знайомий, співак і поет, полтавець Юрій Трейгель зайшов у магазинчик на Алмазному, звернувся до продавчині українською. Вона відповіла російською. Він пояснює їй вимоги статті 30 Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Пані, чи то пак бариня, відповідає, що жодного Закону вона не знає, а робить те, що їй наказує власник, і взагалі, нехай покупець іде й шукає “соотвєтствующій магазін, гдє обслужівают на украінском”.
Пан Юрій – людина наполеглива, таке ігнорування Закону ніколи не залишає без належного реагування.
На щастя, інші працівники магазинчиків цієї мережі виявилися юридично грамотнішими і толерантнішими, і спілкування з ними залишило у нього приємне враження.
Взагалі, в тому, щоб Закон виконувався, дуже багато залежить від нас, україномовних громадян. Якщо ми мовчки терпітимемо його порушення, приправлене зазвичай ще й грубіянством чи насмішками, і виходитимемо з магазину, хапаючись за серце чи проклинаючи все на світі, а далі нічого не робитимемо, то утверджуватиметься державна мова в обслуговуванні довго. Тож не плачмо, а діймо!

Алгоритм дій у випадках порушення
статті 30
Спочатку потрібно звернутися зі скаргою – усною, телефоном, письмовою чи електронним листом – до адміністрації установи, організації, магазину чи мережі, до якої належить заклад. Мій син Тарас, наприклад, зіткнувся з тим, що продавчиня пересувної кав’ярні в Києві відмовилася обслуговувати українською. Він зателефонував керівництву мережі – і пошептало…
Якщо ж керівництво магазину виявилося таким самим хамовитим, як і продавчиня чи касирка, якщо порушення тривають, слід повідомити про них Уповноваженому із захисту державної мови Тарасові Кременю: листовно за адресою 01001 Київ, провулок Музейний, 12, або на електронну адресу, а найкраще – зайти на сайт Уповноваженого movaombudsman.gov.ua, натиснути “Контакти”, потім – “Електронна скарга”, і з’явиться форма, де ви зможете викласти все, з чим довелося зіткнутися.

Затворожилися суржиком…
Якось зайшла я в магазинчик біля центрального полтавського ринку. Попросила кілограм кисломолочного сиру. Продавчиня говорила зі мною українською, зважила сир. Аж тут її колежанка, що стояла за прилавком збоку, закричала до мене: “Кисломолочний сир – це творог!” – “Пані, творог – це поросійськи, а ви зобов’язані говорити зі мною українською. Та й у ваших прейскурантах цей товар називається “сир кисломолочний”, – намагалася я заспокоїти затворожену суржиком продавчиню. А вона не втихомирювалася.
А мені згадалася рідна хата в козацькій Загрунівці на Зіньківщині, невеликому селі, де берегли і мову, і традиції. Ранок, мама порається біля печі, а на лаві стоять глечики з молоком, що скисає. Сьогодні бабуся збере вершки, відтопить, і я буду колотити масло. А з кислого молока мама чи бабуся відтоплять сир. Творогом його ніхто в селі не називав, на відміну від полтавських продавців.
Ось так десятиліття зросійщення позначилися і на тому, що наш м’якенький, смачний, ніжний сир у суржикомовців Полтави став якимось рогатим творінням – творогом…
Та годі про “рогатий” сир. Поговоримо ще про “рогатих” працівників у поліклініках полтавських лікарень.

Реєстратура як обличчя поліклініки
Днями Юрій Трейгель повідав про нову пригоду з порушниками статті 30. Телефонує він уранці 21 жовтня у реєстратуру поліклініки 4ї міської лікарні на вулиці Залізній, 17. Йому відповіли російською мовою. Він попросив говорити з ним українською, як велить Закон. Пані, точніше госпожа, продовжує говорити мовою окупанта. Пан Юрій наполягає на своєму законному праві. І чує у відповідь: “А вам што, от етого лєгчє станєт?”
Стало б, безперечно. Бо було б відчуття, що він живе в тій вільній правовій державі Україні, за яку протягом століть українці поклали мільйони життів, за яку і він з дружиною Надією (Царство Небесне її світлій душі!) стояли на полтавському Майдані під час Революції Гідності (Юрія Трейгеля тоді “правопохоронці” заарештували).
Пан Юрій зателефонував мені, попросив знайти в Інтернеті телефон керівництва клініки, бо сам ще тільки йшов з роботи після нічної зміни. Це виявилося нелегкою справою. Зазвичай досить натиснути “Контакти” – і матимеш телефон приймальні керівника установи, його заступників, керівників підрозділів. Тут же один телефон не працював, на другому послали геть, бо то була лікарня, а не поліклініка…
Доки шукала потрібну інформацію, побачила відгуки про роботу реєстратури поліклініки 4ї лікарні. “Чому у вашій клініці часто грубіянять на реєстратурі?” – запитує один громадянин. “Таких треба звільняти, набридли їхні кислі лиця”, – коментує інший. “Не можу додзвонитися в реєстратуру сімейних лікарів з восьмої ранку. Зараз одинадцята. І це не вперше”, – ось такого змісту відгуки, негативних на день мого звернення на сайті було аж 72. Оцінили роботу поліклініки так: 58% – жахливо, 4% – погано, 12% – непогано, 12% – добре, 15% – відмінно.
Схоже, ігнорування Закону, грубіянство і знущання над пацієнтами, оте “А вам што, от етого лєгчє станєт?” стали фірмовим стилем роботи 4ї поліклініки, передусім її реєстратури. А реєстратура – це ж обличчя клініки, від її працівників багато в чому залежить авторитет закладу, зручності і здоров’я пацієнтів – і фізичне, й духовне.
…Коли в магазині, кав’ярні, на ринку, у поліклініці хам чи хамка заявляють, що їм “закон нє пісан” і вони будуть говорити, як звикли, варто їм нагадати, як народна мудрість трактує тих, хто ігнорує закон. Українське прислів’я дає їм точне визначення: “Дурням закон не писаний”.

Який стан мови, така й доля народу
Олесь Гончар залишив нам мудру настанову: “Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її”.
А ще пам’ятаймо слова Василя Захарченка: “Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів”.
Сьогодні, коли ворожі списи путлерівської Московії знову кривавлять тіло України, коли у боротьбі за право українців на свободу, незалежну державу і саме наше і наших нащадків життя на Землі гинуть найкращі сини нації, ми не маємо права мовчки терпіти підступи тих, кому закон не писаний.
Тож нехай, як сказав у “Вічному революціонері” Іван Франко, “Сила родиться й завзяття// Не ридать, а добувати // Хоч синам, як не собі, // Кращу долю в боротьбі”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment