Як ми змінилися за 30 років?

Одне з провідних місць у репертуарі Театру на Михайлівській (Центру мистецтв “Новий український театр”) належить українській класиці. У 2009 році театр відкривав стаціонарну сцену виставою “Безталання” за Іваном КарпенкомКарим, з часом зробили нову версію, яка й сьогодні йде під назвою “Ото була весна”. Усі роки на сцені йде вистава “ІвасикТелесик” за п’єсою Марка Кропивницького. Вже кілька років у репертуарі “Інстинкт” за творами Ольги Кобилянської, а новою стала постановка маловідомої драми “Олеся” Марка Кропивницького під назвою “Химери юної панянки”.

– Українська класична драматургія – це той пласт культури, який досі світом не досліджений, – розповідає режисерпостановник Віталій Кіно. – Навіть в Україні стереотипне сприйняття того, що нам давали за шкільною програмою, щоправда, за винятком деяких блискучих вистав, які йдуть в українських театрах. Я навчаю майбутніх режисерів і кажу їм: “Друзі, в майбутньому ви маєте стати тими, хто відкриє світові українську класичну драматургію, про яку мало відомо”. Лише у КарпенкаКарого понад 20 п’єс, багато їх у Михайла Старицького, Марка Кропивницького, я вже не кажу про Лесю Українку та Івана Франка. Ми так мало знаємо…
П’єса “Олеся” має невелику сценічну історію. На сьогодні не знаю жодного театру, де б вона йшла. У 90ті роки була цікава вистава в Київському театрі драми та комедії на лівому березі Дніпра, яку поставив Дмитро Лазорко (нині покійний). Інших постановок за останні тридцять років не пригадую. Та навіть сам Кропивницький ставився до цієї п’єси скоріше, як до спроби пошуку рис нової драми. Він мало вірив у сценічність цього матеріалу.
А мені ця п’єса здалася напрочуд сучасною. Вона була створена, коли ще не написали своїх драматичних творів Чехов та Ібсен. У ній багато мотивів, які були викладені в новітній драмі, що з’явилася пізніше.
Після прем’єри ми раптом зробили для себе відкриття! “Олеся” була написана у 1891 році, через 30 років після скасування кріпацтва в тодішній Російській імперії. За цей час виросло абсолютно нове покоління людей, яке не знало рабства. А поставили ми її в 2021 році, тобто через 30 років після того, як зникла країна під назвою Радянський Союз. І виросло нове покоління вільних людей. Думаю, такий збіг не випадковий.
Головна героїня нагадує мені сучасних молодих людей, які виросли в незалежній Україні. І лише з розповідей батьків знають, як було колись. Олеся отримала освіту, вона вже не може знайти спільну мову з батьками, її хвилюють інші питання – філософські. Усе це мені здалося настільки сучасним і актуальним, що ми просто зобов’язані були ставити цю п’єсу.
Свого часу зі студентамиакторами ми взяли уривок з цієї п’єси для навчальної роботи. Сподобалося. Потім взяли ще один уривок, згодом – ще. Коли з’явився певний обсяг зроблених сцен, то виникла думка, а чи не зробити нам композицію з цієї п’єси і створити виставу.
Сам текст ми не змінювали, навіть не скорочували, а взяли окремі сцени і побудували щільну композицію за мотивами цієї п’єси. Вийшла вистава тривалістю дві години без антракту.
Роль Олесі у виставі виконує наша молода актриса, майже дебютантка, Дарина Клименко. “Майже”, бо до цього у неї були прем’єри у виставах “Комедія про ніжне серце” та “Еклери на мільйон”, що вийшли цього літа. Ще Даринка має цікаву роботу у спектаклі “Інстинкт”. Працює і в “дитячому” репертуарі. Олеся – її перша серйозна і повноцінна драматична роль. Образ неоднозначний. Невипадково ми назвали виставу – “Химери юної панянки”. Дівчина наче заблукала, заплуталася в цьому світі, вона не знає на кого їй орієнтуватися. Олеся не знаходить спільної мови з батьками, коханий хлопець одружується з іншою, подруга зраджує. Весь світ проти неї, а вона – проти світу. Дарина цікаво працює. Вона ще в пошуку. Думаю, що з цією роллю дорослішатиме як актриса.
Дуже подобається, як працює актор Владислав Сведенюк у ролі Леоніда Петровича – молодого пана, який приїздить з Петербурга. Він досить глибоко, як на мене, відчуває такого собі “останнього інтелігента”, людини з минулого, якому немає місця в цьому світі.
Даниїл Кіно грає Кіндрата, батька Олесі. Вони з Даринкою майже однолітки… І спочатку ми підбирали на цю роль актора старшого за віком. Але для сценічної гри не так важливо, якого віку, якого зросту актор. А важливо, настільки точно він завдає правила гри. Мені здається, що йому це вдалося. Даниїл не лише добре “грає” вікову характерність, а й, що найголовніше, глибоко розуміє цього персонажа.
Цікаво працює і наш молодий актор Євген Ющук у ролі Власа, рибалки і співака, в якого закохана юна панянка. Євген яскраво, емоційно і глибоко проживає цю роль на сцені.
Павла Семйоновича, лакея, який живе минулим, майстерно грає Олексій Грудій. Він створює яскравий, напівгротескний характер.
Наприкінці минулого театрального сезону до нас прийшла молода актриса Олександра Петько. У виставі вона грає Горпину, служницю і абсолютну протилежність головної героїні. У неї вийшла дуже хороша робота. У дуеті з Олексієм Грудієм вони починають виставу і до фіналу високо тримають планку.
Глядач не може визначити, коли відбувається дія вистави. Ми прагнули, щоб вона була поза часом, набула античних або навіть космічних рис. Це не ХІХ і не ХХІ століття. “Позачасовість” також відображається і в манері виконання (існування акторів) в окремих сценах. Ми наче рухаємося виставою від класичного театру на початку, до театру найсучасніших форм наприкінці.
Так само вирішено і сценічний простір вистави. Дія відбувається у кількох місцях. Будинок старого пана у нас асоціюється з “колонами”. З’являється подіум, який трансформується – то будинок, то берег річки. Композиція побудована так, що на сцені постійно перебувають два або три актори як в античному театрі, а наприкінці виникає “хор”. Сценографічне рішення аскетичне. Колони за допомогою Олесі перетворюються на крила величезного птаха, який відривається від землі і летить у далечінь.
У виставі можна побачити картини художника та поета Леоніда Давиденка, який у 50 років відкрив у собі талант митця. Створюється враження, що роботи написані саме для цієї вистави, настільки точно вони потрапляють у цю історію.
Виставу присвятили пам’яті нашого молодого актора Антоніо Марджинеди. Коли ми тільки починали працювати над п’єсою, він мав грати роль Власа. Навіть почав репетиції, вже онлайн, із лікарняного ліжка… Чекали, що він повернеться до нас, але не сталося. …
Цей театральний сезон хочу більше присвятити нашій дитячій складовій – Театру для всієї родини “Сонечко”. Не залишиться без уваги і “вечірній” репертуар. Одну з вистав хочу зробити, взявши за основу два оповідання Михайла Коцюбинського.
Фото надано театром

Сторінку підготував
Едуард ОВЧАРЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment